РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

Про турецький намір заволодіти Києвом чи розорити його; про приготування християнських військ на оборону Києва; про начальників, що очолювали християнські війська, і про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці та інші святині; про осібні сторожові війська, що стояли супроти Криму, про козацькі війська — одні з них притягли під Київ, а інші виправлено на низ Дніпра супроти татар; про прибуття всіх військ під Київ; про настановлення там мостів через Дніпро; про турецьку готовність іти на Київ і про його оманну хитрість; про загайку християнських військ під Києвом і про угрунтування валами горішнього города Києва та Києво-Печерського города; про причини, що стримали турчина від походу на Київ; про турецьку хитрість до заволодіння християнських держав і про його гординю через свої гаразди; про шкідливу для християн їхню схильність до згоди з турками і про страшну для турчина християнську згоду; про зміну турчином свого наміру йти на цісаря Риму і на Київ; про його боязливе повернення до Цариграда; королівський універсал, що велів Русі з’їздитися в Люблін для унії.

⁸⁸⁷ Про намір турків іти на Київ поголоски ходили давно, ще з 1671 р. У цей же час тривога була така, що печерські ченці просили в царя дозволу сховатись у брянських і трубчевських монастирях, якщо турки нападуть на Київ. Була ця паніка не зовсім безпідставною, бо турки цього року активно згромаджували війська.

⁸⁸⁸ Синкліт — зібрання високих осіб держави або церкви

⁸⁸⁹ Частина козацького війська на чолі з гетьманенком Семеном Самойловичем воювала Правобережжя і зганяла населення на лівий берег — т. зв. «згін».

⁸⁹⁰ Частина турецького війська стояла на Поділлі, турки також зміцнювали Кам’янець-Подільський.

⁸⁹¹ Австрійський цісар вважався правним спадкоємцем римських імператорів і сам носив їхній титул, через що його державу називали Римською.

⁸⁹² Ідея союзу проти турків належала Яну Собеському. Для її здійснення вислано було депутацію в Париж, в Англію та Голландію на чолі з коронним підскарбієм Морштином. Князь М. Радзівілл поїхав у Відень, Рим та Венецію. Посли їздили до Москви, Швеції та Іспанії. Цю ідею підтримав папа Інокентій XI, але нічого з того не вийшло: на такий союз не погодилася жодна із держав.

⁸⁹³ Величкова звістка про страх турків перед з’єднаною силою християнських монархів безпідставна, оскільки ніякого з’єднання не було.

⁸⁹⁴ Універсал подано в перекладі з польської мови. Звірено за вид.: Коялович М. Литовская церковная уния.— СПБ, 1861. — Т. II.— С. 424 —

426.

⁸⁹⁵ В оригіналі «ставропігіанам».

⁸⁹⁶ Йдеться про прохання Й. Шумлянського та його однодумців, подане папському нунцію 1677 р.

⁸⁹⁷ Тобто 1679 року.

Року від початку світобуття 7187, а від господнього плотського з’явлення у світ 1679. Ще з осені перед початком цього року гетьману Самойловичу й усій малоросійській Україні явно далося чути від невільників, що втекли з бусурманської землі, і через татарських «язиків», пійманих козацьким промислом, що вищезгаданий головний ворог господнього хреста та всіх християн, підступний візантійський змій (який не тільки заволодів був преславним і православним християнським царством Грецьким, але й поневолив собі через меча численні християнські держави, спустошивши до решти інші; від такого свого щастя він гордився й заносився, бо його ніколи не перемагали, і називався він бичем, посланим від Бога на християн) відкрив у своїй державі намір заволодіти чи всеконечно знищити й розорити богоспасенне царське місто Київ і наказав чинити військові приготування для походу під Київ ⁸⁸⁷. Коли гетьман Самойлович доповів про те пресвітлому государю царю Феодору Олексійовичу, то він, благочестивий монарх, прагнучи захистити царську отчину від бусурманського находу, на пораду свого синкліту звелів багаточисленним своїм великоросійським військам готуватися на наступну весну до військового походу під Київ. Коли ж сподівана весна показала людським очам веселе своє лице з квітами, зільними травами, потрібними худобі для корму, тоді відразу й російський Марс, розвинувши на війну свої хоругви, рушив зі своїх домівок та зимових кватир у похід до Києва з багаточисленною силою кінних і піших ратних людей при багатьох князях, ближніх боярах, окольничих, воєводах та інших вождях і численних царедворцях, над якими всіма цар поставив замість себе найголовнішим гетьманом та старійшиною боярина й казанського намісника князя Михайла Алегуковича Черкаського, давши йому в поміч, над усі ті воїни й воєначальники, чудотворну ікону Пресвятої Діви Богородиці, всенадійної і всесильної заступниці християн, також чесного хреста і частину животворящого хреста, що мав у собі Христове волосся, з іншими до того мощами святих, і свою похідну церкву, освячену в ім’я преподобного Сергія Радонежського, чудотворця, з приданими до неї від найсвятішого Іоакима, московського патріарха, вправними багаточисленними особами духовного чину. А в товариші придав йому, князю черкаському, стольника й воєводу Бориса Петровича Шереметова та інших князів і бояр з осібними полками, смоленською шляхтою і з іншими іноземними начальниками та з великим військом, що було під їхньою командою. У Києві ж тоді був начальником і воєводою при московських військах боярин і дорогобузький намісник князь Никита Семенович Урусов з товаришами і воєводами, князем Данилом Афанасійовичем Борятинським та дворянином Іваном Петровичем Лихаревим. А осібно стояв напоготові на ближніх кордонах з великоновгородськими і псковськими полками боярин та воєвода князь Іван Андрійович Хованський. Князь же Яків Семенович Борятинський стояв із осібним воїнством на білогородському рубежі супроти кримської орди, а князь Каспулат Муцалович Черкаський з черкаськими та калмицькими ордами стояли також проти кримської орди на Моравських шляхах за рікою Ворсклою.

Гетьман Самойлович притяг під Київ з частиною козацьких, городових та охотницьких, кінних та піших військ, а інших виправив для забезпеки України від Криму у Полтавський полк і на низ до Запорозької Січі на допомогу кошовому отаманові Сірку ⁸⁸⁹ і для з’єднання зі згаданими государськими військами, що стояли на різних місцях супроти кримської орди. Під Києвом християнські війська, московські й козацькі, з’єдналися і стояли зобабіч річки Дніпра. А надчікуючи находу туди ж, під Київ, бусурманських військ, поробили, завдяки майстерності й праці московських стрільців, на байдаках через Дніпро мости, яких раніше там не було.

Турчин, зачувши про зібрання й поготовність християнських військ під Києвом, сам стояв десь недалеко в полях і, бувши готовий до війни ⁸⁹⁰, не посмів іти під Київ, але зажив звичайної своєї підступності, бажаючи одурити християн, як одурив був і в час розорення у 1674 році Ладижина й Умані, тобто пустив був поголоску, що тягне просто під Київ. Потім фальшиво змінив її і розголосив, що повернув зі своїми військами назад. Коли б після тієї брехливої поголоски християнські війська були розпущені з-під Києва, то вій, хитрий лис і хижий вовк, мав потягти до Києва й допинатися того, що хотів. Але християнські війська були перестережені й навчені згаданою ладижинською й уманською оманою і не відступали від Києва протягом усього літа. Тоді, не тратячи часу при тому порожнюванні, московські війська обвели й уміцнили горішній город Київ, де були церква Святої Софії і катедра київських митрополитів, глибокими ровами та високими валами. А козацькі війська за гетьманським приводом уміцнили й обклали ровами й міцними валами, відкинувши палі, що ними був обставлений, також город Київ-Печерський. Про це все просторіше читай у друкованому київському «Синопсисі» від листа 122 до листа 129.

Хоча я й написав вище, що турчин з огляду на виставлені біля Києва християнські війська не посмів тягти під Київ, однак у другого рукописного козацького літописця ясно виказується, що він, турецький султан, хай і був тоді помирений з Польщею, однак не посмів приходити під Київ не тільки через виставлені на оборону його християнські війська, але й через те, що, бувши в розбраті з християнським цісарем, готувався зі своїми військами й на нього, прагнучи не лише звоювати цісарську землю, але й заволодіти через меч і старим Римом з усією його державою; особливо ж через те, що побачив — навколишні сусідні держави й християнські німецькі монархи були тоді у гніві й незгоді з християнським цісарем.

Під час таких самих християнських незгод, у давно минулі літа, він, турчин, заволодів поодинці, як казав я і раніше, численними християнськими державами, заживаючи до того такої хитрості й підступності, що з однією християнською державою мирився, а інші воював і підкорював собі. Людей же в тих християнських державах, що змагалися з ним, одних геть вибивав, а інших забирав у вічну неволю. І, викорінюючи до решти ті держави, чим далі, тим вище, через природжену свою гординю, зносився вгору, і, як уже казано, іменував себе ніколи не здоланним. А монархи й князі християнські, що примирювалися тоді з ним, хоча й бачили ту шкідливу всепагубну його хитрість щодо інших християн, однак, дотримуючись статечно слова свого паролю й капітуляції, не зволювали порушувати постановлених із турчином пактів задля оборони інших християн, яких розорювано й неволено, щоб учинити йому в його замислах та намірах належну стрічу й перепону. Тепер же ті християнські німецькі князі й монархи, після немалої польської руїни і жалісливого розорення тогобічної малоросійської козацької України, зрозуміли таку шкідливу геть усім християнам турецьку хитрість і побачили відвертий і безпошанівний варварський замах турецького султана не тільки на християнського цісаря, але й на цілу Римську державу ⁸⁹¹. Вони заледве отямилися й порозумілися, що коли б турецький султан переміг християнського цісаря і заволодів усією Римською державою, то б їм усім поодинці довелося боятися надалі від турчина тієї ж біди й непошани й собі. Отож, стережучись і розсудливо запобігаючися наперед усілякого зла, вони зараз-таки відкинули всі свої сварки й незгоди з християнським цісарем, погодилися, а ті незгоди замирили й заховали трактатами Вічного миру ⁸⁹². Також прирекли й затвердили вони міцне слово, зв’язавшись союзом неодмінної християнської і братерської любові, не лише захищати своїми скарбами й силами цісаря й Римську державу, але й один одному допомагати і всіляко боронити від бусурманського наступу. Коли ж той візантійський смок зі своїми вейзирами, пашами, суддями та іншими начальниками дістав звістку про ту згоду й союз християнських держав із цісарем, то відразу, звившись у клубок, сховав у собі свою отрутливу й дуже піднесену голову і, вже не йдучи війною на християнського цісаря й на малоросійський Київ, одразу повернув з усіма своїми силами від походу до своєї нори в Царигород, уважаючи й дуже боячись, щоб від такого союзу християнських монархів не втратив він там своєї, набутої протягом багатьох літ, з пролиттям великої крові і з пагубою незчисленного множества бусурманського народу, держави й слави і не прийшов до конечної руїни й ганьби ⁸⁹³.

Того ж року польський король Ян Собеський, хочучи за своїм бажанням і старанням перетворити православну Русь, що була під державою Корони Польської, на унію, скасувати в ній святе благочестя та ґвалтовно нахилити її до римосхизматичного блуду, призначив у майбутньому 1680 році, в січні, на 14 день, унітам і дезунітам грецького обряду і всій взагалі шляхті з’їхатися для утвердження тієї унії зі своїми правами й привілеями до Любліна. Він видав про те такі свої королівські універсали ⁸⁹⁴:

ЯН ТРЕТІЙ,

з божої ласки король польський,

великий князь литовський, прусський, мазовецький,

жмудський, інфлянтський, київський, волинський,

подільський, смоленський, сіверський і чернігівський

Велебним набожним митрополитам, єпископам, архімандритам, ігуменам, настоятелям і всьому духовенству, також шляхетським обивателям різних воєводств, братствам, ставропігіям ⁸⁹⁵ і всім узагалі в містах наших шляхетських грецької релігії унітам і дезунітам у Короні і Великому Князівстві Литовському, тим, що перебувають у провінціях, що до них належать, вірно люб’язним нам,— наша королівська ласка.

Велебні, набожні, вірно люб’язні нам!

Маючи постійні турботи в наших державах, зичимо ми того, щоб якнайбільше квітнули в них пожаданий мир і християнська любов, за якими йде боже благословення. До того всього, однак, є в народі руському великою перешкодою завзята й закореніла незгода, яка розриває єдність обивателів наших держав, порушує фундамент святого миру, знищує братерську любов і бажає запалити в серцях взаємне заятрення. Тож, хочучи запобігти тому всьому батьківським нашим доглядом і старатливістю, прагнемо спровадити розрізнений дух вашої вірності до належного заспокоєння, згідно нашої конституції, постановленої на сеймі у Варшаві, яка на Гродзенському сеймі не могла дійти до виконання. Також, схиляючись до усильних прохань обох боків ⁸⁹⁶, нинішнім універсалом жадаємо ваших вірностей і по них конечно хочемо, щоб, відклавши набік усі інші заняття, зобабіч, з усіма привілеями, декретами й правами прибували в наше Любельське місто на день двадцять четвертий у січні місяці, а згідно старого календаря на день чотирнадцятий року наступного 1680, і там від Бога, невичерпного джерела всякого миру і взаємної любові, були б підсилені, за заступництвом преблагої й найсвятішої Діви, в присутності вельможних наших комісарів, яких до того часу визначимо з нашого сенату, пильно переговорити при християнській любові поміж себе; й отак ті наші вельможні комісари, що засідатимуть там замість нас, пробуджуватимуть ваші вірності до згоди, заспокоєння і до задоволення законних вимог. Коли це збудеться, дасть Бог, як зичимо, тішитиметься не тільки цілий християнський світ, але й саме небо, бо Бог згоди, Бог єдності, Бог миру благословлятиме ваші вірності й нашу державу та поганьбить ворога хреста святого, який сподівається згубити нас не так через міць і силу свою, як через незгоду й розбрат християнства. А коли б хтось із ваших велебностей, кохаючись у незгоді й розбраті, немилім Богові й людям, не прибув би на той такий побожний і пожаданий акт і прибути не захотів би, то його, як ослушника волі нашої і ворога святої згоди, буде віддалено від добр, які тримає, а ті добра буде через нас віддано комусь іншому.

Щоб цей універсал наш дійшов до відома всіх, ми бажаємо, щоб велебні митрополити, єпископи й інші настоятелі наказали його опублікувати. Його ми для більшої ваги, підписавши рукою нашою, наказали ствердити і зміцнити коронною печаткою.

Даний у Яворові, дня IX, місяця жовтня, року божого MDCLXXIX ⁸⁹⁷, панування нашого року VI.

ЯН КОРОЛЬ

(М. П. К.)

Станіслав Щука, секретар його королівської милості