ТОМ II. ПЕРЕДМОВА

 

ТОМ ДРУГИЙ

ПОВІСТЬ ЛІТОПИСНА ПРО МАЛОРОСІЙСЬКІ ТА ЧАСТКОВО ІНШІ ПОДІЇ, ЗІБРАНІ І ТУТ ОПИСАНІ

 

ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА

1 «Нужда з Бідою з Польщі йде» (пол.) — Книжечка вийшла близько 1624 р., це поетична анонімна пам’ятка, мала в XVII ст. три видання, але всі без позначки року.

Завершивши книгу Твардовського, ласкавий читальнику, я закінчив описувати дванадцятирічну війну, яка була з козаками та з іншими державами у ляхів. Але коли заспокоїлись у Польщі завдяки Оливському трактатові кровопролиття та завірюхи, помножилися в Україні (спершу серед значних, а потім і серед посполитих козаків) гніви, незгоди, властолюбства, роздвоєння, зміни, пориви, заздрості, ворожнечі, чвари з кровопролиттями та інші, подібні до цих, злопригоди й непотребства. Окрім того, витерпіла та ж Мала Росія, на крайню свою руїну, знесилення та виснаження, й численні зусібіч навали ворогів.

Починаємо ми тепер писати з коротких, згаданих уже, козацьких літописних записок (наскільки змога їх дістати) про те, що чинилося після заспокоєння тих польських завірюх. Десь тоді була видана в друкарський спосіб невелика книжечка польською мовою, яка мала назву «Nęzza z Biadą z Polski idę» 1. Куди ж іде, автор тієї книжечки не сказав, однак і про те він не сказав, про що я здогадуюся, дивлячись на тодішній стан козако-українських малоросійських справ,— не куди-інде, тільки на Україну примандрували і загостили з Польщі, приєднавши собі подібних свояків, ті дві сестри — Нужда й Біда. Вони споїли пагубними лікерами наш козако-руський народ, справжній, простодушний і добросердний, який, проте, мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої незгоди поміж себе, але найбільше, як народ мужній та лицарський, схильний він, подібно до своїх давніх скіфо-слов’янських предків, воювати і кров лити за стародавні свої вольності. Від цього напоєння, а найбільше через примноження поміж них богогнівильного беззаконня, висякло в ньому (по мові господній) люби багатьох, і від того зросли й поширилися всі вищезгадані пагубні дійства, роздвоєння, незгоди та інше зло й непотребство. Начальники й вожді не тільки нічого не виправили самі, але ще більше довели до крайньої погибелі й розору свою україно-малоросійську Річ Посполиту. Вони допустили до того, що нікчемно потьмяніли, занепали та дійшли до постійного сумного забуття і безпошанівного запустіння навіть божі церкви та святі обителі, котрі, наче зірки в піднебессі, блищали своїм святим непохитним православ’ям і які завжди співали хвалу своєму творцеві Богу. Через це сильно сказано: впаде, впаде красна козацька Україна тогобічна, як отой стародавній Вавілон, місто велике! А в який спосіб і в які літа падала, являю це тобі, ласкавий читальнику, до знаття; а якщо побачиш де несправність чи помилку в роках, то прошу вибачити мені — могло це статися ненавмисно через мізерні літописні козацькі реєстрики (а не історію), що мали в собі неузгоду в роках. Коли ж щось із цієї праці сподобається тобі, то, замість подяки, зволь не забути у своїх молитвах до господа Бога й мене. Здопоможений цим, одержу я після смерті своєї завжди блаженну і всебажану благодать божу. Її я й тобі, тимчасову й вічну, всеістинно зичу.

Любові твоєї, всіх благ завжди хоче брат,
правдешній Малої Росії син та слуга
Самійло Васильович ВЕЛИЧКО,
бувший канцелярист війська Запорозького.

Pin It

ПОСИЛАННЯ

На сайті 161 гість та 0 користувачів

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2022 ПроСвіт 
Всі права застережені