Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ II. РОЗДІЛ XXI

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

 

Про марнотний Флоренський з’їзд римлян задля уші з греками; про введення унії в православну Русь, що лишалася під польським володінням, і про скасування тієї унії найсвятішим єрусалимським патріархом Теофаном і козацьким гетьманом Сагайдачним; про унітів, що ховалися поміж православних; про нещирість короля Собеського щодо православної Русі і про Люблінський з’їзд для введення унії в Русі; про вимовки й руську нехіть до розмови на тому з’їзді з унітами; про літургії, казання та інші тодішні церемонії; про виправу послів від руського духовенства до короля з інструкцією; про беззвісний кінець і роз’їзд з Любліна з’їзду, який там був; про турецьку поголоску щодо знищення низового Запорозького війська і про лист гетьмана Самойловича до запорожців з обіцянкою щирої їм допомоги; про повноважних московських послів у Варшаву до поляків, щоб якнайшвидше постановити союз з поляками на спільну війну супроти турчина; про Косогова, який міряв за Ворсклою степ від слобідських міст до Дніпра; запорозький лист про Сіркову смерть і про бусурманську поведінку; про мор у Січі й Казикермені; про турецький кордон; про польську комісію з турками; про комету, що була на небі.

898 Євгенієм IV. Собор було скликано після погодження між Євгенієм та візантійським цісарем Іоанном VII Палеологом.

899 Собор почався в італійському місті Феррарі 1438 р., але через моровицю був перенесений у Флоренцію і закінчився там 1439 р.

900 Флорентійський з’їзд після довгих дебатів та нарад прийняв унію, погодивши різницю в догматах та обрядах. У час роботи з’їзду помер патріарх константинопольський Іосиф. Ухвали з’їзду підписали папа, цісар, всі отці латинські та грецькі, за винятком митрополита з Ефеса Марка. Був на тому соборі й київський митрополит Ізидор. Латиняни переконували греків часом погрозами, але кровопролить не було. Коли ж уніати повернулися додому, то їх зустріли як єретиків. Просторішу історію про Флорентійський собор див.: Остроумов И. История Флорентийского собора.— М., 1847.

901 До них долучалися ще Г. Балабан, єпископ львівський, та М. Копистенський, єпископ перемишлянський.

902 Пропуск в тексті.

903 Теофан приїжджав до Києва 1620 р. Православні звернулися до нього з проханням поставити єпископів. Теофан затвердив митрополитом І. Борецького. Жигмунд III, навпаки, видав указ про переслідування нових єпископів. Унія ж знищена не була. Найсильнішого удару їй було завдано за козацьких воєн, але теж не знищено до решти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

904 Другий універсал було послано 10 жовтня.

905 На цей з’їзд Й. Шумлянський не поїхав, не було на ньому жодного православного єпископа, тільки намісник Могилівського монастиря Волчацький, взагалі православних там було мало. Натомість з’їхалися уніати й католики. Запрошення на з’їзд було послано й православним владикам Східної України, але вони в Люблін не поїхали.

906 Уніатським митрополитом був тоді Кипріан Жоховський.

907 Цей з’їзд було описано у кн.: Жоховський К. Coloquium Lubelskie...— Л., 1680, але С. Величкс користувався якимось іншим джерелом, не зовсім точним. Запротестували проти унії не Й. Шумлянський з духовенством, а Луцьке братство.

908 Лео Зеленський — прототрон Володимирської митрополії і брестський єпископ.

909 Єпископом холмським був не Шульга, а Якоб Суша.

910 Мар ціан Білозір — єпископ пінський і турівський.

911 Кипріянович Симеон — мав титул консильтора ординарного старшого мінського і теолога римського.

912 Самотріть — сам і ще двоє.

 

 

 

 

 

 

913 Валаам — знаменитий пророк із Мессопотамії, герой біблійної легенди, виведений царем Моавитської землі Валаком на висоти Ваала, де, побачивши ізраїльтян, котрі верталися з Єгипту, замість проклясти їх, тричі благословив.

914 25 січня у Любліні К. Жоховський відібрав королівського листа, в якому був наказ перенести з’їзд до Варшави; тоді ж папський нунцій заборонив католикам та уніатам починати з православними публічну суперечку.

915 Пропуск в тексті.

916 Послами були депутати Львівського братства князь В. Четвертинський, Д. Братковський, Ю. Гулевич. Інструкцію підписало 25 православних шляхтичів. Див.:Архив Юго - Западной России.— Ч. І.— Т. IV. С. 32—37.

917Номінант — названий, що існує тільки формально.

918 Дієценція — єпископська єпархія.

919 Див. приміт. 905.

920 Люблінський з’їзд закінчився нічим. У Варшаву не поїхали, а роз’їхалися по домівках, пославшись на невигоди зимової дороги. Король запропонував з’їхатись улітку, але з того нічого не вийшло також.

921 Перевірити автентичність листа нема змоги, але ситуацію він передає досить точно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

922 Стольник Перхуров стояв на Самарі з 15 тисячами війська.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

923 На початку 1680 року І. Сірко писав до І. Самойловича кілька разів з проханням прислати допомогу. Загалом між І. Сірком та І. Самойловичем були напружені стосунки, що правильно з’являє цей лист; між ними назрівав конфлікт, але незабаром, 1 серпня 1680 року, І. Сірко помер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

924 1679 р. їздили до Москви польські посли К. Бржостовський і Я. Гнинський. Вони підбивали царя пристати до спілки християнських держав супроти турків. За порадою І. Самойловича Росія на це не пристала.

925 За Журавненським договором поляки назавжди відступали туркам Кам’янець-Подільський з його околицями і всю Задніпрянську Україну, за винятком Білої Церкви й Паволочі з повітами, зобов’язувалися допомагати туркам у їхніх війнах.

926 Польські посли вимагали, щоб Росія повернула половину забраних у Польщі міст, щоб виставила супроти турків 40 тисяч війська, щорічно відпускала на утримання польської армії 600 тисяч карбованців.

927 Пленіпотенція — повноваження діяти в справі певної особи чи держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

928 У результаті переговорів були затверджені ІЗ травня 1680 р. «Пункти московських послів із сенаторами Польського королівства», за якими постановлення миру між Польщею та Росією переносилося на пізніший час. Вічний мир було постановлено у 1686 р. (Див. р. XXVII).

929 Кодола — груба вірьовка.

930 Г. Косогов міг робити обмір не раніше 1681 р., після постановлення Бахчисарайського договору між Росією і Туреччиною 3 січня з перемир’ям на 20 років. Кордоном мав служити Дніпро. Київ з Васильковом, Трипіллям і Станками віддавалися Росії, а між Києвом та Запорожжям міста осаджувати було заборонено.

931 За Чортомлицькою Січчю, де село Копилівка на Дніпропетровщині.

932 На могилі І. Сірка поставлено не хреста, а кам’яну плиту з написом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

933 М. Костомаров визнає автентичність цього листа.

 

 

 

 

 

 

 

 

934 Турки готувались у цей час воювати не з французами, а з австрійським цісарем Леопольдом.

935 У 1680 р. кримський хан пішов на російські слободи біля річки Мерль. Це було влітку, а взимку постановлено Бахчисарайський мир.

936 Стягайло Іван — став кошовим на Січі після смерті Сірка.

937 Ще восени 1678 р. Ю. Хмельницький вирядив до польського короля свого посла Губара-Бершадського, вимагаючи, щоб поляки вийшли з українських міст. Король, відповідно до Журавненської угоди, що нещодавно була затверджена польським послом при турецькому дворі Гнинським, звелів польським військам вийти з Кальника, Немирова, Межибожа та інших подільських міст — території, яка відійшла туркам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

938 Див. приміт. 930.

939 Калмуки — калмики. У цей час калмиків очолював енергійний володар Аюка, який був фактично незалежний і без турецького сприяння.

 

Року від створення світу 7188, а від олюднення божого 1680 мені трапилося відшукати на самий початок до опису цьогорічних подій поміж шпаргалами тільки один рукописний польський аркуш — частину руського діаріуша, де йшлося про Люблінський з’їзд. Із тієї частини діаріуша я трохи довідався, що той Люблінський з’їзд хотів відновити й утвердити на благочестивій Русі унію. Це ту унію, що супротивна східному благочестю і шкідлива його спасінню; вона була спершу усилувана постановитися 1438 року схизматиком Євгенієм 898, папою римським, на розбійницькому Феррарському чи Флоренському з’їзді 899 з православними греками, які нерушно трималися семи світових соборів. Але він, папа Євгеній, нічого сподіваного з православними греками не досяг (і взагалі був посоромлений зі своїми кардиналами від греків, які учинили з божественного писання достеменні аргументи про святе православ’я і вказали схизматикам-римлянам шлях до спасіння), і той розбійницький Флоренський з’їзд закінчився самим лише кровопролиттям і вбивством багатьох православних греків та розоренням афонських монастирів (про що осібно, хто хоче, хай читає просторішу історію деінде) .

Коли ж після того розбійницького Феррарського з’їзду минуло 157 років, тобто у 1595 році від Різдва господнього, ту унію було відновлено, але вже не в греків, а в православній Русі, що була під польським володінням, без її волі й відома, через безбожних її владик і перших відступників од святого православ’я Кирила Терлецького, єпископа луцького й острозького, та Іпатія Потія, єпископа володимирського і брестського, з кількома іншими руськими владиками 901. Вона була введена й прийнята через Михайла Рогозу, київського митрополита, якого злохитро вловили й намовили до відщепенства ті ж принципали Терлецький і Потій (про що трохи просторіше дивися позаду на [...] 902 листі).

Ота унія й панувала на Русі 26 років від свого тодішнього початку, однак потім за дозволом Жигмонта Третього, короля польського і шведського, і за ретельним дбанням козацького гетьмана Петра Сагайдачного та через найсвятішого єрусалимського патріарха Теофана, що прибув тоді з царського міста Москви до Києва і жив у ньому деякий час, її було 1621 року скасовано й відкинено 903. А святе православ’я засяяло і дістало свою честь зі встановленням у Києві митрополита Іова Борецького, а на інших місцях інших православних єпископів та владик, як про це було коротко сказано раніше у згаданому 1621 році. А тому, що відтоді пшениця благочестя, насіяна згаданим найсвятішим патріархом, яка зростала, до решти не позбулася кукілю уніатського блуду, поміж православними ховалися й уніати і таємно зичили зросту унії та й намагалися завжди завести її з польською допомогою в православну Русь.

У такому стані благочестива Русь, що була під польським володінням, пригнічувалася, як рожа терням, і це незмінно тяглося протягом 59 чи 60 років, від вищезгаданого 1621 року до цього 1680 року. А тепер, знати, той-таки сатана, що відвів римлян од грецького благочестя і вкинув їх у рів схизми, з неледачим дбанням міркуючи про погибель християнського народу, знову спрямував їх-таки, римлян (вони ж і поляки), які відхилилися зі шляху східного благочестивого сповідання до західної римської омани, на те, щоб вони знову намагалися відкинути православний руський народ, який лишається під володінням Корони Польської, від святої благочестивої грецької віри і нахилити його через неспасенну унію до свого однодумства та й закинути в рів того-таки власного блуду. Поляки тоді з уніатами, які сліпотствували щодо догматів благочестивої грецької віри, а потопилися в римо-схизматичному блуді і ніяк не хотіли виправитися для свого спасіння, намовили й упросили свого короля Собеського, щоб став при тому, аби благочестя в Русі, яка лишається під лядською державою, було скасовано й перетворено на унію і щоб звелів він бути про те з’їзду й розмові руських з поляками й унітами. Король Собеський тільки позверховно був схильний захищати старовічне грецьке благочестя, внутрішньо ж був схильніший до розширення віри й мудрувань римських, у яких і сам був, і, схиляючись більше до римлян, ніж до русів» допустив скликання в Любліні з’їзду й розмов про віру, а в минулому літі 9 жовтня 1679 року розіслав із Яворова в Польщу й Русь свої універсальні королівські розпорядження 904 (з яких універсалів список одного покладено в минулому 1679 році), щоб на ті розмови з’їздились у Люблін на 14 січня цього року. На цей з’їзд із православного руського боку з’їхалося багато єпископів, архімандритів, ігуменів та інших знаменитих і вчених духовних осіб, між якими найперший був отець Йосиф Шум’янський, львівський єпископ 905, а з польського боку з’їхалося також багато значних і мудрих персон з якимсь уніатським митрополитом 906. Православні, промешкавши в Любліні половину місяця січня, мало дбали про ті розмови, хоча уніати на те й налягали. Однак Шум’янський, львівський владика, а з ним і все православне руське духовенство, за свідченням вищезгаданого діаріуша Люблінського з’їзду 907, в 25 день січня відповів полякам і уніатам, що без волі й відома найпершого отця свого й пастиря константинопольського патріарха вони не можуть і не хочуть нічого починати. 26 січня руське духовенство було запрошене уніатським митрополитом слухати службу божу, яка відправлялася про дух святий на великому образі у звичний спосіб митрополитом з іншими ксьондзами-біскупами, а саме з ксьондзом влодимирським Заленським 908, з ксьондзом хелмським Шульгою 909 і з ксьондзом пінським Білозором 910, також і з архімандритами. На тій службі мовив казання про згоду за Євангелією ксьондз мінський Кипріянович-старшии 911 і тим самим побуджував зачати про те розмову. Після служби божої проголошено орації люблінськими префектами і тамтешніми студентами, а після закінчення орацій з польського й уніатського боку повторно прошено православних, щоб ішли до люблінської ратуші і хоч як-небудь починали розмову. Але отець Шум’янський, львівський єпископ, поклавшись на приватний королівський лист, писаний до нього, жодною мірою не дався намовити, щоб православні волочилися по ратушах; він радше зволив поїхати з усім православним духовенством на бенкет до уніатського митрополита.

На цьому бенкеті було повно уніатських зичливостей до православних, але здебільшого облудних. 26-го, в неділю, в православній церкві знаменито відправляв божу службу отець Волинець, загоровський ігумен, самотріть 912, на якій мовив казання отець Інокентій Монастирський, любельський ігумен, поклавши в ньому тему про сліпого, що волає: «Ісусе, Ісусе, сину Давидовий, помилуй мене, грішного!» Були в тому казанні й примови уніатам, але політичні, з виказом їм перед очі їхньої душевної сліпоти і з порадою їм покликувати разом із тим євангельським сліпцем до Ісуса, Давидового сина, аби відслонив їм очі розуму пізнати шлях спасіння та відкинути ‘ блудний шлях. Цим уніати були немало ображені, однак отець Монастирський загладив те іншими прикладами й красномовством. А уніати тоді мали службу божу в, єзуїтів, на якій один ксьондзєзуїт мовив красне й доказове казання про православ’я, закінчивши тим, що коли хто з докторів та вчителів не тримає догматів православної східної церкви і їм суперечить, той напевне не буде спасенний. А з якої волі він те казав і з яким наміром — Бог його знає; і коли казав то правдиво, то чи був потаємний любитель православ’я, чи мимовільний правдомовець, бо де мав потягти за уніатами, там потяг за православними. Час тодішній навчив його того, чому завжди мав би вчитися; і як у давнину Валаам благословив Ізраїль 913, хоч хотів клясти його, так похвалив тоді православні догмати й той єзуїт, хоч хотів їх поганити. Вже 29-го православні через своїх комісарів вимогли з уніатів, що в жодну не мають утручатися [...] 915 до подальшої королівської волі, а затим було призначено послів від руського духовенства до короля Собеського з інструкцією 916, що мала в собі такі пункти:

1. Дякувати королеві за заступниче дбання про збереження і потвердження прав та свобод народові руському грецької релігії, що віддавна їм служать.

2. Суплікувати до короля, щоб він зволив народ руський заховати при тих-таки правах, привілеях, свободах і звичаях релігії, щоб вони, як і здавна, лишалися під належним своїм пастирем, щоб їх від подібного з’їзду на потім звільнили і щоб відклали своєю повагою особливим своїм писанням їхні руські претензії до сейму, згідно права Річі Посполитої.

3. Суплікувати також до короля, щоб через посередництво королівського писання отці уніати жили з ними, православними, в найбільшій згоді.

4. Ті ж посли іменем усього руського духовенства, що з’їхалось у Любліні, просили королівської милості, щоб отцю Тризні, номінанту 917 Білоруської єпископії, вибраного згодою всього православ’я на ту Білоруську дієценцію 918, було дано привілей і потвердження на згадану Білоруську єпископію.

5. Коли панове руські посли одержать на ті пункти й прохання православного руського духовенства якусь відповідь та увагу від короля, то щоб поспішали якнайшвидше з тим до призначеного собі місця, аби скласти перед тими, що послали їх, цілковиту про все посольську реляцію.

Оця інструкція при підписі власної руки і при тисненні власної печатки директора кола православного руського духовенства Люблінського з’їзду отця Йосифа Шум’янського 919, єпископа львівського, галицького й каменецького, писана в Любліні 3 лютого 1680 року.

А з якою відповіддю повернулися посли руського православного кола від короля Яна Собеського і як той Люблінський з’їзд закінчився і роз’їхався, про те я, описувач цього, не зміг довідатися 920, і, закінчивши тим, що написав, починаю описувати тодішні україномалоросійські події.

Турчин при такій своїй поведінці, яку описано в минулому році, прогуляв без війни один рік і пустив був поголоску, начебто мав у цей нинішній 1680 рік приходити з великими силами на розорення Запорозької Січі і всього низового козацького війська. Провідав про це гетьман Самойлович і, обіцяючи захищати щирим серцем, всією силою свого рейменту те низове військо з його кошем від такого занепаду, писав до Сірка, кошового отамана, й усього низового Запорозького війська такий свій лист 921:

 

 

Мої вельми ласкаві приятелі й брати,

пане кошовий та все старше й менше товариство війська його царської пресвітлої величності низового Запорозького!

Пресвітлий наш монарх, його царська величність, заховуючи як нас, гетьмана, з городовим Запорозьким військом, так і ваших милостей братів наших у сильній і милосердній ласці, кладе при божій помочі свій щирий монарший промисел, щоб, як ми в містах, так і ваші милості на Запорожжі жили неушкоджено.

Через те, маючи відомість, що вороги-бусурмани чигають на те, щоб ваших милостей, чого Боже їм не допоможи, утиснути там, у Січі, наступом своїх військ і приправити вас у небезпеку, було видано його, монарший, указ, щоб стольник і полковник Василь Федорович Перхуров якнайшвидше поспішав з тисячею ратних виборних людей 922 на легких судах з достатніми військовими й хлібними припасами, споряджений із Києва, в поміч і на допомогу вашим милостям, нашим братам. На це все він, великий государ, його царська пресвітла величність, виразно вияснює у своїй монаршій грамоті свою государську ласку до ваших милостей. Оцю государську грамоту ми посилаємо через швидкого нарошного нашого посланця в кіш, до ваших милостей, своїх братів, і ще те тут ознаймовуємо, що при тих великого государя ратних людях, що простуватимуть до вас на Запорожжя зі згаданим стольником, вишлемо з-під нашого рейменту певну частину війська і ми — воно повинно буде при помочі Всесильного слугувати для допомоги вашим милостям і даватиме ворогам відсіч. Оскільки ваша милість прецінь маєте невсипуще дбання до здобуття відомостей, то й ми виказуємо, що супроти вас з’явилася оця ворожа завзятість. Через те дуже просимо ваших милостей, що як тільки маєте які звістки про ворожі замисли і що зможете піймати розумами своїми про вражі наміри, звольте ознаймити якнайшвидше нас. Були і в нас з різних часів із ворожого боку такі відомості, оповідали про це побрані під Очаковом «язики», що вороги мають будувати десь нижче Запорожжя городки, та й десь вище Запорожжя, ледве не біля Кодака, чого не дай боже здійснитися! Минулого року не менше нас стурбувало й те, що про ворога розносилися подвійні поголоски: одні, що ворог повертає свою силу під Київ, інші — що має намір іти на Запорожжя. Але більше було тих, які твердили, що він, поганин, конечне мав бути з усіма своїми потугами під Києвом. Через те всі війська його царської пресвітлої величності, як московські з їхніми милостями боярами, так і запорозькі під нашим рейментарством, мали повертати до Києва. Бо й тут ми не могли мати певного «язика», й ваші милості там, на Запорожжі, також не мали досконалої певності про ворожий намір. Коли б була тоді така певність, що вони, вороги, не мали йти під Київ, а мали пробавити ціле літо там, біля Дніпра, при будуванні городків, то нам ні для чого було б ходити під Київ — ми обернули б усю силу на низ Запорожжя, де ворог напевне не зміг би зорудувати свого городкового діла. А зараз розносяться такі поголоски, що турецькі війська мають бути війною під Києвом, і цій поголосці важко не вірити, а взагалі треба дбати, щоб славне малоросійське місто держави царської величності Київ, яке є так само, як Єрусалим, гніздом усього російського православ’я і в якому почивають божі угодники, мало свою охорону. А охороняти треба нічим іншим, тільки військами, які, взявши собі в поміч Бога, одні вже почали рушати до Києва, а інші, значніші потуги, при їхніх милостях боярах простують з нами. А коли б бусурманин, занехаявши похід до Києва, захотів обернути всі свої війська до Запорожжя, то й ми відразу скерували б туди, на Низ, усю монаршу силу на оборону славного запорозького місця і в допомогу вашим милостям. Прецінь, коли б не мали досі певної відомості про справжній намір того хитрого ворога, то краще докласти всіляким способом свого дбання, щоб досконало довідатися про його, ворожі, замисли. І що матиме в себе за певне, про те й нам давайте швидко знати, і через цього козака, не гаючись відпустивши його, звольте нам на цей лист докладно відповісти. Чого пильно жадаючи, зичимо вашим милостям, братії своїй, доброго здоров’я, щасливого від господа Бога життя-буття, а над ворогами перемоги.

З Батурина, 29 березня 1680 року

Вашим милостям усього добра зичливий приятель Іван Самойлович, гетьман війська його царської пресвітлої величності Запорозького

 

На той гетьманський лист від кошового отамана Сірка і всього низового війська учинено відповідь 923:

 

 

Вельможний милостивий пане гетьмане, Іване Самойловичу!

З листа вашої вельможності, принесеного до нас, низового Запорозького війська, звідомилися ми частково про бусурманські турецькі замисли на нас, Запорозьке військо, і про приязнь до нас вашої вельможності, що обіцяєш з усім військом свого рейменту захищати й боронити нас від бусурманського нашестя; за цю приязнь і дбання про нас вельми дякуємо вашій вельможності. Однак коли б ваша вельможність через наші нестатки мав турбувати свою гетьманську особу з такою приязню і щирістю, яку виказав Ладижину, Умані, Чигрину, Каневу та іншим цьогобічним українським містам і повітам, то краще залишатись удома і не дивитися зблизька на наш занепад, як безпечально дивилися ви на занепад Чигринський. А ми, доручивши себе всемогутньому божому захистку, станемо при його ж всесильній помочі самі про свою цілість промишляти і чинити належну відсіч ворогам, коли прийдуть. А коли полк великоросійських військ прибуде до нас за монаршим указом з Києва, то ми приймемо його собі для здопоможення з подякою, тільки ж у тій допомозі достатньої потреби нема, оскільки про такі злі бусурманські наміри, які висловлено у вашому листі, у нас не було досі жодної відомості. А коли б надалі мали дістати її, то не занехаємо відразу ж комунікувати вашу вельможність. Лишаємося при цьому

 

Вашій вельможності всього добра зичливі приятелі

Іван Сірко, кошовий отаман війська низового Запорозького

з усім старшим і меншим товариством

 

З Запорозької Січі

6 квітня 1680 року

 

Того ж 1680 року були у Варшаві московські посли окольничий Пронтишев та думний дяк Ємиліан Українцов з товаришами, щоб учинити поміж себе мир та воєнний союз проти турчина. А ті посли були у Варшаві через те, що поляки перші в 1678 і 1679 роках 924 вимагали через своїх послів, які посилалися на Москву, того-таки союзу супроти турчина, бо хоча король Собеський у минулі роки постановив був під Журавним трактат миру з турчином, однак постановив його через знужденіння на умовах собі шкідливих і невиносних 925. Тому-то він бажав розірвати Журавський трактат і почати при російській допомозі війну з турчином. Але оскільки ті запити (через посла-рефендаря та інших знаменитих польських осіб) були росіянам важкі до виконання, то й трактат із ними в Москві не постановлено 926. Проте, щоб установити той союз, виправлено було теперішнього року з Москви згаданих послів до короля Собеського та Річі Посполитої. Ці посли, як свідчить тодішній діаріуш, прибули до Варшави 1 травня, були привітані на березі Вісли знаменитою стрічею від короля і чесно відпроваджені на кватирю. Того дня спозаранку, як свідчить той-таки діаріуш, народився в короля Собеського третій син. Потім, 5 травня, згадані посли з Московії були публічно в короля при королівських сенаторах і віддали королеві грамоту свого пресвітлого государя Феодора Олексійовича, в якій викладалося повноважне посольство тих послів, щоб їм в усьому вірили. А після недовгої тодішньої розмови з королем тих послів відпущено на їхню кватирю і тоді ж було їм відправлено королівський бенкет. Потім, 7 травня і 9 травня, за свідченням того-таки діаріуша, приходили на кватирю до московських послів від короля польські сенатори і вели довгу розмову про тодішні справи. А ті імениті польські сенатори питали від королівського імені московських послів:

1. «Для чого вони до них прислані?»

Пронтишев відповів, що прислано їх із Москви за польським бажанням, щоб учинити поміж себе вічний мир чи щоб продовжити тимчасовий мир, поприсяжений на певні літа; для злучення спільних військ на турчина; для посилок від обох монархів військ і грошей, потрібних їм; також щоб було затримано на недовгий час комісію з посередниками.

2. «Чи мають від свого государя пленіпотенцію 927 на повноважність свого посольства і до чинення з ними, поляками, трактатів?»

Московські посли показали її на письмі при царській печатці, в якій не тільки дано їм силу чинити трактат про злучення війни на турчина, але й силу дати королеві й поприсягти за своїми руками, що їхній государ дотримається всього того, що вони постановлять і визначать.

Взявши ту пленіпотенцію, сенатори відійшли до короля, щоб показати йому її. Король її вислухав і дозволив бути трактатам.

3. Питали поляки московських послів:

«За яким ділом послано в Цариград з Москви посланця, чи не задля зради чи завади якої полякам?»

Московські посли відповіли, що в Цариград послано піддячого з грамотою не заради якихось трактатів, але щоб визволити російських невільників; та й король має в турків свого резидента і послав гінця з Гродна в Цариград, а Карвавського в Крим до хана.

Сенатори на те відповіли, що як у Цариград, так і в Крим послано посланців для викупу польських невільників.

4. Знову питали поляки про спосіб посилок полякам московських військ супроти турчина.

Московські посли відповідали, що то вони питають у них про способи і про мир поляків з турчином, учинений під Журавним. Чи може він розірватися?

Канцлер відповів, що той Журавський трактат з турками постав з великою шкодою й втратою немалих провінцій християнської Польської держави — України й Поділля, що цар московський не дав полякам супроти турка обіцяного війська, а тепер король шукає способу до розірвання з турчином того Журавського миру, не мігши терпіти несправедливих його умов.

Пронтишев на те відповів, що його государ не дав війська через тодішні внутрішні потреби.

5. Польські сенатори казали до московських послів, що мала користь та даремні кошти із того, що потужні московські війська виходять на Україну, а турчин як хоче, так і шкодить християнам. Краще було б, щоб російські війська станули на кордонах та воротах Корони Польської, і не тільки до Польщі, але й до Царства Російського був би ворогові заборонений легкий прохід. А коли так не станеться, то нам краще триматися некорисного Журавського миру з турчином, ніж розривати його заради непевної надії на прислання московських військ.

Пронтишев відповів, що шкода даремно мовити і триматися несправедливих умов. Московській державі є пожиток з того, що сильні війська виходили на Україну супроти турчина й кількаразово його громили. Більшого турки не досягли, як спалили покинутий Чигрин.

Поляки упоминалися тоді ж про гроші на військо і про повернення Києва та інших своїх завойованих міст і провінцій.

Пронтишев відповів, що несправедливими умовами не треба утруднюватися й чинити перепони трактатам, але вершити трактати із задовольненням обох боків, бо вони над повноваження, дане їм від свого государя, виходити не можуть. Тільки поставив вимогу полякам дати для з’єднання тієї війни на турчина значну суму грошей, оскільки, сказали московські посли, й християнський цісар брав перед тим гроші в голендрів, хочучи допомогти їм супроти француза і за цісарським посередництвом француз повернув голендрам кількадесят міст та фортець, а їхньому государеві давати гроші і військо було б зайвим.

Поляки знову упоминались у московських послів щодо завойованих міст та провінцій, але вони відповіли їм, що зараз те не буде зроблено, аж доки государ не роздивиться, бо турчин утрутився війною. До того вони сказали ще й таке, що в государя з турчином до війни ворота відчинені, та й у вас, поляків, не вельми міцно зачинені Журавським трактатом; тож треба трактувати й говорити зараз про спільну війну на турчина.

У тому діаріуші було й більше розмов московських послів з польськими сенаторами, говорили вони про різні речі. Але я їх, як менш потрібні, опустив і тут не кладу. Чи здійснився той трактат про тодішній союз супроти турчина між московськими послами й поляками і на яких, власне, умовах — невідомо, в діаріуші ж про те нічого не сказано 928.

Того ж літа, місяця червня чи липня, за государським указом генерал і воєвода Григорій Іванович Косогов, почавши від слобідських міст аж до Дніпра, міряв понад Берестовою поле на версти, волочачи кодолу 929. А на тому боці Дніпра учинено кордон землі з турками, але як саме той кордон пославлено і по які місця учинена межа, про те я довідатися не міг 930.

Того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Його припроваджено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім низовим Запорозьким військом у полі за Січчю, навпроти Московського окопу, де ховалося інше запорозьке товариство 931. Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир. Він запливав на човнах і в Чорне море та чинив на різних місцях бусурманам немалі шкоди й розорення. А на самому Чорному морі громив він кораблі й каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та в інші місця, і з великими здобичами щасливо повертався із Запорозьким військом до свого коша. Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало. Поховавши ж його, як вище казав, з жалем, висипали над ним значну могилу і поставили на ній кам’яного хреста 932 із належним написом його імені й справ. Після похорону низове військо з новим кошовим Стягайлом писало до гетьмана Самойловича такий лист, жалісливо ознаймовуючи його про ту його, Сіркову, кончину і про погреб його; звістило воно також про погромлений запорожцями на Азовському морі корабель і просило у великого государя через гетьмана ласки:

 

Ясновельможний милостивий пане гетьмане, наш вельми ласкавий добродію 933!

Коли людське життя лежить у божій волі, то з його волі час смерті забирає зі світу людину. У такий спосіб прийшов 1 серпня смертний час до пана Івана Сірка, нашого кошового отамана, і, наповнивши нас жалем, узяв його від нас, від тутешнього мешкання. Його тіло ми, жалісливо повболівавши, за християнським звичаєм поховали з набожним церковним обрядом при коші, на полі 2 серпня. А самі, лишившись у незмінній та вірній службі великому государеві нашому, його царській пресвітлій величності, готуємося зібрати все військо на кіш з належним нашим запорозьким порядком, від чого хай би діялася нами щира прислуга пресвітлому маєстатові царської величності. А після небіжчикової смерті дісталися нам відомості, про які ознаймовуємо твою вельможність, що наше запорозьке товариство, бувши на Азовському морі, погромило турецький корабель, на якому більшу частину їхніх ворожих людей побито на смерть, а дев’ятеро чоловік приведено 8 серпня до коша, які у розпитах сказали, що жодної турецької й татарської війни на великого государя нашого царя й на Україну не буде, оскільки вони завелися війною з Французьким королівством 934. Через це й каторги всі, що були, пішли від Цариграда до Чорного моря на Біле, тільки чотири каторги пішли в цьому часі з казною до Озова, та й ті там не бавитимуться, а незабаром повернуться. Відтак немає згромадження над Дунаєм та над Дністром і турецьких польових військ, тільки в Криму віються поголоски, що на зиму орда має наступати на Україну війною 935. Погано звідомилися ми ще й про те, що царська пресвітла величність з найяснішим польським королем живуть у братській згоді, але не смакують і на ляхів ремствують. А що не посилаємо до великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, з донесеннями про вірні наші служби спеціальних наших посланників, то це через те, що не маємо з’єднання до нас з поля і з води нашого товариства, а коли, дасть Бог, вони зберуться і будуть принесені відомості про ворогів, тоді, як казалося, пошлемо й до царської пресвітлої величності. А оскільки твоя вельможність обіцявся просити нам у великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, ласки, так зволь до того дійти через своє рейментарське дбання, вторувавши наперед дорогу зараз. При тих написаних відомостях наше товариство посилає до твоєї вельможності Кузьму з Семеном Ганженком, а через них посилаємо з-поміж тих невільників-бусурман одного волошина, який так само добре про все знає, як і ті турки; він скаже, що може знати, бо розпитувалися ми перш за все в нього і, досвідчуючися правдивості його оповіді, чули від інших те саме. Навзаєм просимо покірно відомостей про наміри військ його царської пресвітлої величності з Запорозьким військом твоєї вельможності і про швидку відправу з добрим словом до нас нашого посланця. Зичимо твоїй вельможності мати від господа Бога багаторічне здоров’я і бажане щастя, а самі доручаємо себе його ласці, бувши

 

Вельможності твоєї зичливі приятелі

й понижені слуги Іван Стягайло 936,

кошовий отаман війська

його царської пресвітлої величності

низового Запорозького з усім товариством.

 

З коша, 10 серпня 1680 року

 

Того ж року в Казикермені, в турецькому місті над Дніпром, значно плюндрувало морове повітря і вигубило казикерменського бея з усім його домом. Потім і в Запорозькій Січі під осінь те ж таки повітря учинило значну шкоду в Запорозькому війську.

Того ж року, як свідчили донесення з Кам’янця-Подільського, 18 вересня, відправлялася турецька комісія з поляками, де йшлося про уїзд, що належав до Кам’янця-Подільського, бо хоча турчин з Дорошенковою козацькою допомогою відторгнув собі 1672 року з-під польської влади Кам’янець-Подільський, однак тримав його без доброго порядку й без околиць. 1676 року король Ян Собеський, помирившись із турками, як свідчить на 394 листі Пуфендорфій, либонь, виторгував у них те, щоб не давати їм з Польщі данини, однак Кам’янець-Подільський неодмінно залишив у турецькій державі. А коли турки почали були привласнювати до нього численні міста й уїзди, мусила відправитися за згодою обох боків та комісія, але як вона докінчилася, того не знаю 937. Певно тільки те, що поляки, уступаючи турчинові до Кам’янця Каменецький уїзд так, як він є, більше аж нітрохи не зволяли уступати турчинові з того, що він замислював, хоч би і з утратою життя свого,— вони мали під Тернополем при гетьмані свої війська в поготовності. Та й сам король Ян Собеський перебував у Яворові з військом. Турецькі комісари Гусеїн та Аїл-паша перебували з тисячним числом свого війська, згідно до умови з поляками, під Язловцем, від якого мали тягти подільський кордон на Межибож і Новий Константинів, висипаючи часті копці і присвоюючи поближчі до Межибожа містечка й села від України до Кам’янця. Під Кам’янцем з Делівер-пашею стояло в поготовності більше десяти тисяч турецького війська, а на якомусь іншому місці, поодаль від Кам’янця, лишалося велике турецьке військо з ордою під командою Кора-Ахмет-паші, додивляючись комісіального діла. Від цього поляки тримали сумнів щодо турецької приязні і самі малися, як вище казав, не без поготовності до війни. Від турків тоді йшла така поголоска, що з поляками вони війни не докінчили; а з Москвою її розпочали, і через те сам турецький цар має намір приходити під Київ і вже наказав своїм вейзирам і пашам готувати на прийдешнє літо армію, споряджати війська, між якими осібно щоб було 80 000 янчарів 938.

Того ж літа калмуки 939, прагнучи відділитися з-під російської влади, посилали свого посла до турецького царя, просячи, щоб прийняв їх під свою руку і дав їм на посілість тогобічну запустілу козацьку Україну, але далі невідомо з чим було відправлено того калмуцького посла.

Того ж 1680 року, 15 грудня, коли минуло 33 роки від метеорів, або незвичайних знаків у повітрі, що були перед війною Хмельницького, про які писалося і в році 1648, у розділі 10, з’явилася знову після заходу сонця з південного краю також незвичайна зірка, або комета, яка, являючись протягом цілого місяця по вечорах і схиляючись своїм верхом на північний бік, весь той час свого явлення ходила, як зірка, з південного краю на західний бік і тим своїм явленням учинила немале в малоросійському народі сум’яття й страх, оскільки малоросіяни після багаторічних, почавши від самої Хмельниччини, своїх бід, кровопролить, розорень і всеконечного запустіння сподівалися від того явлення комети нової на себе від Бога біди. Але невідомі й неосягненні долі божі змінили гадку та страх малоросіянам і відвернули біду, якої сподівалися від комети, та обернули ту біду на їхнього, малоросійського, розорителя, головного ворога хреста господнього турчина і на Відень — столицю християнського цісаря, як про це буде далі, й значно прискоромили там турецьку гординю.

Допомога проекту

На сайті 90 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені