РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Про гетьманську уразу на Орільські сотні; про їхнє покарання й прощення, висловлене в гетьманському універсалі; про діткливе гетьманське писання до запорожців і взаємну діткливу листовну відповідь гетьманові від запорожців; про постановлений і утверджений у Москві Вічний мир і російський союз з поляками проти турчина; про тодішні пакти; про лібертаціяльний ¹⁰⁸⁵ королівський універсал, виданий на прохання Шум’янського всьому духовенству грецького обряду, що жило в Польщі; про королівський лист до запорожців з побажанням, щоб вони допомогли йому супроти бусурман; про затвердження в Москві на Київську митрополію князя Гедеона Четвертинського з даною йому на те патріаршою грамотою.

¹⁰⁸⁵ Лібертація — звільнення маєтку від постою, відпускний документ.

¹⁰⁸⁶ Поселення біля р. Орелі, що починається на Харківщині й тече по Дніпропетровщині.

¹⁰⁸⁷ Епітимія — покута, кара, що її накладає церква за гріхи.

¹⁰⁸⁸ Полтавським полковником був тоді Федір Жученко.

¹⁰⁸⁹ Мається на увазі Федір Петрович Шереметьєв, зять Самойловича, якого було 1685 р. призначено київським воєводою. Але дочка І. Самойловича Параска недовго прожила з чоловіком, померла 20 березня 1685 р. У липні цього ж року І. Самойлович послав у Київ Л. Неплюєва та І. Мазепу і забрав придане своєї дочки, отже не мав із зятем ніякого приятельства,

¹⁰⁹⁰ Тобто Новобогородицький город, пізніше Новомосковськ. Російський уряд вирішив збудувати це місто у 1688 р. для складання тут військових припасів.

¹⁰⁹¹ І. Самойлович був сотником у м. Веприку Гадяцького полку.

¹⁰⁹² У м. Красний Колядин мав парафію батько І. Самойловича, священик.

¹⁰⁹³ І. Самойлович був чернігівським наказним полковником.

¹⁰⁹⁴ Див. приміт. ¹⁰⁸⁹.

¹⁰⁹⁵ Лянцкоронський Прецлав— козацький гетьман у першій чверті XVI ст., його іменують «першим гетьманом».

¹⁰⁹⁶ Мається на увазі Вишневецький Дмитро (Байда) — козацький ватажок у середині XVI ст., який на початку 1550 рр. поставив замок на острові Хортиця і згромадив довкола себе козаків. Ружинський Михайло — гетьман реєстрового козацтва (1587).

¹⁰⁹⁷ Яременко-Сагайдачний Г. таки був у той час кошовим.

¹⁰⁹⁸ Тобто Венеція.

¹⁰⁹⁹ Звірено за вид.: Полное собрание заколов Российской империи.— СПБ, 1830.— Т. II.— С. 770—786. (Далі — Собрание).

¹¹⁰⁰ Пропуск. Собрание: «для вічної і святої хвали його, для безсмертної пам’яті того нижче поданого діла, для слави й примноження християнського добра, для прикрашення і добробуту схилених до святого миру християнських народів». Далі в Собрании йдеться про польських послів, а тоді вже про російських. У С. Величка — навпаки. Це пояснюється тим, що він користувався польським примірником договору. Таке зміщення є і в інших місцях, але це не спотворює змісту.

¹¹⁰¹ Собрание: «Немоновський».

¹¹⁰² Собрание: «Приймський».

¹¹⁰³ Собрание: «Волковійський».

¹¹⁰⁴ Полянівський вічний мир було поставлено 27 травня 1634 р. за іменем ріки Полянівка, де велися переговори про мир.

¹¹⁰⁵ Собрание: «Від берега р. Стугни в поле, як Васильків стоїть...»

¹¹⁰⁶ Має бути Гадяцького.

¹¹⁰⁷ Собрание: «Тясмину».

¹¹⁰⁸ У час гетьманування Д. Многогрішного на другий бік ріки Сожі, яка була межею за Андрусівським договором, переходив седнівський сотник із військом і прокладав нову межу.

¹¹⁰⁹ Собрание: «домовилися і постановили...»

¹¹¹⁰ Юрт — кочове володіння, улус.

¹¹¹¹ У Собрании: «поляки обіцяють не приймати ворогів росіян»,— розбіжність пояснюється тим, що С. Величко користувався польським примірником договору. (Див. приміт. ¹¹⁰⁰).

¹¹¹² Калін, Кадин — різночитання оригіналу. Собрание: «Кадіна».

¹¹¹³ Собрание: «Мигнович».

¹¹¹⁴ Собрание: «26 квітня».

¹¹¹⁵ Собрание: «6 травня».

¹¹¹⁶ Сам король ішов на Ясси, де сподівався перестріти турків.

¹¹¹⁷ Звірено за вид.: Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России.— СПБ, 1853.— Т. V.— С. 195—196. Перекладено з польської мови.

¹¹¹⁸ Королівський лист подано в перекладі з польської мови.

¹¹¹⁹ Ясси піддалися полякам 16 серпня.

¹¹²⁰ Буду було взято у 1687 р., чим нанесено туркам вирішальний удар.

¹¹²¹ Таргак — татарський військовий підрозділ.

¹¹²² Під тиском татар король відступив 17 вересня до Серета. 1 жовтня польське військо спинилось у Сучаві, звідки пішло, виснажене, у Снятин на зимівлю.

¹¹²³ Число не проставлено. Грамоту дано було митрополиту Гедеону 15 грудня (за ст. ст.).

¹¹²⁴ Подано в перекладі зі старослов’янської мови.

¹¹²⁵ Тобто від часу смерті Й. Тукальського — 26 липня (за ст. ст.) 1676 р.

¹¹²⁶ Хиротонія — постановлення церковних чинів на одну із сходинок через висвячення.

¹¹²⁷ Тобто 1685 р.

¹¹²⁸ тобто 1686 р.

¹¹²⁹ Ківот — хоронильниця з кедрового дерева, обкладена золотом, у якій давні іудеї ховали свої заповіді.

¹¹³⁰ Єнколпій (панагія) — кругла іконка богоматері, яка носилася як знак архієрейської достойності.

¹¹³¹ Про залишення цих відзнак у київського митрополита настійно просив сам І. Самойлович.

¹¹³² Камілав — наголовник, схожий на підшивку шапки. Його носили під клобуком.

¹¹³³ До митрополита Гедеона Київська митрополія була підвладна константинопольському патріарху. Російський уряд послав у Цареград піддячого Алексєєва і гетьманського посланця Лисицю, сповіщаючи, що Київська митрополія перейшла під владу московського патріарха. Туреччина тоді була зацікавлена у мирі з Росією, і візир наказав константинопольському патріарху вволити волю царського уряду.

¹¹³⁴ Індиктіон — п’ятнадцятилітній протяг часу, який числять з 3 р. до н. е. Щоб одержати позначку індиктіону, треба до числа року додати три, суму поділити на 15, остача вказуватиме індиктіон.

¹¹³⁵ Число не проставлено. Треба 15 грудня (за ст. ст.).

Року від створення Адама 7194, а від плотського пришестя в світ Господа 1685 року. Гетьман Самойлович скоро після Різдва Господнього одержав з орільських міст ¹⁰⁸⁶ Полтавського полку відомість, що численне товариство, не слухаючи гетьманських універсалів, подалося зі своїх домівок за Дніпро на шкідливі собі лядські затяги. Невзабарі дістав він і другу звістку, що начебто свавільне товариство тих-таки орільських міст розбило десь у полі кримського посланця, а з ним замордувало й царського гінця. Він дуже уразився за те на згаданих жителів орільських міст і, щоб покарати їх за ту сваволю (коли це справді вчинили вони), наказав тодішньому полтавському полковнику повідставляти від урядів усіх орільських сотників, а замість них понасилати з інших міст Полтавського полку добрих і справних молодців. Коли за гетьманським наказом це було вчинено, наслані сотники почали обходитися з тамтешніми жителями без належної пошани. Тоді орільські жителі, взявши ту новину, наслання сотників, за велику собі образу й утяження, суплікували до гетьмана, засвідчуючи свою невинність, що за свавільних людей, яких є скрізь повно, добрі й цнотливі мешканці терплять без пошани й розгляду гетьманський гнів і покладену на себе епітимію ¹⁰⁸⁷. І коли б та епітимія незабаром після вичитання супліки не була б розрішена, то всі вони, покинувши старі свої житла, мусили б шукати собі іншого місця. Гетьман Самойлович, вичитавши таку супліку орільських сотень, схаменувся, що неслушно карає невинних замість винних, і відразу, розрішивши накладену епітимію, наказав полтавському полковникові ¹⁰⁸⁸ познімати насланих сотників, а товариству тих орільських сотень дозволив, згідно давніх їхніх звичаїв та вольностей, повстановлювати в себе сотниками кого хочуть і мешкати їм нерушно на своїх місцях при вірності й статечності. Про це він 11 квітня писав у ті ж таки орільські сотні такий свій гетьманський універсал:

«Іоанн Самойлович, гетьман з військом їхньої царської пресвітлої величності Запорозьким.

Ознаймовуємо всьому старшому й меншому військовому товариству і всім посполитим людям, обивателям орільських міст. Мусило нас вельми уразити те, що в тії тільки-но минулі літа з наших міст виявилися ворожі й шкідливі речі нам, усьому війську та народу, супроти поприсяженої пресвітлому монархові вірності й належної зичливості нам, рейментарям. Знаю-бо, що не тільки багато хто з-поміж вас позабігали на шкідливі затяги, але й що ви ніколи не зупиняли багатьох людей з інших міст, що бігли або явно простували на ту ж таки сваволю. Але найгірше, виросла з-поміж вас збродня, що тамтешні неприпинні мешканці розбили, схопившись із упертим гуком і з неситим до крові замислом, кримського посланця та замордували гінця власних наших пресвітлих царів, учинивши тим самим такий злий вчинок, від якого може бути в сторонніх держав на все військо і на весь народ наш ураза. Ви ж дали злий через те привід, що багато людей повтікало за кордон й утрапило в такі негаразди, що одні втратили свої душі, інші втрапили в бусурманську неволю, а треті залишилися, як блудні, без власного пристановища.

За такі нестатки, що діються отак у людях ваших, через відомий наш наказ постановлено у вас насланих сотників. І коли б звичайна добротливість не спинила нашого до вас гніву, годилося б послати до вас полки для помсти за незичливість та впертість. А тепер, покладаючись прецінь на ту ж добротливість, виказуємо вам замість помсти ласку, розуміючи, що ті наслані сотники не кожному з-поміж вас прийдуться в смак, ми наказали панові вашому, полтавському полковникові, щоб він спровадив їх від вас і дозволив вам вибрати з-поміж себе людей за вашим бажанням. Після цього нашого дозволу повинні ви наставити з-поміж себе таких старших, які б і до нас були зичливі та й поміж вас зуміли б, згідно волі нашої, встановити добрий і пожиточний лад. Відтак, щоб і самі уміли ви та ретельно дбали заховати самохітну постійність та віддавали нам у всіх оказіях вірне послушенство, дотримуючись, щоб з-поміж вас не виявилася жодна подібна до минулих учинків ворожість. Коли ж після цієї висвідченої вам нашої ласки з-поміж вас виявилося б щось незичливе супроти нас, то вже не матимете більше приступу до ласки нашої і годі буде вам просити милості, чого вам не зичимо, а зичимо вам усім заживати від господа Бога доброго в мирі здоров’я.

Даний у Батурині, 11 квітня 1686 року

Звищнайменований гетьман, рукою власною»

А що за чиїмсь доносом й уданням за згаданий розгром кримського посланця була гетьманська докірлива ураза й на низове Запорозьке військо, то гетьман через свого нарошного посланця писав до того низового війська вельми діткливого свого листа, ганячи в ньому їм такі неслушні вчинки й злодіяння. Запорожці, не почуваючись у тому анітрохи винними і не визнаючи слушними ті докори, вельми розгнівалися за свою зневагу й безчестя на гетьмана Самойловича і через того посланця, вет на вет, діткливо й уразливо написали 26 квітня у відповідь такого свого до гетьмана листа:

«Вельможний милостивий пане гетьмане Самойлович!

Після розорення Чигрина з вашої із князем Ромодановським ласки та й решти українських міст через бусурман, коли пронеслася була поголоска, що вони, бусурмани, хотіли прийти з великими своїми силами й на розорення нас, низового Запорозького війська, ваша милість, милостивий пан, пишучи про те до нас, низового війська, горливо обіцялися боронити нас від такого ворожого бусур манського наступу всіма силами свого рейменту.

А тепер виказується інакше, що сам, ваша милість, винаходиш свої рейментарські способи вже не заступати, а розоряти нас, низове військо, оскільки, щоб витіснити нас з лугів і віток дніпрових, старовічних наших козацьких жител, урадилися з московськими боярами, а найбільше зі своїм сватом Шереметом ¹⁰⁸⁹, побудувати нижче Самари понад Дніпром міста ¹⁰⁹⁰, чого ми ніколи не сподівалися. Над те, як позаминулого року через гадяцького Вечоренка, так і тепер через козака Батуринської сотні Книша, обписуєш нас, ваша милосте, і досаджуєш нам своїми листами без жодної нашої вини. Бо ми, низове військо, як перед нашими пресвітлими монархами, так і перед тобою, рейментарем, ні в чому не чуємося винними, і коли б до того прийшло, то ми готові стати перед ким належить до розправи й усправедливлення з тими, які нас перед вами оббріхують і обплескують. Уваж, ваша рейментарська милосте, чи то слушно чините, що без жодного документа й розшуку, повіривши одним тільки безсовісним наклепникам, і слухати не хочете виводів та оправдань наших, низового війська, та безневинно нам допікаєте й безчестите, а може, й пресвітлим монархам невинно те доносите на нас і ласку їхню, монаршу, до нас губите? А коли прийшло до того, що кращу честь у вас мають ваші підхлібники, крутії та шахраї, ніж ми, ціле Запорозьке військо, і краще вірити їм, хоча й брешуть, ніж нам, хоча й правду мовимо, то зволь, ваша милосте, надалі з ними й жити, а нас, Запорозьке військо, ні в чому не зачіпати й не досаджати, ми ж також не станемо докучати навзаєм і вашій рейментарській милості, згідно приказки: «Святий Бернардине, ми ж тобі не молимося, ти ж нас не помилуй!»

Намір ваш щодо витіснення нас з наших дніпрових лугів хай буде цілком відмінено — просимо, бо хоча, бачиться нам, ще далеко до того, однак усілякому злу проханням і порадою краще запобігти завчасно. Чи ж не досить ще того вашій милості, що, вважай, уся цьогобічна Україна, одурена сподіванкою твоєї оборони, до решти пропала й запустіла? Та ще хочеш віддати запустінню дніпрові луги й терни, що красяться військом нашим, як зільними кринами! Люди, що хотіли працювати для Бога в усамітненні, залишали світ і відходили в пустелі, ти ж, у світі живучи і від світу збагачуючися славою та грішми, неправедно хочеш оглядати мирські поселення порожніми, що вже й доказав немало над Чигрином та іншими тогобічними містами й провінціями. Сподіваємося запевне, що краще ваш покійний батько мешкав зі своїми парафіянами, ніж ваша милість обходиться з нами, Запорозьким військом, і братами нашими військом городовим, через ласку й зичливість якого з дрібної посади веприцького ¹⁰⁹¹, потім красноколядинського сотництва ¹⁰⁹² і тамтешнього писарства, потім з наказного полковництва ¹⁰⁹³ й генерального суддівства став поставлений на високому гетьманському уряді. Зволь знати про те, що тут, поміж нами, низовим Запорозьким військом, є кращі від вашої милості, милостивого пана, заслужені товариші й досвідчені кавалери в рицарських справах, які могли б справляти той гетьманський уряд так, щоб наша малоросійська вітчизна жила краще, на що маємо в себе й дорогоцінні клейноди, що належать гетьманській персоні. Але для загального добра й вітчизняного миру не хочемо їх наставляти на той уряд і тим перечити голосам братів наших, городового малоросійського війська, поданим за твоє гетьманство. Але ваша милість, чи то через багатства, що дісталися до рук твоїх, чи через колежанство Шеремета ¹⁰⁹⁴, лишаючись на тому гетьманському урядові, надто високо вгору зносишся. І не тільки братів наших, військо свого рейменту городове, але й нас, добрих молодців, зичливих синів вітчизни своєї, за ніщо маєш і, як дворових своїх челядників чи хлопців, ганиш та безчестиш невинно своїми листами. Такого безчестя наше старожитнє низове військо ніколи не дізнавало протягом давніх минулих часів і від стародавніх, що були тут у лугах, дніпрових гетьманів своїх вельможних Лянскоронських ¹⁰⁹⁵, польських сенаторів і ясновельможних князів Вишневецьких та Ружинських ¹⁰⁹⁶. Та й тепер, не тільки пресвітлі государі, царі наші православні, але й найясніші християнські монархи, римський цісар і король польський, також цар, і вейзир турецький, та хан кримський, пишучи до нас при належних потребах, віддають нам належну шану і не понижують рицарської хвали нашої, як то чиниш ваша милість, що не тільки нас ганиш, але й неслушно чигаєш на викорінення наше. Тож хай намір ваш будувати понад Дніпром нижче Самари міста і витіснювати нас з наших дніпрових лугів буде остаточно відмінено й полишено — втретє і вдесяте пильно просимо. Коли ж не зволиш відкинути за нашим проханням те неслушне своє передзавзяття, то дивися пильно й уважай, щоб незабаром не спіткало тебе те, чого зичиш нам, де вже ні багатства твої, ні колегування не допоможуть тобі і від гніву Божого не збавлять, бо дім, що розділився в собі, за правдивим євангельським словом, порожніє, а хто кому зле мірить, тією ж міркою відміриться і йому. Бо що то за увага й правда, щоб нас, старожитнє Запорозьке військо, витіснити з наших предковічних низо-дніпрових жител, а населити там інших, нових невігласів, хіба що для крайнього розорення й занепаду вітчизни. Цього ми не тільки з сумління нашого християнського, але і з сердечної братерської зичливості вашій милості, милостивому панові, не зичимо. Ми теж, військо низове Запорозьке, віддавши безчестя й печаль нашу, завдані від вашої милості, милостивого пана, серцезнавцеві Богові, зичимо вашій рейментарській милості доброго здоров’я і щасливого в усьому на довгі літа життя-буття.

З коша Запорозької Січі

26 квітня 1686 року

Вашій рейментарській милості всього добра зичливі приятелі й брати

Григорій Сагайдачний ¹⁰⁹⁷, кошовий отаман,

з усім старшим і меншим товариством низового

Запорозького війська»

Того-таки 1686 року в травні було домовлено й закріплено в царському великому місті Москві Вічний мир росіян з поляками та їхній союз супроти турчина. Бо після багатокровних (раніше описаних) військових російських і козацьких з поляками й Литвою експедицій з великим розоренням Литви, з узяттям литовської столиці Вільня, також Смоленська та інших багатьох міст і провінцій — було це все через Хмельницького,— либонь, у 1667 році в Андрусові було постановлено (як писалося про це в розділі восьмому) перемир’я росіян з поляками на тринадцять років. Однак, як минули ті роки, коли 1680 року послано до поляків у Варшаву повноважних російських послів (про це оповіджено в розділі двадцять першому), щоб учинити повний мир та союз супроти турчина, то повного миру й союзу з поляками не постановлено, посольство те закінчилося, здається, тільки письмовим перемир’ям і з тим повернуло до свого государя в Москву. Коли ж минуло п’ять років і чотири місяці, зблаговолив тоді Бог бачити поміж обома християнськими монархами, російським і польським, повний мир. Господь нахилив тоді серця обох монархів до згоди й вічного миру, який був цілковито постановлений й утверджений після прибуття в царське місто Москву великих і повноважних лядських послів 6 травня цього 1686 року отими, що їх подано нижче, пактами й договорами з повним союзом у майбутній війні супроти сильного християнського ворога — турчина й хана кримського. Треба сказати, що цього союзу росіян та поляків бажали найясніші християнські монархи, тобто римський цісар Леопольд, французький король, курфюрст брандербурзький та Річ Посполита Венетійська ¹⁰⁹⁸, як про те свідчиться в десятому артикулі, або пункті нижчеподаних пактів вічного миру, мовиться про це і в Пуфендорфія на листі чотириста сьомому. А щоб краще побачити, на яких пунктах ті договори вічного миру росіян з поляками закінчено й закріплено, подаю їхню копію:

СПИСОК З ДОГОВОРУ ВІЧНОГО МИРУ

росіян з поляками 1686 року ¹⁰⁹⁹.

Милістю всемогутнього Бога, що діє скрізь у всіх діяннях, всюдисущого, що все виконує й дарує добру втіху всім людям, творця нашого, славленого в тройці ¹¹⁰⁰. Пресвітлих і державних великих государів царів і великих князів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержців, московських, київських, владимирських, новгородських, царів казанських, царів астраханських, царів сибірських, государів псковських і великих князів смоленських, тверських, югорських, пермських, вятських, болгарських та інших, государів великих князів Новгорода, Низовської землі, чернігівських, рязанських, ростовських, ярославських, білозерських, удорських, обдорських, кондійських, і повелителів усієї Північної країни, і государів Тверської землі, карталинських та грузинських царів, кабардинської землі черкеських і горських князів та інших, численних держав і земель, східних і західних, і північних отчичів та дідичів, і наслідників, і государів, і володарів, їхньої царської пресвітлої величності, ясновельможний та вельможні ближній боярин князь Василь Васильович Голіцин, оберігач царської великої печатки та державних великих посольських справ і новгородський намісник, ближній боярин та вятський намісник Борис Петрович Шереметьєв, ближній боярин та суздальський намісник Іван Васильович Бутурлін, ближній окольничий та шацький намісник Петро Дмитрович Скуратов, ближній окольничий та муромський намісник Іван Іванович Чаадаєв, думний дяк Ємельян Ігнатович Українцов та дяки Василь Бобинін, Василь Постников, Прокопій Возніцин, Іван Волков. А з другого боку найяснішого й державного великого государя Яна Третього, божою милістю короля польського, великого князя литовського, руського, прусського, жмудського, мазовецького, волинського, подільського, підляського, ліфлянтського та ін., його королівської величності, і всіх чинів Річі Посполитої, духовних та світських, обох народів Корони Польської та Великого Князівства Литовського великі й повноважні посли, ясновельможні й вельможні, а саме: з Сенату Криштоф на Гримултовичах Гримултовський, познанський воєвода, маршалок королівської величності, костянський староста; Марціян Олександр князь з Козельська Огінський, граф на Дубровні, канцлер великий Великого Князівства Литовського, мстибовський, радошківський, дорсунійськии, сидричинськии, немоноськии ¹¹⁰¹ староста; з рицарського кола з Великої Польщі Олександр з Прійма Пріємський ¹¹⁰², коронний підстолій, остринський староста; з Малої Польщі Олександр Ян з Потока Потоцький, каменецький каштелянич, полковник його королівської величності; а з Великого Князівства Литовського Николай князь з Козельська Огінський, мечник Великого Князівства Литовського, маршалок войскошийський ¹¹⁰³. Після відправлення до наших великих государів, до їхньої царської величності, свого посольства від їхнього великого государя, від його королівської величності, і після вручення вірчої й повноважної грамоти його королівської величності, також даної їм повної сили від усіх чинів Річі Посполитої, говорили вони, бувши на численних розмовах, про зміст їхньої государської братської дружби й любові поміж великими нашими государями, їхньою царською величністю, та великим государем, його королівською величністю, і чинили вони спільне дбання поміж ними, великими государями, та їхніми обома великими державами, як Російським царством, так і Короною Польською, і Великим Князівством Литовським, спершу про вічний мир, а потім про спільний союз і про виконання деяких невиконаних статей в Андрусівських договорах та договорах посольських, описаних і викладених у минулі часи до цього нашого постановлення, щоб усі сварки й докуки, вчинені наобабіч, заспокоїти на вічні часи. І милістю та благословенням того-таки всемогутнього Бога, славленого в святій тройці, і з доброю поміччю та заступництвом християнської надії, Пресвятої володарки нашої Богородиці й завжди діви Марії та з молитвами всіх святих, ми, ближні бояри й думні люди великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, та великі й повноважні посли його королівської величності й Річі Посполитої, погідно домовилися, постановили й затвердили поміж пресвітлими й державними великими государями, з божої милості царями й великими князями Іоанном Олексійовичем та Петром Олексійовичем, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцями, отчичами та дідичами численних держав та земель, східних, західних та північних, наслідниками, й государями, й володарями, їхньою царською величністю, а з другого боку поміж найяснішим і державним великим государем Яном Третім, божою милістю королем польським, великим князем литовським, руським і т. д., його королівською величністю та їхніми, обох великих государів, наслідниками, і всіма чинами Річі Посполитої обох народів Корони Польської, і Великого Князівства Литовського, духовними, і світськими, і підданими їхніх великих держав, бути вічному мирові й християнській згоді, як зображено явно й просторо в нижчеподаних статтях.

1

За тим постановленим і затвердженим вічним миром і святою згодою, щоб надалі було забуто й віддано без помсти в непам’ять усі сварки й неприязні, які вчинилися зобабіч навіть до цього часу й дня (тобто до установлення теперішнього вічного миру), що були від часу порушення війнами, мечем чи будь-якими іншими неприязнями колишніх Полянівських договорів з минулих часів. Також щоб полишено, й надалі не згадувалося, й віддано на вічні часи в непам’ять усі колишні мирні договори, постановлені й утверджені з початку і після минулої війни аж до цього вічного миру, як колишній Полянівський вічний мир ¹¹⁰⁴, так і Андрусівськии і посольський московський, з усіма, які не є в них, зображеними й описаними статтями.

І цим теперішнім, міцним, вічним, мирним нашим постановленням та святою згодою поміж нашими великими государями, їхньою царською величністю, і великим государем, його королівською величністю, та їхніми, обох великих государів, наслідниками й майбутніми великими государями, царями й великими князями російськими, між великими государями королями польськими і великими князями литовськими та поміж їхніми великими державами, і землями, і містами, як тими, що були здавна на будь-якому боці, так і тими, що їх завойовано, які теперішнім вічним договором відступлено в той чи інший бік, і між підданими обох боків людьми всілякого чину, щоб було відновлено й утверджено постійну, нерушну та пряму дружбу, добру вірність і згоду за нинішнім нашим ствердженням на вічні часи, що має бути міцно дотримана зобабіч без усякого порушення. Тож їхній царській величності, також і його королівській величності та їхнім наслідникам бажати поміж себе в усяких мірах загального добра і шукати брат братові найкращого та в усьому поміж себе чинити по правді. І надалі той вічний мир хай буде дотримано й виконано на вічні часи без найменшого порушення від великих наших государів, їхньої царської величності, та від великого государя, від його королівської величності, від їхніх, обох великих государів, наслідників і майбутніх великих государів та великих князів російських, так і від великих государів королів польських та великих князів литовських і від чинів Річі Посполитої обох народів Корони Польської й Великого Князівства Литовського, духовних і світських.

2

Государські найменування й титли великих наших государів, їхньої царської величності, також і великого государя, його королівської величності, мають бути писані наобабіч в їхніх государських грамотах та в усяких листах і зображені на їхніх державних печатках за їхньою государською достойністю й честю, як то зображено на початку нинішнього поствердного закріплення, без змалення та змін. Також бояри, воєводи й приказні люди їхньої царської величності, що будуть у порубіжних містах, кому де належатиме знати, а з другого боку сенатори, й воєводи, й гетьмани, й люди всілякого уряду й чину, кому де належатиме знати, за указом великих своїх государів мають писати їхні государські найменування й титли в усіляких листах за нинішнім нашим постановленням, як найменовано напочатку, остерігаючи, щоб ні в чому не давано причини до неприязні, а всілякі видавання з канцелярій його королівської величності і від порубіжних людей Корони Польської та Великого Князівства Литовського мають виходити польською мовою й письмом, як це робилося в часи минулого перемир’я, аж до цього вічного миру. А коли їх, великих государів, їхньої царської величності чи королівської величності, господь Бог ударує надалі від їхніх, государських, ворогів землями й містами, то вони, обидва великі государі, можуть ними писатися без змалення і ті нові титли не мають уважатися за супротивні до цього вічного миру. А коли які люди достеменно не можуть знати повні їхні, великих государів, титли, то їм у своїх листах і в усяких писаннях писати середні їхні, великих государів, титли й найменування, геть-но так, як написано вище цього в першій статті. А коли в царської величності чи в королівської величності трапляються посольства чи інші справи з іншими навколишніми державами й государями і де випаде найменовувати чи писати в друкованих і письмових листах та договорах їхньої царської величності чи королівської величності наймення, на якій мові те не трапиться, то тоді їх, великих государів, найменовувати й писати тими словами: їхньої царської величності російських і його королівської величності польських. А щоб через описки в титлах обох великих наших государів від порубіжних простих і несвідомих людей не було приводу до неприязні, надалі прості порубіжні люди з обох боків не повинні будуть писати повних і середніх государських титл, але тільки найменовувати: їхня царська величність та його королівська величність. А воєводи, урядники й начальні люди мають зобабіч доглядати за писанням найменування і тител обох великих государів за цим договором вічного миру, як написано те у вищенайменованій статті.

3

Також домовилися й постановили, щоб усім містам й землям, що завойовані в минулу війну від Корони Польської та Великого Князівства Литовського, тобто Смоленську, з містами й уїздами, що відтіля, від Вітебського, Полоцького й від Лютинського уїздів, належать до Смоленська: Дорогобужу, Білій, Красному, зі своїми містами, уїздами і приданим, бути на боці їхньої царської величності, як вони перебувають до цього часу за перемирним договором. А з іншого краю Рословлю і де є сіверські міста: Чернігову, Стародубу, Новгород-Сіверському, Почепу та іншим, а також усієї Малої Росії цього боку Дніпра, містам: Ніжину, Переяславлю, Батурину, Полтаві, Переволочній та всім містам і землям того малоросійського краю, яким не названі вони назвиськами й урочищами, з усіма його уїздами, селами й хуторами, і всякого чину людьми, що живуть там з приданим, щоб вони як по цей час перебували за перемирним договором на боці царської величності, так і тепер лишалися на вічні часи на боці їхньої царської величності. А його королівській величності від Дніпра в усьому тому згаданому малоросійському краї ніякі городи, міста, волості, аж до Путивльського рубежа, не можуть належати вічно, і не матиме він їх у своїм володінні та в державі від нинішнього часу і дня вічного миру. А за річкою Дніпром має також лишатися на боці їхньої царської величності богоспасенне місто Київ, прабатьківська отчина їхньої царської величності, таким омежуванням: угору Києва берег Дніпра, почавши від гирла річки Ірпені, яка впадає в Дніпро, вниз Дніпром з містечками Триполем і Стайками, а за Стайками також Дніпром униз на милю, а звідти від Дніпра, почавши прямим шляхом через поля по п’ять миль у ширину, а від того місця, також ведучи полем, просто до ріки Стугни — має лишатися на боці, у володінні та державі їхньої царської величності. А всі землі біля Києва, що лежать між річками Ірпенем і Стугною, чи Стулмою, аж по Васильків, і тому містечку Василькову, а від нього вгору від берега річки Стугни в поле (оскільки Васильків стоїть ¹¹⁰⁵ на півмилі вище) і звідти має бути проведена межа ріками Стугною та Ірпінню, має навічно належати до боку їхньої царської величності. І ті вищепозначені місця мають бути відмежовані через призначені від обох великих государів, їхньої царської величності і його королівської величності, осібні знаки й копці. А вниз річки Дніпра, що йменується Запороги, козаки, що живуть в Січі і в Кодаці та перебувають ув інших місцях по Задніпрю, в яких вони мають бути там островах і своїх поселеннях від Січі вгору Дніпра по гирло річки Тясмин, що впадає в Дніпро, перебуватимуть за цим вічним договором у володінні та державі великих государів, їхньої царської величності, також навічно з усіма, що є при них, стародавніми вольностями і місцями, щоб вони, запорожці, як це велося здавна, мали повне задоволення як у лісах, так і в звіриних та рибних ловитвах, і в промислі добування солі. А від гирла річки Тясмин рубіж має йти вгору в поле, проведений прямою межею, не займаючи Чигрина, до лісу, що зветься Чорний,— це має належати до боку їхньої царської величності. А королівська величність, і його, королівської величності, наслідники, й королі польські та великі князі литовські, що будуть в майбутньому, і вся Річ Посполита обох народів Корони Польської та Великого Князівства Литовського щоб не мали до тих усіх вищезгаданих городів і міст та до Запорожжя, як просторо описано вище, ніякого й нині, й напотім приступу, і то на вічні часи. А до тих козаків, городових і низових, обох боків Дніпра, що живуть у вищеописаних містах і відступлені на вічні часи в бік царської величності, щоб королівська величність і Річ Посполита нікого ні для чого не посилали, і щоб не веліли нікому посилати, і за кордон у бік королівської величності не закликали, й не приймали нікого з боку царської величності. І щоб у грамотах та всіляких листах його королівська величність і піддані його, що писали б у бік великих государів, їхньої царської величності, також і в навколишні християнські та бусурманські держави ніякими містами, відступленими на вічні часи цим договором, не писалися і не мали зображати тих вищезгаданих міст на печатці, та щоб забрати їх у канцелярії навічно з титлів його королівської величності.

4

І те постановили й закріпили, що великий государ, його королівська величність, і Річ Посполита жителів малоросійського краю в тих новопоступлених вищеописаних містах, служивих і всякого чину городових, а також запорозьких козаків воістину й насправді християнським серцем звільняють від присяги і відпускають від себе з підданства, не вимагаючи й не творячи над ними ніякої помсти. Не будуть також приймати їх у свою оборону на вічні часи і не велять вступатися до городів та міст, що там будуть. Навзаєм і великі государі, їхня царська величність, тих козаків, що будуть за Дніпром і належатимуть його королівській величності, які живуть у Немирові, в Паволочі і біля Білої Церкви, не будуть і не велять приймати в свою оборону і не вступатимуться до міст і городів, що там будуть, на вічні часи.

5

А коли їхні, царської величності, піддані від Смоленського, Псковського рубежу та решти малоросійських міст, тобто від Київського, Чернігівського, Переяславського, Ніжинського, Стародубського, Галицького ¹¹⁰⁶, Полтавського, Лубенського, Миргородського, Прилуцького полків чи в якихось інших містах, які відступлено на вічні часи в бік царської величності, чи в Запорожжі, стануть свавільні й неслухняні та не віддаватимуть послуху їхній царській величності і своїм начальним людям, а захочуть бути в підданстві у його королівської величності та Річі Посполитої, то великий государ, його королівська величність, і його королівської величності наслідники, й майбутні королі польські та великі князі литовські, й Річ Посполита тих свавільників собі в підданство і під оборону не прийматимуть, за них не вступатимуться, за них не стоятимуть і таємно та явно їх не підмовлятимуть, нікого до них не підсилатимуть, війни не починатимуть і цього вічного миру ніякими мірами не порушуватимуть. Також коли піддані королівської величності з Полоцького та Вітебського країв чи в задніпрських містах, у Білоцерківському й Паволоцькому полках, у Немирові чи в інших тамтешніх містах будуть свавільні й неслухняні і не віддаватимуть покори його королівській величності та своїм начальним людям і захочуть бути у підданстві у їхньої царської величності, то великі государі, їхня царська величність, та їхньої царської величності наслідники, і великі государі майбутні царі, і великі князі російські, тих свавільників у підданство собі і під оборону не прийматимуть, до них не вступатимуться і за них не стоятимуть, таємно й відверто не підмовлятимуть і нікого до них не посилатимуть, війни не починатимуть, а цього вічного миру ніякими мірами не порушуватимуть, але обидва великі государі, їхня царська величність та королівська величність, поміж себе бажатимуть загального добра і брат братові шукатимуть найкращого, чинячи в усьому праведно.

6

А оскільки великі государі, їхня царська величність, із братської дружби й любові до великого государя, до його королівської величності, указали віддати Річі Посполитій для вічного миру певну кількість грошей, тобто сто сорок шість тисяч московських рублів, то з тих вищезгаданих грошей великі государі, їхня царська величність, звелять віддати зараз після постановлення цього вічного миру великим і повноважним послам його королівської величності при їхньому відпуску сто тисяч рублів. А решту грошей їхньої царської величності казни — сорок шість тисяч рублів — буде віддано з боку їхньої царської величності в майбутньому часі, тобто в 7195 році від створення світу, а від Різдва Христового 1687 року в січні місяці, присланим до Смоленська дворянам його королівської милості.

7

Поміж нас, ближніх бояр та думних людей царської величності і великих та повноважних послів його королівської величності, дійшло до утруднення щодо тих розорених городів та міст, що були від містечка Стайок, униз до Дніпра по річку Тясму ¹¹⁰⁷, а саме: Ржищев, Терехтемиров, Канев, Мошни, Сокольне, Черкаси, Боровиця, Бужин, Воронков, Крилов і Чигирин,— про них ми, ближні бояри й думні люди їхньої царської величності, домагалися, щоб вони були навічно в державі й у володінні великих государів, їхньої царської величності, поклавши рубіж униз Дніпра від містечка Стайок по ріку Тясму. Великі ж і повноважні посли королівської величності, не маючи від королівської величності і від Річі Посполитої повної сили, щоб розмовляти про те, поступитися тут не захотіли. Тоді ми, ближні бояри і думні люди царської величності та великі й повноважні посли його королівської величності, погідно домовилися й постановили ту статтю таким чином, що ті місця мають лишатися порожні, так, як вони є тепер. Про ці вищезгадані міста й землі і про рубежі великі й повноважні посли їхньої царської величності, послані до його королівської величності та Річі Посполитої для потвердження теперішнього миру, після віддання поствердної грамоти їхньої царської величності, після відібрання присяги від його королівської величності і після прийняття навзаєм поствердної грамоти його королівської величності донесуть його королівській величності й Річі Посполитій і учинять з призначеними від його королівської величності та Річі Посполитої сенаторами договір. А коли б у тому через якісь тодішні утруднення не могло б дійти до цілковитого договору, то вільно буде ту статтю відкласти до іншого, кращого, сприятливішого часу, а допоки про те не учиниться достатній договір і постанова, ті місця мають бути порожні. І через це не порушувати вічного миру, хай будуть і затруднення, й загайка — їх не мати за причину до порушення вічного миру і надалі до порушення не посягати,

8

А через те, що в минулі перемирні літа в надії на цей вічний мир відступлено із завойованих міст і земель у бік його королівської величності городи й міста Полоцьк, Вітебськ, Диноборок, Невль, Себеж, Велиж, Лютий, Резиця, Марнауз з усіма південними Ліфлянтами, з усіма тих міст воєводствами й уїздами, що здавна до них належали, то тим містам бути на боці його королівської величності також на вічні часи. А великим государям, їхній царській величності, та їхньої царської величності наслідникам не вступати в ті вищезгадані городи й міста і не мати на них ніякого посягання. Також мають бути віддані в бік його королівської величності всі ті волості, які недавно захопили за Сожею козаки ¹¹⁰⁸.

9

Також домовилися ¹¹⁰⁹, що великий государ, його королівські величність, не звелить чинити ніякого утяження й примусу до римської віри і до унії божим церквам єпископії Луцької, Галицької, Премишльської, Львівської, Білоросійської і при них монастирям, архімандріям Віленській, Мінській, Полоцькій, Оршанській та іншим, ігуменствам та братствам, в яких перебувала й нині вживається благочестива греко-російська віра, та всім людям, що живуть; Короні Польській і у Великому Князівстві Литовському. І бути того не повинно, а все має зберігатися згідно давніх прав при повних церковних свободах і вольностях. А оскільки нині Київ відійшов на бік їхньої царської величності, то щоб вищезгаданим єпископам, які перебувають у Короні Польській і Великому Князівстві Литовському, коли доведеться їм за духовним їхнім чином та звичаєм приймати благословення й рукопокладання від київського митрополита, не було в милості його королівської величності ніяких перешкод. І навзаєм людям їхньої царської величності римської віри в державах їхньої царської величності, особливо ж у країнах, що відійшли до них тепер, від великих государів, їхньої царської величності, не має чинитися ніяке безправство у вірі і примус до іншої віри. Більше того, будуть вони мати повну волю, тримаючись тієї віри, і в маєтках своїх не понесуть ніякої перепони й ущербку, і то не має їм шкодити в милості їхньої царської величності; матимуть вони в своїх домівках вільне вживання своєї віри. І цю статтю нашого договору підтвердити при інших його королівській величності та Річі Посполитій на вальному сеймі і надрукувати в сеймовій конституції.

10

З огляду на добро всього християнства, бажано звільнити з-під тяжкої неволі народи, що стогнуть під бусурманським ігом, а найбільше бажано ввести істинну божу волю і хвалу його в господні святилища, відкинувши магометанську гидь; адже стало видно при тому ненадійність всіляких домовлянь з поганством. Бо той спільний ворог святого хреста і всіх християн, турський султан і хан кримський, не дотримуються постановлених з великими государями, з їхньою царською величністю, мирних договорів, вони посилали від себе з Криму і з Азова на українні городи й міста їхньої царської величності у воєнний наступ беїв та інших мурз з численними військами, які зайняли великий полон і вчинили значне розорення. Наступили вони війною, не дотримавши учиненого поміж себе миру, й на державу великого государя, його королівської величності. Тож після довгих розмов домовлено й постановлено, що великі государі, їхня царська величність, з братської своєї дружби й любові до великого государя, його королівської величності, і на бажання цісарської величності римського, королівської величності французького, курфюрста брандербурзького, також і Річі Посполитої Венеційської через настання постановленого вічного миру, їхня царська величність зволили розірвати мир, який мали до цього часу як тимчасовий, з турецьким султаном і кримським ханом, а прийняти вічний оборонний союз супроти поганства з його королівською величністю, а наступальний союз мати доти, доки тягтиметься війна з бусурманами. А щоб той постановлений союз був ґрунтовніший і досконаліший, їхня царська величність укажуть відразу ж, у цьому військовому часі нинішнього 7194 року від створення світу, а від Різдва Христового 1686 року, послати з божою поміччю, з огляду на численні бусурманські неправди задля християнського імені і задля звільнення християн, що стогнуть у бусурманській неволі, свої війська в Січ і на дніпрові переправи, де кримські війська звикли переправлятися, відвертаючи бусурманські сили кримського хана і заставляючи бусурманам прохід у держави його королівської величності, і в тих місцях вони чинитимуть всіляке військове діло та промисел над ворогом святого хреста. Також і донським козакам звелять великі государі, їхня царська величність, наступати на того-таки ворога і чинити воєнний промисел на Чорному морі під тими-таки кримськими юртами ¹¹¹⁰ і під їхніми городами й містами, де тільки трапиться зіштовхнутися з бусурманами. І в майбутньому 7195 році від створення світу, а від Різдва Христового 1687 році, також і на майбутні літа мають іти в допомогу численними силами з боку їхньої царської величності війська і на самий Крим. А численним коронним і Великого Князівства Литовського військам його королівської величності з усіма військовими припасами чинити воєнний промисел тоді-таки на турецькі війська і білогородські орди, відвертаючи ворожі сили, щоб не пройшли, з’єднавшись із кримськими силами, на війська їхньої царської величності, аж доки у великих государів, їхньої царської величності, і у великого государя, його королівської величності, не буде постановлено з бусурманами спільного миру.

11

А коли дасть господь Бог військам царської величності вступити в Крим і вчинити воєнний промисел над Кримським юртом і коли турецький султан посуне на той час війська на держави їхньої царської величності, а саме до Києва й до інших міст, то коронним і Великого Князівства Литовського військам його королівської величності іти супроти турецьких військ і чинити воєнний промисел над тими ворожими військами, відвертаючи ті війська від держав їхньої царської величності. Також навзаєм великі государі, їхня царська величність, мають відвертати своїми військами Крим, коли б така бусурманська сила мала наступити на державу його королівської величності, а саме на Львів та на інші міста. І, пересилаючись поміж себе, допомагатимуть один одному так, як це описано вище цього.

12

І це ми постановили: великим государям, їхній царській величності, після постановлення цього вічного миру писати до турецького султана і кримського хана в грамотах їхньої царської величності, оголошуючи про той вічний мир та про учинений союз, і щоб турський султан та кримський хан не наступали зі своїми військами на обидві держави війною і від війни достатньо відступили та вчинили задоволення на обидва боки. І коли після тих грамот їхньої царської величності турський султан та кримський хан шукатимуть дружби й миру у великих государів, їхньої царської величності, та у великого государя, у його королівської величності, і захочуть достатньо відступитися від війни, задовольнивши государські бажання, а його королівській величності згодяться віддати завойовані міста Кам’янець та інші, належні до нього, що завойовані з тим Кам’янцем, то великі государі, їхня царська величність і його королівська величність, зволять учинити поміж себе щодо того через послів і посланників любительні обсилки і постановлять мир з турським султаном та кримським ханом спільно; те ж завойоване відберуть через мир, і тим задовольнятися його королівській величності. Має бути це після обсилки королівської величності з іншими союзниками — його королівська величність та Річ Посполита обіцяється, що досягнуть аби союзники те дозволили; його королівська величність сподівається, що союзники те дозволять. А коли турський султан чи кримський хан будуть у великих государів, у їхньої царської величності, чи у великого государя, його королівської величності, шукати дружби порізну, то один бік без другого не вступатиме ні в які договори з турським султаном і з кримським ханом та миру з ними не постановлятиме, а будуть ті договори за спільною згодою і за домовленістю їхньої царської величності та його королівської величності. І великим государям, їхній царській величності, та великому государю, його королівській величності, мати в тому спільне дбання, щоб постановити мир з турським султаном та кримським ханом із користю для держав їхньої царської величності та його королівської величності і без протяглої з ними війни, як це описано в цій вищенайменованій статті. І посилкуватися про те великим государям, їхній царській величності та його королівській величності, часто.

13

При тому великий государ, його королівська величність, обнадіює великих государів, їхню царську величність, що союзники його королівської величності цісарська величність римський та інші перебуватимуть (за учиненим і присягою потвердженим договором) супроти тих бусурман у такій же силі й міці, в якій вони зобов’язані бути тепер за договором його королівської величності; і що, не обіславшись з великими государями, з їхньою царською величністю та з його королівською величністю, цісарській величності Римському та Річі Посполитій Венеційській до миру з турським султаном та з ханом не схилятися і одному без другого миру не постановляти. Більше того, стояти зі свого боку і чинити всіма силами, при божій помочі, відсіч і наступальний та оборонний промисел над ними, як це є й зараз, аж доки у великих государів, їхньої царської величності, і у великого государя, його королівської величності, триватиме з тими бусурманами війна та наступальний союз.

14

Також домовилися й постановили, що великим государям, їхній царській величності, і великому государю, його королівській величності, закликати супроти тих-таки спільних для християн ворогів, турського султана і кримського хана, в наступальний і оборонний союз і королівську величність французького, щоб і він доєднався до того святого злучення супроти бусурман, як це зробили всі християнські государі, і при божій помочі зі свого боку допоміг військами чи грішми, щоб не дати йому, поганинові хреста святого, розпоширюватися над християнськими державами. До того ж закликати й інших християнських монархів, які ще в союз не вступили, тобто Аглінського, королівську величність Датського та Річ Посполиту Голландську.

15

А коли з божої волі і за зізволенням великих государів, їхньої царської величності, та великого государя, його королівської величності, з турським султаном та з кримським ханом вічний мир постановиться і війна кінчиться, і коли б турський султан чи кримський хан чи через візиря, чи через калгу та солтанів наступили б на держави обох великих государів чи на будь-яке одне з них та послали під Київ та інші українні міста (чи на Поділля) і до Львова візиря й пашів з турськими військами, а також коли пошле кримський хан калгу чи Нурадина з мурзами, то оборончий союз має бути з таким відверненням і способами, як це постановлено й написано вище в десятій та одинадцятій статтях. А коли після закінчення теперішньої війни і після установленого з турським султаном і з кримським ханом миру не буде від турського султана й кримського хана порушення і якийсь із монархів, їхня царська величність чи королівська величність, захотів би почати нову наступальну війну та йти у їхні держави з військами, то один бік іншому допомагати в тій початій наступальній війні не повинен, а цей теперішній союзний договір має бути відкладено.

16

Також домовилися ми й постановили: оскільки в час минулого перемир’я не вчинено досі розмежування земель поміж містами й землями держав великих государів, їхньої царської величності, та великого государя, його королівської величності, які міста й землі відступлено з боку їхньої царської величності із завойованого в бік його королівської величності, також через те, що в час минулих довготривалих воєн люди, що живуть у порубіжних містах, посікли в уїздах ліси старих рубежів і попсували ознаки й кордони, то великі государі, їхня царська величність, і великий государ, його королівська величність, після постановлення цього вічного миру зволять, щоб доглянуто було за цим зобидвабіч і, як тільки буде потверджено від обох великих государів цей вічний мир, щоб вислати по дві особи порубіжних суддів та комісарів з повноважними своїми государськими грамотами з одного боку від Смоленська, а з другого від поступлених Вітебська й інших міст та земель. Ці порубіжні судді й комісари після взаємного обсилання мають з’їхатися на кордоні і, зібравши з обох боків із волостей багато старих, відомих людей, розпитати, чи обидва боки володіють у землях, водах, лісних уходах і гонах на старих рубежах. Коли ж якихось суперечок на обидва боки не буде, то межеві судді та комісари накажуть тим порубіжним жителям наобабіч, щоб і надалі мали вони з обох боків володіння земель за старими рубежами. А де старожили вкажуть попсований кордон, то судді й комісари, обдивившись його, самі звелять ознаки й кордони постановити, а старі межі поправити. Також міцно накажуть тамтешнім жителям та селянам із волостей додивлятися за тим, щоб у всіляких уходах від одного боку другому надалі не було чинено ніяких образ.

17

А в той край, де місто Київ з приналежними до міста Києва вищезгаданими городами й містами, що оголошено в 3-й статті, також і на другий бік Дніпра, від Чернігова і від Стародуба, вислати зобабіч інших суддів та комісарів, і ті судді та комісари вчинять поміж тими городами й містами, як і між городами й містами королівської величності, розмежування земель, і закажуть те на обидва боки тамтешнім, що там живуть, жителям, і влаштують ознаки, якими землями та містами належить володіти в якийсь бік за цим вічним миром, доглядаючи, щоб не виростали на обидва боки поміж порубіжними жителями ні за що сварки й неприязнь.

18

А оскільки всі держави мають звичай поповнювати государську казну від промислів торгових купецьких людей, то ми домовилися й постановили, що, на сподіванку обох великих наших государів щодо їхньої братської дружби й любові, торговим людям обидвох великих государів, їхньої царської величності та його королівської величності, окрім жидів, вільно буде їздити від теперішнього постановлення вічного миру на обидва боки з усілякими незаказаними товарами з проїжджими як у бік великих государів, їхньої царської величності, у велике царське місто Москву, так і в бік великого государя, його королівської величності, у стольні міста в Краків, Варшаву і Вільню. А мита від товарів платити за уставом обох держав у звичайних місцях, а над устав не чинити купцям збитків та ніяких грабунків, і тим їх не відганяти й товарів не затримувати, але зберігати купцям обох народів у всьому вільну торгівлю. Також мати вільний шлях рікою Двиною до Риги, а з Риги до Смоленська без будь-яких утруднень смоленським та іншим купцям у своїх промислах і при переїздах з товарами і без товарів платити їм тільки уставні мита. А над устав збитків їм і грабунків не чинити і тим їх не відганяти як досі було, не чинити їм ніяких грабунків та товарів не затримувати — мають вони зберігати на обидва боки торгові промисли в повній свободі. Шляхті ж на боці його королівської величності з тих купців нічого собі свавільно не забирати і тим купців від торгових промислів не відганяти, що має бути чинено навзаєм і на боці царської величності.

19

А борги, які учинено ще перед війною і в час перемир’я через справжні записи й кабали, також і через договори, брати один в одного вільно. Також має бути вчинений на обидва боки розшук і достатня управа, згідно прав і достойності, поміж людей усякого чину, як народу московського, так і Корони Польської та Великого Князівства Литовського, у прибулих на бік їхньої царської величності і через минулу війну відступлених містах, коли зобабіч викажуться й оголосяться достатніми доказами, і це буде вчинено на обидва боки достатня розправа та управа, згідно права і достойності, кожному ображеному за кріпостями й записами і через купецькі договори.

20

А коли на якомусь боці виявляться свавільні і неслухняні люди, то про них має бути оголошено воєводам і комендантам, а над тими людьми має бути вчинена, згідно до розшуку, безмилосердна кара. І воєводам та начальним людям у порубіжних містах бути дбалими на обидва боки в усіляких сусідських управних справах, а розбійників і всіляких злих руйнівницьких людей, від яких на обидва боки можуть зачатися якісь сварки, шукати скрізь і ловити. Згідно ж їхніх провин карати, хто чого за вину заслужить за звичаєвим правом обох держав, щоб поміж нашими великими государями не було ні в чому неприязні. А кому вчиняться якісь збитки та шкоди і те добро рознесуть та розділять з іншими людьми, то таким віддавати за достойністю, а товаришів їхніх карати й заказувати, щоб надалі не сміли чинити вони лихих справ.

21

А коли за певною причиною трапиться поміж обома боками якась недоброзичливість чи докука, то який бік буде ображений, воєводам та намісникам того боку звідомити про такі образи й утиски намісників і воєвод близьких порубіжних міст другого боку, де те насильство вчинилося. І, з’їхавшись на рубіж, вислухати про ворожі дії та вчинки, кому то належатиме, та по-братерському, без тяганини, правдиво розсудити й розглянути. А цього вічного миру ні за які порубіжні сварки та дії аж ніяк не порушувати.

22

А коли трапляться більші справи, які їм, порубіжним воєводам, розібрати й заспокоїти буде не в силі, то відкласти те до посольських з’їздів обидвом великим государям. А коли вони, обидва великі государі, для тих справ пошлють зобабіч на рубіж послів, то вони обішлються поміж себе, щоб було зручно на обидва боки, і з’їхатися їм без усілякої суперечки. Вони домовляться про ті справи, на які їх буде вислано, та в усьому без тяганини вчинять лад і святу справедливість, а цього вічного миру не порушувати ні через які причини.

23

Також у тому вічному мирі мають бути заспокоєні всі їхні, великих государів, їхньої царської величності, та великого государя, його королівської величності, держави, землі, міста і піддані так, що жоден государ не замислюватиме один проти другого ні таємної, ні явної неприязні, і ні сам від себе, ні через нікого іншого не велітиме й не чинитиме ніякого зла.

24

Осібно також великі государі, їхня царська величність, та їхні наслідники й майбутні великі государі царі, та великі князі російські не мають приймати в раду явних і таємних ворогів великого государя, його королівської величності, всієї Корони Польської та Великого Князівства Литовського, не даватимуть їм допомоги казною й людьми, також не даватимуть приводу до неприязні й війни ні самі через себе, ні через підставні особи, і злого нічого не чинитимуть ¹¹¹¹. Також не вступатимуть і не воюватимуть міста його королівської величності та Річі Посполитої, які належать Короні Польській та Великому Князівству Литовському, і інші міста, землі та фортеці його королівської величності і Річі Посполитої з усіма їхніми підлеглими людьми й підданими, і ніякого зла не чинитимуть і чинити не велять та ніякого недруга не наводитимуть і наводити не дозволять, закажуть також перезивати й виводити людей із тих городів, міст та земель на свій, царської величності, бік. Навзаєм великий государ, його королівська величність, і наслідники його королівської величності, і майбутні королі польські та Великого Князівства Литовського, і вся Річ Посполита Корони Польської та Великого Князівства Литовського обидвох народів, духовні і світські, ні самі від себе, ні через будь-які підставні особи в раду не прийматимуть явних і таємних ворогів великих государів, їхньої царської величності, і всієї Російської держави, не даватимуть їм допомоги казною чи людьми, не чинитимуть ніякого зла. Також не вступатимуть і не воюватимуть на всі міста їхньої царської величності, великоросійські й малоросійські, що в державі їхньої царської величності, з землями і фортецями, також на підлеглі уїзди і підданих, ніякого зла не чинитимуть і чинити не дозволять, не наводитимуть ніякого недруга і наводити не велять, закажуть також перезивати й виводити людей із тих городів, міст та земель на свій, королівської величності та Річі Посполитої, бік. Більше того, усі літа вічного миру виявлятимуть зобабіч брат братові всіляке добро і все, що належиться до братства, щоб не виростала неприязнь, не було причини до війни, і щоб у будь-які способи не допускати до війни, до розлиття крові та спустошення обох держав; більше того, триматимуть мир християнським дбанням і не матимуть та не зачинатимуть війни ні за будь-які порушувальні причини.

25

Також погідно домовилися й постановили, що теперішній наш узгодний договір про вічний мир великі государі наші, їхня царська величність, зволяють затвердити й закріпити перед святим Євангелієм, щоб ці договірні записи наших ближніх бояр та думних людей і великих та повноважних послів його королівської величності та Річі Посполитої утримувалися на вічні часи. Навзаєм і великий государ, його королівська величність, затвердить і закріпить, щоб це утримувалося на вічні часи, на поствердних великих государів, їхньої царської величності, також і на своїй, королівської величності, грамотах при їхньої царської величності послах, яких буде прислано до його королівської величності з їхньою, государською, поствердною грамотою. Після ж прийняття її його королівська величність учинить без усіляких перемов на святому Євангелії присягу. А після того поприсяження звелить вручити їхньої царської величності великим послам свою, королівської величності, поствердну грамоту за державними, маєстатовими коронною і Великого Князівства Литовського печатками та відпустить їх, не затримуючи, до великих государів, їхньої царської величності. Про тих великих послів за звичаєм буде вчинено через гінця обсилку.

26

Також домовлено і постановлено, що великі й повноважні посли, які будуть в обох державах у посольствах, відправлятимуть свої посольства перед великими государями, їхньою царською величністю, та перед великим государем, його королівською величністю, для їхньої превисокої, государської честі з непокритими головами, тобто без шапок. А приймати тих послів, посланників та гінців на обидва боки і відпускати з честю, згідно достойності; приїзд і від’їзд вони повинні мати вільний, без будь-якого зачепу й затримки. Давати послам, посланникам та гінцям харч з усіма, що будуть при них, людьми на обидва боки, як у царському великому місті Москві, так і в Короні Польській, і Великому Князівстві Литовському, з часу прийому за кордон і до відпуску тих, що повертаються з однієї держави в другу державу: послам — по чотириста рублів, посланцям — по п’ятдесят рублів, гінцям — по тридцять рублів на тиждень. Підвід послам давати по сто п’ятдесят, гінцям по тридцять, та, крім того, давати в зимовий та літній час харч; послам та посланникам і гінцям давати дрова і возити до них воду, скільки потрібно буде людям для користування. А коли послам, посланникам і гінцям випаде кому їхати в своїй дорозі до великих государів і, згідно посольського звичаю, по обсилці вислано до них буде, щоб приймати їх з харчем і з посольським задоволенням, то ті посли дадуть приставові розпис людей і коней; приставам же, як у дорозі, так і при великих государях у посольстві, скільки довго вони не будуть, стерегти їх і віддавати честь за посольським звичаєм, і не чинитимуть та чинити не велять їм ніякого ні в чому умалення як при прийомі, так і при відпуску до самого рубежу.

27

А з тими послами й посланниками можуть їхати купці з товарами до обидвох держав та міст, як у стольне місто їхньої царської величності, так і, з другого боку, в стольні міста його королівської величності Корони Польської та Великого Князівства Литовського, до Кракова і до Львова, а також і до Варшави; вони торгуватимуть та на свої товари мінятимуть, де вказано буде, і явно — не таємно. Ті купецькі люди зможуть бути при послах так довго, доки будуть у своїх посольствах посли, а після їхнього відправлення мають від’їхати вони з послами, не лишаючись і на малий час. Також люди, що будуть при послах, не мають підмовляти ніяких людей і таємно вивозити їх із собою, а коли б хто виявився в тому винуватий, то над таким винуватим має бути вчинено цілковиту управу. Купцям же заборонених товарів, вина й тютюну, в Російську державу не возити.

28

Також у надії на всіляке пожиточне сусідське добро, що служить державам обох наших великих государів, для остерігання не лише чужих ворожих замислів, але й для торгових пожиточних промислів, і в інших благопристойних справах, погідно постановили, щоб був вільний і безпечний проїзд з однієї держави через другу державу з государськими грамотами як із боку Польщі та Великого Князівства Литовського через держави їхньої царської величності з грамотами чи з проїжджими, даними від його королівської величності у Персидську землю й далі туди, так і з держави великих государів, їхньої величності, московських і з усієї Великої Росії через державу Корони Польської та Великого Князівства Литовського з грамотами для безпеки, даними від їхньої царської величності посланцям у різні країни, і, щоб були вони належно охоронені, повертаючись назад і коли їхатимуть туди, куди будуть послані; і повертатися будуть з усіма пожитками, що будуть при них, не забороненими в обох державах і з їхніми людьми. Їх по-сусідському охоронятимуть, вони вільно найматимуть підводи, однак з належною платою мита від товарів, яке постановлене буде в тій чи іншій державі; їх повинні від міста до міста пропускати в тих обох державах з певною безпекою й допомогою без затримки.

29

А оскільки багато залежить обом державам великих наших государів у швидкій і частій поміж себе обсильці для сповіщення через грамоти в швидких наспілих державних справах, а осібно про допомогу супроти бусурман, також і для примноження торгових пожитків обох тих великих держав, то з тих причин згідно домовилися й постановили, щоб такі обсилки робити через пошту,— це буде швидше, ніж через гінців, як бувало то раніше з великою загайкою, а вони потребують відомостей для безпеки й державних потреб. Через це постановлено буде з боку його королівської величності пошту, початком якої буде місце перебування його королівської величності, через державу його ж королівської величності, аж до містечка Каліна , що лежить на рубежі Мстиславського воєводства. Пошта йтиме в свою дорогу щотижня і нестиме всілякі листи й відповіді, як державні, коли будуть, так і торгові на другий бік до порубіжного містечка Смоленського воєводства під назвою Мигновичі ¹¹¹³, що буде вже в державі великих государів, їхньої царської величності; їх мають віддавати в цілості призначеному поштмейстеру над поштою, що постійно там буде від їхньої царської величності. Він же, прийнявши всі ті листи, має якнайшвидше відсилати їх через Смоленськ до царського міста Москви. А коли навзаєм трапляться державні листи й відповіді, як і торгові, прислані з Москви до Мигнович, а з Мигнович у Кадин ¹¹¹², то поштмейстер, призначений від його королівської величності, відсилатиме якнайшвидше, прийнявши їх, до місця перебування його королівської величності. А в обох державах може бути устав, постановлений згідно звичаю всіх держав щодо поштових відправлень, по скільки платити (виняток становитимуть государські посилки і грамоти на обидва боки) торговим людям за їхні листи, писані для своїх торгових промислів, і щоб листи під заказом посилалися не через інших людей, а через уставні пошти, і поштарі щоб їх записували.

30

Також домовилися: після потвердження обох великих наших государів, коли дасть господь Бог, для надійності цього вічного миру і непорушного утримання великі государі, їхня царська величність і його королівська величність, мають оголосити в любительних грамотах цей затверджений вічний мир через послів і посланників, коли прилучаться, навколишнім государям, з якими є вічний чи тимчасовий мир, щоб було не без відома і щоб надалі множилися торгові промисли через купецьких людей з навколишніми державами.

31

А коли за божим зізволенням випаде якомусь великому государеві переселитися з цього світу на вічне блаженство, то для непорушного дотримання цього вічного миру великому государеві, що заступить після нього, обвістити другого государя через своїх послів і оголосити про свою схильність до дружби, що потім другий государ має вчинити навзаєм. І взагалі той вічний мир обидва великі государі мають потвердити своїми государськими грамотами, щоб це служило не до розірвання, а більше до утвердження і до непорушності миру.

32

А коли б через несподівані пригоди договір цього вічного миру, підтверджений на письмі, загубився в канцелярії якоїсь держави чи мав був десь задітися до віднесення та віддання в канцелярію, то обом великим государям і їхнім великим державам спільно служитиме закріплений договір, що його оце описано, який буде в другій державі, і залишатиметься при такій же непорушності теперішнього постановлення святого миру.

33

А для цілковитішої, достатнішої й обгрунтованішої постановленої надійності, що все вчинене, договорене, постановлене і здійснене поміж нами, їхньої царської величності ближніми боярами й думними людьми, та між великим й повноважними послами його королівської величності і Річі Посполитої, від імені пресвітлих і державних наших великих государів, божою милістю царів, великих князів Іоанна Олексійовича, Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержців і багатьох держав та земель східних, західних і північних отчичів, дідичів, і наслідників, і государів, і володарів, від їхньої царської величності і від наслідників їхніх, і майбутніх великих государів, царів та великих князів російських, також і від найяснішого й державного великого государя Яна Третього, божою милістю короля польського, великого князя литовського, руського та інших, від його королівської величності, від наслідників і майбутніх великих государів, королів польських і великих князів литовських та всієї Річі Посполитої, духовних і світських обох народів Корони Польської і Великого Князівства Литовського, має бути дотримано в цілості й непорушності на вічні часи, і це теперішнє закінчення вічного миру повинно бути міцне й непорушне; ми, їхньої царської величності ближні бояри та думні люди, підтвердили таке постановлення й записи з підписом рук при печатках нашою спільною з обох боків присягою перед святим Євангелієм і цими записами розмінялися з великими й повноважними послами його королівської величності й Річі Посполитої.

Дано це утвердження великих наших государів, їхньої царської величності, в царському великому місті Москві літа від створення світу 7194, у місяці квітні, двадцять дев’ятого дня ¹¹¹⁴. А від Різдва нашого господа Ісуса Христа 1686 року, місяця травня, 7 дня ¹¹¹⁵ за новим календарем.

Унизу того запису вічного миру підписано:

Великих государів, їхньої царської величності, ближні бояри й думні люди.

А потім у посольських договорах при ствердженому закріпленні ідуть підписи рук ближніх бояр та думних людей оцими словами:

Ближній боярин князь Василій Васильович Голіцин

Ближній боярин Борис Петрович Шереметьєв

Ближній боярин Іван Васильович Бутурлін

Ближній окольничий Петр Дмитрович Скуратов

Ближній окольничий Іван Іванович Чаадаєв

Думний дякЄмельян Ігнатович Українцов

Дяк Василей Бобинін

Дяк Василей Постников

Дяк Прокофей Возницин

Дяк Іван Волков.

Того-таки року новий уніат Йосиф Шум’янський, львівський владика, бачачи утиск і образи від польських панів у добрах усього греко-руського духовенства, що лишалися в Польській державі, посилав нарошним до короля, його милості Яна Собеського, в обоз свого дворянина Станіслава Лошковського, просячи його королівського заступництва в тих образах і утисках. Король тоді, либонь, перебував з польськими військами у воєнному поході ¹¹¹⁶, однак зважив на те прохання отця Шум’янського і видав 19 липня свій королівський латино-польський універсал, висловлюючи в ньому, щоб усе духовенство грецького сповідання, що живе в Короні Польській при всіляких, згідно своїх прав, вольностях, було в такому становищі, як духовенство римського сповідання, і щоб при свободі їхній було звільнено їх від усіляких двірських і державських тяжарів, які на них накладаються, також від публічних і приватних подарунків та від жовнірських постоїв. Цей універсал прийнято в замкові книги Галицького воєводства таким чином:

«Діялося в Галицькому замку, у вівторок, другого дня після свята святої Марії Магдалини, року господнього 1686.

На персональну пропозицію шляхетного його милості Станіслава Лошковського, дворянина ясно в бозі преосвященного пана Йосифа Шум’янського, грецького сповідання єпископа галицького, львівського і Кам’янця-Подільського, адміністратора Київської митрополії, теперішній замковий уряд Галицького воєводства прийняв за його ж уданням і розшуком про образи універсальні листи світлого королівського трону, подані до обивателів Польського королівства, підписані власною його королівської величності рукою, і ті вищезгадані універсали, чиї привілеї закріплено печаткою його ж величності. Уряд прийняв це за належність до кола свого діяння і наказав уписати до своїх актів таким, слово в слово, ладом ¹¹¹⁷:

ЯН ТРЕТІЙ,

божою милістю король польський,

великий князь литовський, руський, прусський,

мазовецький, жмудський, київський, волинський,

підляський, інфлянтський, смоленський, сіверський

і чернігівський.

Оголошується всім узагалі й кожному зосібна, кому про те належить знати, а саме: велебним, вельможним, уродженим сенаторам, володарям, урядникам наших королівських добр, духовним і світським, наслідникам, дідичам, адміністраторам і людям усякого чину, що перебувають на будь-якій посаді і стані в наших державах. Либонь, здавна всякому духовному чинові грецького сповідання в державах наших, як від найясніших попередників наших, так і від нас самих, даними за милістю нашою правами й привілеями стверджено конституцію, щоб вони були увільнені від накладених на них усілякими двірськими панами державцями тяжарів, податків, публічних і приватних, жовнірських постоїв, як це звільнено й духовних римського сповідання. Тим більше, що, з милості божої сили і через наше старатливе дбання щодо цілості загального добра у вітчизні між нами й братами нашими, їхніми милостями московськими царями, відбулося здавна пожадане після такої довголітньої душевної, з піднятою зброєю війни супроти ворога хреста святого та цілого християнства вічне перемир’я, а також учинено неодмінне єднання. Через те належить, щоб той духовний чин грецького сповідання, згідно наданих їм прав та вольностей, був од усього вищеописаного звільнений при тих правах та вольностях, що є в нас самих, у добрах наших королівських і дідичних, заохочуючи вищезгадане духовенство грецького сповідання заради помноження у святих церквах божої хвали. В цьому кладемо ми найбільший, найтвердіший і нерушний фундамент наших держав і утримуємо в цілості розквіт вітчизни, щиро й пильно жадаючи при ваших вірностях, щоб згадане греко-руське духовенство лишалося при всіляких вольностях, згідно їхніх прав, і не допускали їм чинити жодної кривди, утисків та ґвалтів, знаючи, що через таку нашу схильність до того духовенства буде день від дня ширитися фундаментальніша й більша згода їхніх милостей царів у їхній зичливості до нашої вітчизни, також і у військових справах. А затим є надія в бозі, що, перемігши того ворога святого хреста, невзабарі зможемо дочекатися такого з’єднання у вірі, що буде одне стадо і один пастир, чого щиро й пильно від вірностей ваших жадаючи, ми наказали цей підписаний нашою власною рукою універсал ствердити печаткою. Даний у наших наметах за Тясминецею 19 липня 1686 року.

Ян Король

(М. П.)

Виписано із замкових книг Галицького воєводства».

Того-таки року, після постановлення й закріплення раніше описаного Вічного миру й союзу Польщі з Росією, польський король Ян Собеський, вийшовши війною з польськими військами на бусурман, писав 10 серпня з Волоської землі від річки Прута до низового Запорозького війська свого листа, ознаймовуючи йому про свій з військом марш і поводження, з побажанням, щоб Запорозьке військо не пропустило через Дніпро до Буджака й Білогородщини кримського хана з ордами або відправило частину свого Запорозького війська в допомогу на бусурман до його королівського боку. Цей королівський лист має в собі від слова до слова таке ¹¹¹⁸:

ЯН ТРЕТІЙ,

з божої ласки король польський,

великий князь литовський, руський, прусський,

мазовецький, жмудський та інших.

Подаємо до відомості при виявленні нашої королівської ласки мужнім, рицарським, діяльним і хоробрим отаманові й кошовому, старшині і всім молодцям Запорозького війська, що перебуває в Січі, вірно нам милим, що ми відібрали від любих братів наших, їхньої царської величності, свіжий лист, писаний до нас із Москви 21 червня з тією братерською й зичливою прихильністю, щоб ми доносили й давали знати про наші воєнні дії вірного нашого війська; навзаєм сподіваємося певних вивідчих, а також воєнних відомостей і з їхнього боку. Ми визначили за річ дуже потрібну донести й висловити геть усе, що з ласки найвищого господа і з його заступництва чинилося й чиниться під теперішню воєнну пору на втіху цілого християнства. Насамперед, оточивши потужними роз’їздами Кам’янець і попсувавши навколо нього багато збіжжя, надто щоб перепинити звідти випори, полишено певну частину війська поблизу, а ми самі, в ім’я боже, щасливо ввійшли в ту ворожу землю. Йдучи ж у такий далекий край, щоб гарантувати надійний і безпечний відступ, ми наказали висипати на дуже вигідних місцях над рікою Прутом три шанці і, осадивши їх великою потугою наших людей, самі зупинилися миль за дві від Ясс і Цецори, звідки бояри і вся земля Волоська (бо сам господар задля сина свого, що був у Порти в заставі, відізвавшись до нас листом, навмисне десь сховався) самохітно віддали нам віру й підданство ¹¹¹⁹. Сподіваючись, що з господом Богом й інші християнські народи братимуться скинути бусурманське ярмо, ми спішно попростували далі до Цецори, де також нітрохи не бавилися; уфортикувавши тільки і давши сильну залогу Яссам, ми будемо в ім’я боже щоразу глибше входити далі, шукаючи ворожої сили і приймаючи під крила й нашу охорону християнський люд і тих, що хочуть вибитися з поганської неволі. Щодень доходять до нас непомильні відомості і від «язиків», і з пересторог приязних до нас людей, що солтан Калга підійшов у значному числі татарських військ до Венгрів, де хоче злучитися з турецьким вейзиром — там ідеться про решту володінь, оскільки християнські війська так стиснули Буду, що неймовірно, аби вона втрималася ¹¹²⁰. Нурадин же солтан з кількома молодими солтаниками спинився тут, на Буджаках, а кримський хан лишився в Криму сам. Виписати того не можна, яка боязнь та пострах опанували ворогів хреста святого! Бо від татарських «язиків», яких до нас припроваджено, їх немало набрав наш роз’їзд, який зніс за Цецорою один таргак ¹¹²¹ і ворожий кіш, ми взнали, що з Буджака й Білгорода орда знамірюється до Дніпра і там хоче з’єднатися з Кримом, оскільки їх турки за Дунай не пускають. Перестерігаємо отож вірне наше військо й не маємо сумніву, що ви, які й раніше так добре й пожадано сягали на ворога войовничою рукою в Криму, заживете способу, щоб була вікопомною слава братів наших любих, їхньої царської величності, також на вивищення християнської віри і втіхи всіх правовірних та на вічну ганьбу бусурманам. А коли б хан мав переправитися через Дніпро і ви, вірне наше військо, не змогли б утримати його на переправі, у що не віримо, то спробуйте хоч якоюсь частиною війська пробитися крізь ворожі війська і прибути до нас сюди. Про що чекаємо якнайшвидших взаємних звідомлень доброго нашого війська і зичимо від господа Бога здоров’я при щасливому воєнному поводженні, а зараз усе військо з подякою й любов’ю вітаємо.

Дано в нашому королівському обозі, у Волоській землі над Прутом, милі за дві від Ясс, дня 10-го, місяця серпня, року божого 1686, панування нашого 13-го року. v.

ЯН КОРОЛЬ

(М. П.)

Щиро жадаємо, щоб цей лист наш був донесений на Дін і до інших, кому належить, для заохочення всіх християн супроти поган.

Станіслав Шука, королівський реєнт»

Той королівський лист запорожці, вичитавши в себе і скопіювавши, самий оригінал послали до гетьмана Самойловича і писали до нього, ознаймовуючи, що на ту королівську вимогу виправили до його боку 2 700 доброго кінного товариства, тим більше, що з російського боку не бачать воєнної служби.

Король тодішнього літа закінчив військовий похід щасливо й повернувся до Польщі ¹¹²². На Пилипівський уже піст він одпустив тих запорожців до Січі, давши їм на кожного товариша по 10 битих талярів за їхню добру, вигідну собі військову службу, і писав через них до всього низового війська, дякуючи за прислання того товариства і бажаючи, щоб мало воно й надалі неодмінне бажання до його воєнних кампаній.

Того-таки року преосвященний Гедеон Святополк князь Четвертинський, наново потверджений на Київську митрополію в царському місті Москві через святійшого московського патріарха Іоакима, повернувши з Москви до Батурина, зголосив гетьману Самойловичу постановку й поствердну грамоту на Київську митрополію, яку йому дано [...] ¹¹²³ грудня від святійшого патріарха Іоакима. її для кращого знаття подаю тут список від слова до слова ¹¹²⁴.

Список благословенної грамоти, даної преосвященному київському митрополитові князю Гедеону Четвертинському

ІОАКИМ, милістю божою патріарх московський, всієї Росії та Північних країн.

Предобрий всенародитель і премудрий Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Святий Дух, у трьох іпостасях, в єдиній славі (державі його й світлості кланяються) творить безперервно благоволенням і безмірною своєю добротою для користі людського роду бажання й дійство, даруючи різні свої божественні благодаті. Зволь, отож, через свою невимовну добрість вельми возсіяти своєю благодаттю у світі через утілення бога Слова, господа нашого Ісуса Христа, хай упалий розумний поклонник, людина, гріхом потемнена, просвітиться знанням волі творця свого, поспішиться з угодними Богові справами до завжди сущого і завжди радісного життя. Бо всемогутній Господь Бог Христос, що жив із людьми, не тільки сам переходив міста й села, благовіщаючи й проказуючи писання потемненим розумом землеродцям на спасіння, але й учнів своїх, і апостолів послав у всесвіт, сказавши їм: йшовши у всесвіт, проповідуйте всьому живому Євангеліє. Дарував він їм без віддатку сили благодаті своєї, що може умудрити, просвітити й освятити своїх людей у спадку вічного й небесного блаженства; і повелів він його готово й без віддатку роздати: без плати, сказав, прийміть, без плати й віддасте. Від них-таки через учення святих Христових апостолів дійшли і ми цієї служби й мірності у превеликій державі всього Російського царства. В ній же, за посадою й силою нашою, в усій Росії і північних країнах (щоб була вона безпорочна), творимо ми невсипуще дбання, і як приймає дар свячення благодаті наша мірність, приймає без плати, без плати намагається віддавати його тим, що бажають його: почнемо будувати ж бо роздаванням кожній християнській спілці і перевазі, архієреям та іншим людям, і принесеться скрізь владиці Христу здійснений прикуп талантів. Отож, бажаючи всюди спасіння й користі християнським душам, достойної сущих синів східної православної церкви, дбаємо, щоб зберегти єдність духу в союзі миру, в ученні і в заповіді, здавна затверджених від святих отців та вчителів і закріплених синодальними словами; ми хочемо всюди бачити доброчинство й церковну досконалість боголюбивих душ у повній красі, найбільше в усьому російському народі і в усіх північних країнах, як у доручених нам від Бога для спасіння. Тим-то бачимо ми церковну досконалість без належної краси, вона підпадає численним бідствам, коли немає відповідного пастиря і предбалого піклувальника про душі. Так сталося за незгодою єпархій з митрополичим престолом у місті Києві, де вдовує довгі літа ¹¹²⁵ без усякого нагляду Київська митрополія в Малій Росії, держави царської пресвітлої величності благочестивих великих государів царів та великих князів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича, самодержців усієї Великої, Малої і Білої Росії. А священне правило Четвертого світового собору велить більше трьох місяців церкві не вдовувати, але хиротонисатися "²⁶ одному єпископові з-поміж інших, а той, хто не висвятиться в призначений час, не буде визнаний. Численні ж люди тієї російської єпархії, міцні у вірі православного сповідання, що живуть у володінні польського начальства, вельми розорюються від чужовірців і через численні й невиносні муки та образи відкидаються від синівства східної церкви, переходять в унію і, відторжені від батьківських боговідданих законів, єднаються з римським костелом,— дуже про те наша мірність уболіває. Вельми дбають як і в своїй державі про людей Малої Росії, так і про інших росіян тієї-таки митрополії, що живуть у іншому, не їхньої государської держави володінні, і царська пресвітла величність, благочестиві великі государі царі і великі князі Іоанн Олексійович та Петро Олексійович, самодержці Великої, Малої і Білої Росії, та їхня благородна сестра государиня царівна і велика княжна Софія Олексіївна дбають, щоб у тій Київській митрополії установився пастир, як і в минулі літа, і щоб митрополит був у богоспасенному місті Києві, повний закону божого і який міг би керувати божественними законами та отецькими заповідями божими людьми всієї тієї єпархії і духовно управляти мудрістю східної православної церкви. Відтак добра вістка і дбання завжди встигають: у славу надначальної святої тройці дається відрада потрібному ділові через зручність, догляд і виконання заміру. Бо в минулий 7193 рік ¹¹²⁷ од створення світу в тій Київській єпархії у Малій Росії вибрано від усього народу духовного чину і світського сану, від гетьмана царської пресвітлої величності обох боків Дніпра Іоанна Самойловича і всіх підданих на той митрополичий, що вдовує, престол тієї-таки Київської митрополії православного, благочестивого преосвященного Гедеона Святополка, луцького й Острозького єпископа, колишнього князя Четвертинського, що прикрашений усілякими добродійствами, повний страху божого й духовної бадьорості, старанного доброчинника церковної краси. Після молитвенного прохання до царської пресвітлої величності і до нашої мірності від усього, всякого чину, народу, що там живе, з царською пресвітлою величністю, благочестивими великими государями і великими князями Іоанном Олексійовичем, Петром Олексійовичем, самодержцями всієї Великої, Малої і Білої Росії, і з сестрою їхньою государською благородною государинею царівною і великою княжною Софією Олексіївною (що заради їхніх государських, зараз юнацьких, літ богомисленно дбає про всіляке управління самодержавним Російським царством), також і з усіма присутніми на той час архієреями Російського царства, з митрополитами новгородським та Великих Лук Корнилієм, ростовським та ярославським Іоною, сарським та подонським Варсонофієм, рязанським та муромським Павлом, суздальським та юр’євським Іларіоном, з архієпископами коломенським і коширським Никитою, вятським і великопермським Іоною, з єпископом томбовським Питиримом ми присудили, що вибраний преосвященний луцький єпископ Гедеон достойний ступеня Київської митрополії. А щодо відомого згаданого правила Четвертого світового собору: не хиротонствований у визначений час єпископ не буде визнаний також і тому, що будь-яка церква, що вдовує та бідує без пастиря, не може нічого починати, ми приписали від того правила звільнитися. До цього-бо маємо й апостолове навчительство, що явно каже: нікому нічим не бувайте, браття, винні; йому ж наслідуючи, дбаємо ми про віддання нашої посади. А нинішнього 7194 ¹¹²⁸, місяця листопада у 8 день, у царському місті Москві, в першопрестольному храмі Російської церкви, всесвятого небесного Христового ківоту ¹¹²⁹, богоматері діви Марії безсмертного Успення, зачином святої східної церкви при всенародному звіщенні змісту символу істинного правовір’я, наша мірність, прирікши триіпостасну божественну одиницю — Бога-отця, Бога-сина і святого духа,— вивели того боголюбного вибранця єпископа Гедеона на престол, що вдовував довгі літа, на ступінь Київської митрополії і оголосили його митрополитом богоспасенних міст Києва, й Галича, і всіх міст тієї єпархії. Благодаттю ж святого і всевладного духа ми повеліли йому мати владу в християнському народі всієї тої Київської митрополії як пастирю й будівнику божих таїн, у правлінні ж духовного начальства над усіма мати перевагу, богозаконно й правильно в’язати все, вирішувати і спасенно управляти. Хиротонисати у своїй єпархії єпископів, архімандритів, ігуменів, пресвитерів, дияконів та піддияконів, співаків та читців і творити всеналежні церковні треби за богохвальним обрядом у єпископіях, архімандріях, братствах і училищах. І він відтак, боголюбивий владика Гедеон, відтепер хай іменується Малої Росії митрополит київський та галицький. Посівши ж у святій церкві служіння і ступінь тієї достойності, про все має радитися і покірним бути до нашої мірності (як найлюбіший після господа син і товариш по службі) і зі всіма архієреями східної церкви та за заповітом тим і чином, що здавна наданий, бути згодним, поєднаним і однодумним. Вказані богогласні слова найсвятішого Євангелія і вчення та канони святих апостолів та святих отців догмати, що утверджують святу віру, хоронити міцно в найправеднішім благочесті і навчати ними християнські народи. Крім того, справляючись до Бога постами й молитвами, чисті руки денно й нощно простягати до господа і старанно молити премилосердного царя небесного і землі всетворителя за пресвітлу спасенну державу від Бога осяяних, благочестивих великих государів царів і великих князів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича, самодержавців всієї Великої, Малої і Білої Росії, і за весь їхній, царської величності, богоблагословенний дім, благородних государинь цариць і благородних государинь царівен, і за те, щоб всі благочестиві християни наповнювалися христолюбством. Заповідає-бо це виразно боговибрана посудина — святий апостол — такими словами: молю тож про царів і всіх, хто при владі є, і житимем тихим та безмовним життям у всілякому доброчесті й чеснотах. Хай же вседержавний монарх господь Христос, увінчальник їхньої царської величності, допомагаючи переможними успіхами, завжди вінчає на довгі літа їхню богомудру голову і вивисить численними перемогами над ворогами, доглядаючи і зберігаючи їхній незмінний вінець для спасіння і доброї ходи в усьому світі, оскільки молитви священних укріплюють царську державу й упокорюють варваро-племенні народи, як якорі; народи ж від них заспокоюються, і від них легко та докорінно нищаться єретична темрява й обмови. Відійшовши ж до дорученої собі від Бога пастви, маючи від святих апостолів владу розв’язувати, вирішувати, хиротонисати ту паству духовно й правильно в усій Київській єпархії, в містах та селах, хай навчає мудрості, цноти, правди й мужності, як той, хто з малих літ знає священні мудросні письмена. Хай доглядає святі храми, єпископії, монастирі і всілякі приналежні речі — величність і красу церковну — невсипуще, як правдешній пастир того христойменного народу від ранньої сторожі до дня смерті своєї, уповаючи на господнє слово, що каже: не маю тебе лишити, хай здобуде дбайливість у всьому. Подобає тож його боголюбству, бувши прикликаний до цього від божої благодаті й прийнявши на шию євангельське ярмо, по-євангельському правити паствою, яка вручена йому від вседілателя духа, справедливим бути до всіх однаково, високим і смиренним, в учительстві покірливим, а до непокірних доброчесно й завжди викривальним та забороняючим. Має бути достойний перед господніми Христовими людьми, що хочуть спасіння образу добрих справ та пропису правди й істини; говорити перед царями про істину, благочестя й дотримання законів і не соромитися покладати за овець і власну душу. Хто в темряві гріха ходить — водити до світла, ображених відводити від біди, запечалених утішати, убогим приносити сильну втіху, заблудлих наставляти на шлях праведний, єретиків і тих, хто відкинувся від східної церкви, за спромогою навертати на православ’я та єдності святої церкви, а неправильне наслідування віри справляти правильним своїм діянням; щодо вручених, заносячись головуванням, не повставати даремне — хай не відпаде блаженство смиренномудрості і не піддасться він порокові пихатості. Також хай має догляд у господньому храмі, в клирі, у виказі священнослужіння і у школах, щоб від його великого дбання училися читанню божественних письмен. А коли буде в тій Київській митрополії з його приходом друкарня, хай друкують церковні книги за чином, заповітом і мудрістю східної церкви з його митрополичого благословення й догляду. Творячи тож ці добрі й корисні церкві діяння, возвеличиться в небесному божому царстві за голосом боголюдини найправеднішого Ісуса: хто сотворить і навчить, такий великим наречеться в царстві небесному.

За визначенням і указом нашої мірності приїжджати йому в царське місто Москву на собор, як велять те святі правила, в належних потребах і для утвердження віри та згоди церковної; по черзі в річному служінні з іншими російськими архієреями через дальній шлях хай не буде присутній. Коли ж не буде дбалий щодо тих вручених йому божественних справ і коли нахилятиме божих людей до якихось дійсних пороків, не слідуватиме мудрості й доброчинним заповітам східної святої церкви, не буде згодний в усьому з нашою мірністю, православним патріархом, і з іншими архієреями, братами своїми, у справах, потрібних для добра, і противитиметься, то від цього не тільки зійде з архієрейства, позбувшись такої достойності і врученої пастви, але, вдягнувшись в отецьку клятьбу, терпітиме нестерпні муки, що їх матиме у вічності; словесних овець має господь Бог від рук його забрати, коли недбалістю його поохочуватимуться. Бувши під нашою мірністю, головувати йому над усіма російськими архієреями, тому що Київська митрополія нині ставиться першою. При священнодійному служінні і при нас постеляти килим, накладати два єнколпія ¹¹³⁰, попустити через звичай у тій країні, щоб і митру носити з хрестом, а при пішій ході щоб несли перед ним у тій його єпархії пречесного хреста ¹¹³¹. Всі інші священнодійницькі служби й таїнства хай чинить за чином святої східної церкви і за вказівним до архієрейської служби розписом. Щоб уподібнитися до російських митрополитів, подарувати йому, преосвященному митрополиту Гедеону, для постійного носіння біловиднии камілав ¹¹³², тому що в тій країні таке носіння в митрополитів було скасоване, а в Росії тут здавна таке носили всі архієреї, святі й чудотворці митрополити київські та всієї Росії Петро, Алексій та Іона, що бережуться багато сотень літ по архієрейських ризницях.

А православні сини, що живуть нині во Христі, освітлені промінням душеспасенного правовір’я, боголюбні єпископи, преподобні архімандрити й ігумени, весь освячений чин та всі благочестиві християни всієї Київської митрополії хай покоряються йому, преосвященному митрополиту Гедеону, і пошановують та слухають, як даного їм архіпастиря й учителя, як слухали і митрополитів, що були раніше.

Йому-бо про них воздати треба в день правосудства господа Ісуса Христа за вченням богопроповідника святого апостола Павла таке слово: повинуйтеся наставникам вашим і покоряйтеся, вони-бо дбають про душі ваші, тому що можуть воздати слово. Коли ж підлеглі в духовності міста й підлеглі люди Київського митрополичого престолу всієї єпархії, всякого чину, ті, що начальствують, і над яки. ми начальствують, не коритимуться йому, боголюбному митрополиту Гедеону, і не захочуть віддавати послуху як власному праведному пастирю, і будуть блазенно і завжди брехливо чинити наклепи на нього, то за це противенці й непокірні будуть суджені господом Богом і приймуть від нього помсту. Адже каже пророк: мені помста, я воздам, і це апостолові належать промовисті слова: противитися владі — божій волі противитися. Тож підіймуть через те вони висловлений святими отцями клятвоносний тяжар, священиків буде відкинено від сану, а світські, що відлучаться, чужі будуть християнству, і заборонено буде їм усім входити до церкви, прокляті вони будуть і всеконечно непрощені Богом у непокаянні як горді й непокірні, гонителі й вороги Христової церкви, зневажальники і нашої мірності, всіх патріархів східної церкви архіпастирського благословіння, і кривоприсяжці. Від чого хай убереже і благословить господь свої люди, а церкві святій хай дає мир, однодумство в православній вірі, нерозторжний союз любові і цілковите спасіння, а після цього в небесах прерадісну, невимовну, навічну благість.

І тому, що боголюбний, преосвященний митрополит Гедеон, званий і вибраний на таке служіння господом Богом, зведений через нашу мірність на вищий ступінь архієрейства, дається йому ця грамота на вічне його утвердження, як і тим, хто надалі хоче від нашої мірності хиротонисуватися після нього на той Київський престол у митрополити ¹¹³³.

У царському великому і знаменитому місті Москві, в домі Пресвятої володарки нашої Богородиці і завжди діви Марії, чесного її успенія і великих чудотворців Петра, Алексія, Іони та Филипа московських і всієї Росії, я підписався письменом правиці нашої мірності, і ця грамота печатана печаткою нашою. Писано 7194 року від світобуття, а від утілення спасительного передвічного єдинородного божого слова Ісуса Христа господа 1686-го, індиктіону ¹¹³⁴ 9-го, місяця грудня [...] ¹¹³⁵ дня.