Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ II. РОЗДІЛ І

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

 

Про польське домагання відібрати собі Україну; про Хмельниченкову зраду під Слободищами; про розгром поляками й татарами московських та козацьких військ під Чудновом тощо.

2 Йдеться про Оливський мир із шведами.

3 С. Беневського. Точніше, через посланців Беневського, Селецького та сотника Василя. Це було в кінці грудня 1659 р.— на початку січня 1660 р.

4 Бузький був відпоручником Д. Балабана для зсилання митрополита з польським королем. Він поселивсь у Чигирині і нахиляв Хмельниченка до згоди з королем. Казнодія —проповідник.

5 Чи дав таке слово Хмельниченко, невідомо. Принаймні про Хмельниченковий намір передатися до поляків перед Чуднівською кампанією не знаємо нічого певного. Гетьман був нерішучий і апатичний, все вирішували за нього інші. Факти свідчать, що ще під час боїв під Слободищами гетьман не знав, куди хилити.

 

 

 

 

 

 

6 Василя Борисовича Шереметьєва.

7 Тут подається одна з легенд, які ходили про Шереметьєва, але постали вже, очевидно, по Чуднівській кампанії.

8 Цюцюра був тоді основним дорадником Шереметьєва.

9 Переяславські статті, які подає С. Величко в т. І, називають Павла Апостола миргородським полковником. Василь Дворецький — київський полковник.

10 Шереметьєв вирушив од Києва з російським військом і трьома вищеозначеними козацькими полковниками з полками 17 серпня, він мав 30—40 тисяч воїнів. Взагалі дані про кількість війська розходяться.

11 Хмельниченко прибув під Київ ще в липні, коли в місті Василькові над рікою Кодачкою відбулася генеральна рада Шереметьєва й козацької старшини. За розробленим планом Хмельниченко мав іти окремим маршем до Слободищ.

12 Від Умані йшов до Шереметьєва князь Козловський. Сам Шереметьєв свідчив з-під Котельні, що зним було вже шість козацьких полків числом 20— 30 тисяч. Інші дані — 5 полків.

13 Хмельниченко не був готовий до походу, й коли Шереметьєв перебував під Котельнею. Звідси Шереметьєв шле гетьману листи, щоб поспішав готуватися й вирушав у похід. Принаймні коли Шереметьєв був обложений під Любарем, Хмельниченко був од нього на відстані 90 верст.

14 Шереметьєв ішов під Чуднів від Любара, де 14—25 вересня мав з поляками великі бої і був ними ущемлений. Проти Хмельниченка пішло не все польське військо, а тільки 9 тисяч, до якого додали 15—20 тисяч татар. Рушило воно 7 жовтня. Село Слободища віддалене від Чуднова на 25 верст.

15 Бої, і то гарячі, були під Слободищами 7—8 жовтня, після чого частина поляків одійшла під Чуднів, а інші вели переговори з ордою. 8 жовтня козаки вислали до Ю. Любомирського Дорошенка з двома козаками, але переговори ці поки що були безрезультатні. Хмельниченко згодився (Слободищенський трактат) пізніше — 17 жовтня, коли вже стало ясно, що Шереметьєв не витримає. Трактати постановлялися 15—17 жовтня. Повернувся ж Хмельниченко до Чигрина десь 22—25 жовтня.

16 Див. приміт. 15

17 Це було в жовтні. Шереметьєв вирішив прорватися від Чуднова до П’яток і рушив бойовим табором. Але його спинили, і він зупинився на північний захід від села Городище, заклавши новий табір для оборони,— це було в урочищі Росниця (Росник). Чуднівська кампанія була тривалою акцією й тяглася сім тижнів.

18 Шереметьєв капітулював 1 листопада. Його військо склало зброю 4 листопада. Частина козаків піддалася полякам разом з Цюцюрою, друга частина, щоб не піти в неволю, побила сама себе, третю частину побили й полонили татари. Росіяни були частково вибиті, а частково полонені татарами,— це вчинилось у порушення договору, що його склав Шереметьєв з поляками.

19 Цюцюра не був тут забитий, він 21 жовтня зрадив Шереметьєва за домовленістю з Ю. Хмельницьким і перейшов на бік поляків. Поляки вислали його для суду до Кракова, але відпустили. Пізніше його полонили росіяни й заслали в Сибір, це сталось у березні 1662 р.

20 На сторінці оригіналу приписка: «22 роки, викуплений у 1682 р.».

21 Очевидно, йдеться про військо на чолі з Калгою-солтаном, що стояло на ріці Кодимі. Під Чудновом був солтан Нурадин.

22 Васюта — Василь Золотаренко; Оникій — Оникій Силич.

23 Коронний гетьман пішов у напрямі Підгайців у Польщу, а Любомирський залишився на Україні біля Коростишева, розклавши на зимівлю військо по всій Україні.

24 Див. т. І, ч. VI.

25 Неясність в оригіналі.

 

Року від створення світу 7168, також року, коли божа безмежна мудрість через Діву була злучена з людською натурою, 1660, той-таки найвищий Бог і всього живого творець благозволив ударувати християнський народ у Польщі, який багато вже плакав та мучився, бажаним миром 2. Але заїдлий польський Марс, бувши в непогамовнім гніві та дивлячись на Малу й Велику Росію ярим оком, підпалив серця польських панів і короля Яна-Казимира до подальшого воєнного чину з росіянами та козаками, піднісши й розпростерши військові хоругви. А було це так.

Той польський король, маючи в союзі й дружбі з собою кримського хана з усіма його ордами, сердечно жалів з усією Короною на втрачену, як золоте яблуко, Україну з козаками. Він хотів відторгнути її з-під Московської держави і привласнити собі, як це було й колись. Тож постановив неодмінно йти війною зі своїм кримським союзником на Україну і проти російського монарха, великого государя царя Олексія Михайловича. Провідавши про це напевно, він, російський монарх, звелів своїм і козацьким військам бути готовими до воєнного промислу. Король Казимир тоді, ще не рушаючи з військами на Україну, намагався схилити на свій бік козацького гетьмана Юрія Хмельниченка, що жив у Чигрині. Він намовляв його, Хмельниченка, до себе ще раніше, тільки-но того поставлено гетьманом, через нарошного посланця волинського каштеляна 3 (про що писалося раніше в частині XII, у розділі восьмому). Так само й названого вище року, після Великодня, він виправив до нього для намови, з наміром дістати від Хмельниченка бажане, ченця Бузького, казнодія 4 преосвященного отця Балабана, тодішнього київського митрополита, що нагодився на той час до короля в митрополичих справах. Отой казнодій, прибувши до Чигрина, прослав перед Хмельниченком численні повабні сітки королівських ласк та обітниць і легко загнав його, молодоумного, до них. Хмельниченко дав слово відступитися зі своїм козацьким військом від російського монарха і знову прихилитися під королівську руку 5. Відправивши з цією відповіддю того казнодія, Хмельниченко до слушного часу ховав намір свого відступництва при собі. Король же, одержавши певну звістку про Хмельниченкову схильність до себе, закликав кримські орди з ханом та й виправив, щоб відібрати під свою владу Україну та Хмельниченка з козаками, свого польного гетьмана і з ним багато коронного війська.

А великий государ Олексій Михайлович, самодержець усієї Росії, не хотів допустити поляків і татар до України і виправив до Польщі супроти них свого великого боярина і київського намісника Петра чи Василя Борисовича Шереметьєва 6 з багаточисельними військами. Він після святого Спаса перейшов Дніпро і, збавивши за Києвом на річці Либеді зі своїм військом тиждень, мав у себе одного дня на обіді й гулянці все значне духовенство київських монастирів 7. У час тієї гулянки при гарматних та мушкетних громах вивищилося перед господом його, Шереметове, серце, коли він сказав усій, що гостювала в нього, братії: «Чуйте, чесні отці, що цими, врученими мені від мого государя, військами оберну в попіл усю Польщу, а самого короля приставлю моєму государю у срібних кайданах?» Тодішній братський ректор відповів, що треба молитися про те господові Богові, а не покладатися на велику силу. Боярин, однак, відказав, що при такій силі війська можна справитися з ворогом і без божої помочі. Був тоді при ньому, бояринові Шереметові, й переяславський полковник Цюцюра 8 зі своїм полком, а також гадяцький полковник Апостол та Василь Дворецький 9. Коли ж згодом він, боярин Шеремет, рушив з військом від Либеді 10 і станув перед Хвастовом біля могили Переп’ятихи, прибув до нього й зупинився непооддаль осібним обозом і гетьман Хмельниченко з кільканадцятьма тисячами доброго козацького війська 11.

Він оддав йому, бояринові, належну візиту, бажаючи, як казав, разом із ним укупі йти на ворогів-поляків, а в голові своїй тримаючи інше. А коли Хмельниченко, відкланявшись бояринові, поїхав до свого обозу, боярин, зовсім не остерігаючися, сказав таке на Хмельниченка слово: «Годилося б цьому гетьманеняті ще гуси пасти, а не гетьманувати». Це боярське слово зразу ж донеслося до Хмельниченка і не тільки вельми його вразило, але ще більше заохотило до знаміреної зради. Коли ж боярин Шеремет рушив із військами від Переп’ятихи й удався до Слободищ та Чуднова, в тій дорозі прибуло до нього на з’єднання від Умані та інших тогобічних полків, без відома гетьмана Хмельниченка, ще кілька тисяч доброго козацького війська 12.

А Хмельниченко вирішив дотримати до кінця своє слово, дане польському королеві, і не тільки через своє, згадане вже, безчестя, але маючи до того давнішні підстави, зважаючи на заміну в певних угодах батькових пактів Переяславськими пактами, а особливо через придаток у тих пактах, де говориться, щоб козацьким залогам виступити з Білої Русі та Старого Бихова і щоб там не чувати й імені запорозького,— це завжди ганилося й засуджувалося старшиною та полковниками. Тож він почав на милю й більше відставати зі своїм військом, йдучи ззаду від боярина Шеремета 13. Поляки це спостерегли і, зрозумівши на ділі, що Хмельниченко має намір схилитися до них, покинули Шеремета, що тягся під Чуднів, а вдарили всією силою на Хмельниченка під Слободищами (які знаходяться за милю чи півтори від Чуднова) 14; вони його облягли і не допустили простувати далі за Шереметом до Чуднова. Такі події і лядська облога легко відчинили Хмельниченкові двері до зради, так що він мало з поляками й ордою там, під Слободищами, й воював, згодився з ними й налегці повернувся назад до Чигрина, а все своє військо розпустив по домівках . Поляки тоді повернули з ордою і всіма обозовими тяжарами від Слободищ під Чуднів і в останніх числах серпня 16 затакували там боярина Шеремета з усіма московськими та козацькими військами.

Шеремет захищався з міцних окопів і бився проти польської й татарської сили більше тижня 17, учинивши своїм ворогам, ляхам і татарам, немалу шкоду. Однак за своє вищеописане нахваляння був позбавлений всесильної божої помочі, його подужано й до решти переможено, так що від тієї поразки мало врятувалося росіян і козаків 18— одні з них упали трупом на бойовищі, інші у великому числі дісталися полякам і татарам у полон; було забито там і переяславського полковника Цюцюру 19. Найчільніший вождь тих військ боярин Шеремет був узятий поляками і відданий до ханських бусурманських рук. Він був у кримській неволі, за свідченням козацького літописця, безперервно сорок 20 літ. Сам же хан під Чудновом не був, але стояв кошем за кілька миль від Чуднова; під Чудновом був разом з коронним гетьманом тільки його солтан 21.

А переяславець Яким Сомко, що стояв тоді з невеликою частиною козаків у Білій Церкві, прочувши напевне про зраду свого сестринця Юрія Хмельниченка і про поразку російських та козацьких військ під Чудновом, зараз виступив з Білої Церкви до Переяславля, і при своїй вірності притримався разом з ніжинським полковником Васютою та чернігівським полковником Оникієм 22 боку царської величності, й був у Переяславлі до гетьманства Брюховецького і до своєї кончини, яка заспіла його від того-таки Брюховецького, наказним гетьманом. Але про це розповісться далі.

Після того розгрому Шеремета під Чудновом, польське військо, забравши гармати і всілякі обозові припаси, повернуло назад до Польщі23, а хан з ордами, задовольнившись тамтешньою чуднівською здобиччю, відійшов до Криму. Однак кільканадцять тисяч свавільної орди відлучилися від хана і, коли лядські війська відійшли, знову вторглися під Чуднів і за Чуднів, де набрали багато ясиру та іншої здобичі. Вони простували до Криму, і в дорозі, у полі, зустріло ту свавільну кримську орду вісім тисяч запорожців, що вибралися із Січі з Суховієм і йшли на допомогу Шереметові. Вони міцно вдарили і з Божою поміччю розігнали ту орду, а християнських бранців усіх забрали й завернули назад. Всі здобичі й користі татарські взяли вони собі й розділили. Потім від одгромленого ясиру вони, запорожці, звідомилися, що лядське військо вже розправилося під Чудновом з російським військом і, мавши на венгрів зло за Тимоша Хмельниченка й козаків, по-зрадницькому розгромлених при ньому за рікою Телезиною (як про це писалося раніше в шостій частині , року 1653, у розділі 2), змінили свій марш, тим більше не потрібний, до Чуднова, а подалися для помсти за згадану кривду до Венгерської землі. Вони прибули туди несподівано, нагло здобули й сплюндрували шість значних міст на прикордонні і, задовольнившись превеликими й багатими здобичами, щасливо повернули назад у Запорозьку Січ.

Того ж 1660 року примчалася з Польщі по Малій Росії звістка про народження в стороні вавілонській антихриста, про що раніше повніш було сказано в році 1630.

Того ж року з Сіцілії з’явилась у Малій Росії звістка про двох старих мужів, які приблукали незвідь звідки до Риму і пророче звіщали про день страшного суду Божого, що був дуже близько. Про це з копії листа римського 25 до короля сіцілійського, писаного 1660 року, з’являється таке:

«Перед кількома днями до міста нашого Рима прийшли два старці, звіщаючи про себе, що їх послано Богом на світ пророками і мають вони у собі дух правди. А коли ввійшли вони в місто наше, варта не чула й не бачила. Одежу мають на собі шкуряну, космату, присохлу до тіла. Вони заповідали людям покуту, щоб відходили від злого життя та й бралися покутувати, бо господь Бог вельми на людей розгнівався. Те місто йменували вони другим Содомом; казали, щоб на молитви до божих храмів входили босими ногами, а хто тлінний, тільки хліба з водою, і то мало, вживали на день. Старший римський маїстрат заборонив їм те проповідування, але вони тим більше доказували, що їх послано від Бога. За сенаторською порадою їх віддано до ув’язнення, але отці римські єзуїти, навідуючи їх, чули від них справді пророчі слова, що приводили люд божий до покути вони, вклякнувши на коліна й піднісши до неба очі й руки, зі слізьми молилися Богові й оповідали, що надходить судний день страшний Єзуїти ознаймили це сенатові, і сенат, випустивши їх із ув’язнення питав, звідки вони прийшли до Рима і що відали про судний день: Ті старці відповідали: «Ми з Греції, а суд господній певний буде у 1670 році». Питали їх: «Чи багато собі літ нараховують?» Відповідали: «Вже маємо по тисячі літ». Отці єзуїти впросили сенат, щоб їх вислали з Рима, для чого й віз наготовано, аби їхали в ньому перед усім народом. Але віз поламався,— це люди бачили і за святих їх почитали. Вони обидва станули перед тим народом і публічно оголосили: «В році 1662 пастиря римського сенату не буде; в році 1663 буде значний на весь світ гнів божий; в році 1664 нечуваний землетрус буде; в році 1665 небагато лишиться християн, які б знали правдивого Бога; в році 1666 Африка горітиме і річки криваві будуть: у році 1667 повстане муж великий; у році 1668 Європа й Африка дрижатимуть і лякатимуться; в році 1669 всі люди пізнають у тройці єдиного Бога; в році 1670 загашено буде світлість, і тоді прийде день судний».

 

Того ж літа до переказаних вище нещасливих подій вилився на Україну ще один фіал божого гніву за помножене в ній наше беззаконня: небеса замкнулися і не дали дощової вологи спраглій землі. Земля зсохлася й закам’яніла, посіяне в неї харчове насіння не проросло, і від того була в усій Малій Росії велика нестача на харч людський та дорожнеча.

Допомога проекту

На сайті 30 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2019 ПроСвіт 
Всі права застережені