Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ II. РОЗДІЛ XXVIIІ

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

 

Про перший невдалий російський похід на Крим та про причини його; про довгочасні християнські шкідливі незгоди і про успіхи через те у бусурман; про згоду та союз християнський, страшний для бусурман; про лихий знак Самойловичеві; про воєвод, котрі були в московських військах; про з’єднання гетьмана та його полків і про дарування гетьманові від Величковського образу його патрона з віршами; про тодішню генеральну старшину та полковників; про злучення з московськими військами та про переправу Самари; про виправу за Дніпро військ з Неплюєвим та гетьманичем; про сухе тодішнє літо; про випалення пожежами степів і про повернення назад усіх військ; про переправу Самари і про підозріння на Самойловича, що це він попалив степи й мости; про подання Голіцину доносу на Самойловича, про відіслання того доносу в Москву і про швидку государську відповідь на те з дозволом відставити Самойловича й поставити іншого гетьмана; про взяття та віддання Голіцину Самойловича з сином його Яковом; про заслання гетьмана з Москви на вічне заслання і про причини ненависті до нього старшини; про дану старшиною звістку про ті події Гетьманичу Григорію, котрий був за Дніпром, і про нещасливу участь там гетьманича; про бунт у війську на цьому й на тому боці Дніпра; про постановлення гетьманом Мазепи і про статті, дані тоді Запорозькому війську і всьому малоросійському народові; про бунти в містах і про покарання бунтівників і драпіжників; про розпуск військ з-під Коломака; про прибуття гетьмана зі смоленцями у Гадяч та Батурин; про Мазепині бенкети й подарунки своїй старшині; про розполовинення гетьманських та гетьманичівських скарбів, що були разом із військовим скарбом, і про віддання однієї половини на Москву; про грім, котрий вдарив на Києво-Печерську церкву і запалив Ті; про запорозьких послів до Мазепи і про чесну їхню відправу з подарунками від Мазепи всьому низовому війську; про страту в Севську гетьманича Григорія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1136 В. Голіцин вирушив із Охтирки 27 квітня (за ст. ст.), а І. Самойлович вирушив з Батурина також у кінці квітня.

1137 Інші дані: дві булави.

1138 Туркуси — бірюза.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1139 Російського війська було 150 тисяч чоловік.

1140 Українського війська було близько 50 тисяч чоловік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1141 Війська В. Голіцина та І. Самойловича зійшлися 2 червня (за ст. ст.) на березі ріки Самари.

1142 Російського війська з Неплюєвим пішло 20 тисяч.

1143 Українського війська виправлено також 20 тисяч. Сердюцьких полків було два. На чолі їх стояли Герасим Василевич та Степан Еверський.

 

 

 

 

 

 

 

1144 Війська не дійшли до Січі 20 верст і 17 червня повернули назад.

1145 Текст доносу див.: Д. Бантыш-Каменский. Источники малороссийской истории.— М., 1858.— Ч. І.— С. 297—304. (Далі—Источники). \—--

1146 Ексапсальми — очевидно, секстапсальми, тобто шестопсальміє.

1147 Цитата з Біблії. (Книга псалмів, XXXVII, 12, 13).

1148 Це був Войця-Сербин.

1149 Івана Самойловича було заслано таки в Тобольськ, а його сина Якова в Єнісейськ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1150 Спершу Самойловичів відіслали до Орла, потім р. Окою повезли до Нижнього Новгорода. По тому вислали їх в село Кукарку Вятської губернії, по тому вже Якова з жінкою відвезли в Єнісейськ, а гетьмана у Тобольськ. У 1690 р. І. Самойлович був живий. Яків помер 9 липня 1695 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1151 М. Костомаров визнає автентичність цього листа.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1152 У цей час у війську почалися заворушення. Сердюцькі полковники окопалися земляним валом для захисту, при них тримався й Г. Самойлович. Коли ж прибув Неплюєв з військом, козаки видали йому Г. Самойловича, Л. Полуботка і Ф. Сулиму.

 

 

 

 

1153 Бунт стався там-таки, біля Кодака, де стояли з’єднані козацькі полки. В донесенні В. Голіцина про це пишеться, що тоді побито «багатьох знатних людей», а Л. Горленка і суддю того ж полку, побивши, кинуто в гарячу піч, а тоді живих засипано землею.

1154 М. Костомаров називає його полковим обозним Гадяцького полку. Тоді ж було вбито й кількох товаришів Кияшка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1155 Звірено за вид.: Д. Бантыш-Каменский. Источники малороссийской истории.—М., 1858.—Ч. І.—С. 305—319. (Далі — Источники).

1156 Сава Прокопович.

1157 Дмитрашко Райча.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1158 В оригіналі: «оберегатель».

1159 Источники: «всі військові клейноди».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1160 Пропуск у тексті. В Источниках не згадується про намісництво Д. Борятинського.

1161 Источники: «Ефимович».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1162 Підзаголовки до кожної статті склав, очевидно, сам С. Величко. В Источниках їх нема.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1163 Єфимки — російська назва таляра. Єфимки були ще «з признаками», тобто з клеймом російського герба, що було вчинене за царським наказом у 1655 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1164 Источники: «повні приноси».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1165 Источники: «государські».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1166 Источники: «на полях і дворах».

1167 Пропуск. Источники: «так само й тим, що їдуть до Москви і назад повертаються».

1168 Источники: «нові військові клейноди».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1169 Источники: «чи не хотіли дати оброку панам своїм».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1170 Источники: «війська татарські і задніпрянські».

 

 

 

 

 

 

 

1171 Источники: «А раті великих государів перебувають, за добрим звичаєм, за розкладом і розглядом великих государів і звикли у бояр та воєвод у полках ходити в повному ратному урядженні і відсіч давати ворогу».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1172 Берестова — ліва притока річки Самари; Орчик — права притока річки Орелі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1173 Источники: «благовірна царівна та велика княжна».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1174 І. Мазепа з козаками, двома російськими пішими полками і кінним полком смоленської шляхти рушив з Коломака 29 липня.

 

 

 

 

 

 

1175 Спеціали — різновид монети.

1176 Цина — олово.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1177 Литія — в православному церковному богослужінні частина всенощної напередодні свят.

1178 У 1684—1690 рр. архімандритом Києво-Печерської лаври був Варлаам Ясинський, майбутній київський митрополит.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1179 За біблійною легендою, Йосиф був обмовлений жінкою і кинутий у в’язницю. Він розгадав сни єгипетського фараона, за що той зробив його зверхником Єгипту.

1180 Григорій Сагайдачний був кошовим отаманом до середини 1688 р.

1181 Має бути 1687 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1182 Тузинок — дешеве сукно; мусульбес (мусалбес) — червона тканина, яку використовували на підкладку.

1183 Пилипівські запусти — піст перед Різдвом.

1184 Очевидно, маються на увазі млини на р. Ворсклі на Полтавщині.

1185 Григорія Самойловича було скарано на смерть 11 листопада 1687 р. за звинуваченням Неплюєва і гадяцького полковника Михайла Василевича (також родича гетьмана Самойловича). Здогад С. Величка про справжню причину смерті Г. Самойловича правильний. У звинувачувальному акті Г. Самойловичу було сказано, що карають його на смерть за «воровские затейные и непристойные слова».

Року від створення всього живого 7195, а від господнього втілення 1687 року. Був тоді перший славний, але марнотний похід християнських російських військ на Крим, від якого впала слава гетьмана Самойловича. Перш, ніж описати його, хочу викласти передусім причини того походу, а було їх, найзнаменніших, три: перша — християнський похід, описаний минулого року, друга — численні шкоди й розор Великої та Малої Росії, починені в минулі літа, третя — докучливі татарські похвалки й вимовки росіянам на чотирирічних, раніше описаних, Переволочанських розмінах за подарунки, які посилалися Кримській державі з Москви в минулі літа, начебто вони, кримці, завоювали їх у московських государів шаблею. А про союз можна сказати, приглянувшись розсудливим оком до минулих багаторічних подій і до незгод християнських монархів, що всевидець Бог, бачачи примножене поміж християн беззаконство і не гублячи їх іншими смертоносними карами, наділив їх воєнними бідами й напастями — змалював і присмирював їх отак.

Отож допустив усім європейським християнським монархам, котрі вірують в єдиного в тройці Бога, але не живуть єдиним домом живого Бога, розділитися на багато частин, і через те вони впродовж багатьох літ лишалися поміж себе в недружбі та в незгоді. Через таку незгоду впала, либонь, на численні держави й провінції християнські крайня од бусурман біда, бо сарацини (так допустив Бог), котрі не бували в стародавні минулі часи в європейській частині світу, загостили до нашої Європи багаточисленними своїми військами з найдальших азіатських країн і, побачивши незгоду поміж християнських монархів, зажили на кращий свій пожиток звичайно; своєї бусурманської хитрості, з допомогою якої мирилися з одними християнськими монархами, а інших ущемлювали й насідали на них війною. Отак чинячи впродовж багатьох років, не тільки звоювали й заволоділи доброквітним у давні часи Грецьким християнським царством і його столицею Константинополем, але і загорнули, й нахилили потім своїм насиллям та зброєю під свою владу й інші християнські держави, а саме: Сербську, Болгарську, Венгерську, Мултянську, Волоську тощо. Але, не вдовольняючись і тим та бачачи християнських монархів у постійній незгоді, вибирали вони погідний собі для війни час і зачепили монархії Римську, Французьку, Венетійську та інші. І нарешті обернули вони своє жало на Польщу й Малу Росію, причинивши Короні немалий ущербок розоренням Поділля та інших міст і провінцій. Віддали вони в крайнє запустіння й тогобічну Малу Росію, обернувши її внівець вогнем і мечем, про що раніше досить писалося. Спиваючи ту чашу гніву божого впродовж багатьох сотень літ, християни тільки в ці часи заледве схаменулися і побачили шкідливу для себе помилку своєї незгоди. Відтак, керуючись божим зволенням, прийшли вони в союз та дружбу; тоді й чваньковита брова магометанської сили змушена була приспуститися і лишатися завше непевною своєї безпеки. Після постановлення в минулому році вічного миру росіян з поляками і союзу на бусурман християнський цісар Леопольд і польський король Ян Собеський постали в минуле літо зі своїх країв війною на турчина (що виразно сказано в королівському листі, писаному минулого року до запорожців); так само й православні монархи російські Іоанн та Петро Олексійовичі з сестрою своєю благовірною царівною Софією звеліли, виконуючи свої союзницькі зобов’язання, готуватися своїм великоросійським та малоросійським військам до військового походу на Крим. Після такого монаршого указу московські війська почали рушати зі своїх домівок і дальніх місць ще в березні місяці, а збиралися вони в слободських містах. Коли ж весна й земля випустили потрібну худобі на корм траву, то великоросійський та малоросійський Марс підняв військові хоругви, рушив у квітні місяці один із слобід, а другий з Батурина на означену військову службу.

Розповідають і те, що коли гетьман Самойлович виїздив з Батуринського замку, під ним спіткнувся на замковому мосту кінь — це признано було багатьма за лихий знак на почату ним дорогу.

Над усіма великоросійськими військами був начальним вождем і старшим гетьманом ближній боярин і новгородський намісник, охоронник великої царської печатки та державних великих і посольських справ, великого полку дворовий воєвода князь Василь Васильович Голіцин, перед яким ношено в поході п’ять булав 1137 і великий, в туркусами 1138 осаджених оксамитових піхвах, палаш, а за ним — бунчук, срібні котли тощо. А товаришили йому інші великі московські бояри, а саме: ближній боярин та воєвода, псковський намісник Олексій Семенович Шейн; ближній боярин і воєвода, чернігівський намісник князь Володимир Дмитрович Долгоруков, ближній боярин і воєвода, білогородський намісник князь Константин Осипович Щербатов, окольничий та воєвода князь Данило Афанасійович Боратинський, ближній окольничий та воєвода, серпуховський намісник Венедикт Андрійович Змєєв, ближній окольничий, севський воєвода і карачевський намісник Леонтій Романович Неплюєв, думний дворянин і воєвода Іван Юрійович Леонтієв, думний генерал Аггей Олексійович Шепелєв, стольник і воєвода, князь Борис Єфимович Мишецький, думний дяк Ємеліян Ігнатович Українцов з особливими дивізіями великоросійських військ, яких могло бути на 200 000 і більше 1139.

Гетьман Самойлович з’єднався з одними полками свого рейменту під Гадячим, а з іншими під Полтавою, і їх могло бути з полками охотницькими та пішими на 100 000 і більше 1140.

Коли ж був гетьман Самойлович під Полтавою чи в Полтаві, то старий Іоанн Величковський, муж, наділений мудрістю й божою благодаттю, за отця Луки Семіоновича, старого полтавського протопопа, підніс йому, гетьманові, в дар образ його патрона, преподобного Іоанна Кущника, з викладеними під ним такими його пера віршами:

 

Поети про Дедала звіщають билиці:

Він, засланий за море, терпів у в’язниці,

У хитрім лабіринті, що вибратись трудно.

Між плутаних проходів сидіть було нудно,

Тож виготовив крила із різних матерій,

А що у лабіринті не знати де двері,

Вдягнув на себе крила, рвонув із в’язниці

І полетів над морем, як роблять те птиці.

Наш світ також, як море, що широко грає,

Земля — в’язниця темна вигнанцям із раю.

Вітчизна справжня — небо! В палаци небесні

Нелегко завітати натурі тілесній.

Хто ж од землі захоче злетіти до неба,

Дедаловії крила приправити треба.

Ще кажуть: досить віри — і неба доскочать.

Промовлю: усі вірні собі те пророчать,

Але чи труп людини, спитаю, літає?

Ні, без добра і віра порожня буває.

Дає крило нам віра, та, звіснеє діло,

Чи на крилі одному летітимеш сміло?

Не лише добродійства самого нам треба,

Не полетиш безпечно, людино, до неба!

І ти отак, Іване, що званий од Кущі,

На цій землі гріховній життям добре сущий,

Щоб полетіть, здолати широкеє море,

І перетнуть, попрати земне наше горе,

Шість крил собі приправив: тоді, презавзятий,

На серафимів образ став шестикрилатий.

Є Віра і Надія, Любов — є праворуч,

Смирення з Чистотою, Убогість — ліворуч.

Отак окрилатівши, літаєш безпечно,

І неба досягаєш, живучи статечно.

Там тезоіменинник назустріч ступає,

Русинський наш звитяжцю, і благословляє.

Його правицю видно. По тому і власний

Послав ласкаво голос патрон доброгласний:

«Ти, Іоанне-вожде мій тезоіменитий,

Звитяжців малоруських гетьман знаменитий,

Живи благословенно на літа премногі,

У кожнім ділі щастя добувши од Бога.

Хай три крила, що дані на щастя для тебе,

Візьмуть благословення трикратне із неба.

Одним хрестом честь божу довкруг розширяєш,

А другим супостатів, погнавши, страхаєш,

Ти третім, що у божій дістав благодаті,

Мир у Вітчизні любій зумієш тримати.

У звичай християнський апостольським словом

Похвальні кажеш речі про символ Христовий.

А щоб удосконалив нам пам’ять при тому,

Три знаки Бог дарує хресту пресвятому.

Оті хрестові знаки таке означають:

В одне начало спільне їх троє злучають.

Єдиний Бог у тройці для тебе єдину

Дав булаву і хоче: у ясну годину

їх дві постав належно на сильній підпорі —

Господь тебе тримає в своєму дозорі.

Нехай у тебе стане Побожність праворуч,

А Доброчиння щедре розміщуй ліворуч.

Скажу: коли у грудях палке серце носиш,

Без сумніву у Бога, що хочеш, упросиш.

Оце керує серцем твоїм, потішає.

Тебе відтак боронить, нещастя долає,

Тому і починаєш церкви мурувати,

В ікони пребагаті і чесні вбирати.

А ще в любові хочеш учених тримати,

Волієш патронатом науки вкривати.

Зростає з того слава, оздоба, підпора,

Вітчизні нашій шана, утіха є скора.

І доведе напевне тебе аж до неба.

Коли сприяння в тому тобі, може, треба,

Я, Кущник, завше в небі тобі, Іоанне,

Сприятиму у Бога. Про це ненастанно

Молитись не забуду: тримайся зі мною,

А що хрести шануєш — це теж за тобою!

Жив скромно, поселявся в тісному наметі,

Не прагнув товариства, по добрій прикметі

В небесному просторі тебе упізнаю —

Я богохвальців завше усіх пригріваю!

А ти ж у мене перший, мій тезоіменитий,

І у людей, і в Бога на все знаменитий.

Ти на землі спокійно живи іще довго,

Я талану у Бога доб’юся такого!

Про це тобі із неба тепер сповіщаю,

Іване преподобний, і благословляю.

В усьому, Іоанне, патронити буду,

Гетьмане український, вожде свого люду!»

 

Вертаючись після подачі цих віршів до свого викладу, звідомляю тут те, що при гетьмані Самойловичу були тоді генеральні особи: обозний — Василь Бурковський, суддя Михайло Вуяхевич, писар Сава Прокопович, осавул Іван Мазепа, другий осавул Леонтій Черняк.

Полковники були городові такі: чернігівський Григорій Гетьманич, стародубівський Леонтій Полуботок, ніжинський Стефан Забіла, прилуцький Лазар Горленко, лубенський Максим Ілляшенко, гадяцький Михайло Борохович, миргородський Данило Апостол, полтавський Павло Семенович Герцик.

Гетьман Самойлович, зібравшись з усіма полками свого рейменту, рушив від Полтави за Ворсклу в призначений похід, а в полі за Оріллю 1141 зійшовсь із князем Голіциним із усіма московськими військами. Дійшов він до Самари, звідки, поробивши мости й переправившись через Самару, рушили були вони спільно у кримські степи, серед яких на одному місці постояли декілька день і радилися з князем Голіциним. Тоді Голіцин виправив від себе на той бік Дніпра ближнього окольничого і воєводу севського Леонтія Романовича Неплюєва зі значною частиною московського війська 1142, а гетьман Самойлович послав від себе наказним гетьманом сина свого Григорія, чернігівського полковника, з його полком, додавши до нього ще два городові полки, Прилуцький і Миргородський, а крім того, два компанійські полки Пашковського й Новицького та один Сердюцький полк 1143. Це військо відлучилося від головних обозів, пішло вниз по ріці Дніпру і переправилося через нього на той бік до Кам’яного Затону. А виправлено це військо на той бік Дніпра для того, щоб стежити за рухом білогородських і буджацьких орд, а коли б вони мали простувати на допомогу кримським ордам, то не допустити їх переправитися через Дніпро.

Після такого рішення головні обози, московські й козацькі, рушили б, либонь, і далі до Криму, однак оскільки літо тодішнє було сухе й вітряне, то трава в степах висохла до решти. До того ж кримський хан, звідомившись завчасу про той марш російських військ на Крим, виправив немалий чамбул, щоб спалити степ, і той чамбул, виконуючи ханське розпорядження, випалив дочасно пожежами всі дикі степи так, щоб і в долинах, і біля степових річок трава повигорала і коням зовсім не стало корму. З огляду на таку безгодівлю, російські війська не могли тягти далі до Криму і змушені були за спільним погодженням поміж собою повернути від річки Кінської, чи, як свідчать інші записки, від Плетенецького Рогу, назад 1144. Коли ж прибули знову до Самари і гетьман з усім козацьким військом переправився через неї по готових мостах, незвідь-хто попалив ті мости. Отож московські війська, прибувши до Самари, мусили робити собі нові мости. Тоді ж зродилося, либонь, у московських та козацьких військах підозріння на гетьмана Самойловича, начебто він, замислюючи щось лихе супроти московських військ і маючи потаємні дружні відносини з кримським ханом, звелів навмисне й таємно попалити пожежами як степи, так і мости на Самарі. Коли ж, перейшовши ріку Самару, всі війська станули на річці Кілчені, то відразу ж генеральна старшина, полковники та інші Самойловичеві недруги (їх перечислено буде далі в прикладених пізніше статтях) у секреті порадилися поміж себе і, таємно погодившись із Голіциним, написали від себе 7 липня князю Василю Васильовичу Голіцину певні наклепи й доноси на гетьмана Самойловича 1145, про що коротко згадано на початку згадуваних статей. Князь Голіцин послав той донос 8 липня швидким гінцем до Москви, і на цей донос було учинено від великих государів до князя Голіцина негайну відповідь із дозволом одставити гетьмана Самойловича від гетьманства і прислати його в Москву, а на його місце поставити нового гетьмана, кого захоче козацьке військо. Як тільки було принесено в обоз князя Голіцина цю монаршу відповідь і указ (це сталося вже на Коломаку 21 липня), то Голіцин відразу звістив про те доносителям на Самойловича, а тоді ввечері того-таки дня звелів двом московським полкам, що були при гетьмані, обступити в кілька лав гетьманський двір і стерегти пильно цілу ніч, щоб із гетьманського двору не відійшов набік ані дух. Гетьман побачив те явне лихо, що насувалося на нього, всю ту ніч не спав, а провів її в молитвах, бо сподівався після тієї ночі своєї смерті. Коли ж задзвонено на утреню, то гетьман, прибравшись, як належить, до смерті, перейшов на світанні зі свого намету в похідну церкву, щоб вислухати утреню. Там в суботу, 22 липня, коли читалися ексапсальми 1146 і дійшли до таких слів: «Друзі мої і мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали поодаль, тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокляття і весь день вимишляють зрадливе» 1147, Самойловичеві наклепники, генеральна старшина з полковниками і зі значним військовим товариством, тобто з Гамалією, із Солониною, з Думитрашком Райчею, з Левенцем та іншими, які цілу ніч не спали і радилися з московськими полковниками, стали перед гетьманським наметом, маючи намір схопити свого начальника гетьмана Самойловича і віддати його в чужі руки. І, як домовилися, один з них якийсь Вуйна Волошин 1148, бувший переяславський полковник, зайшов у церкву до гетьмана і вирік отаке слово: «Пане гетьмане, потребує тебе військо», взяв його за руку і вивів із церкви надвір. Тут один із тих, Солонина, похопився було вдарити гетьмана обухом, але інші йому заборонили і, вимовляючи докучні слова, повели його спершу до московських полковників, а потім відпровадили і в обоз до князя Голіцина. Князь прийняв його з сином Яковом негостинно й погано, тримав біля себе з одним тільки хлопцем і запровадив разом з собою на возі в Москву, а звідти його було заслано на вічне заслання. Одні казали, що послано його в якесь Нижнє над Волгою, а інші оповідали, що в Тобольськ, столичне сибірське місто 1149.

Заслано його разом із сином, згаданим стародубським полковником, де він разом із ним і закінчив благочесно і в покаянні своє життя 1150. Було ще й таке: коли гетьмана вивели з церкви, то він, боячись, щоб його не вбили, запропонував слізно наклепникам своїм, щоб викололи йому очі, і покірливо просив, щоб відпустили його в якийсь монастир на покаяння. А один його, Самойловичевий, слуга Денис Цюпка розповідав особисто, що коли його пана брали з церкви, то він, схопивши улюбленого ланового списа, станув, озброєнний ним, перед гетьманським наметом. І побачив він з жахом вогненні іскри, які тричі посипалися зі списа чи списового деревця, неначе від удару об кремінь.

 

Після зняття гетьмана Самойловича з гетьманства, на якому перебував він 15 років і 35 днів, один з його наближених спідручних одразу склав і написав про нього такі вірші, які тут і докладаються:

 

Ей, Іване, поповичу-гетьмане,

Чому ти так пустив себе в недбання?

Ой був єси ти добрим усім паном,

Та потім протиставивсь усім станам.

Став цілодушно ти гетьманувати,

Щоб і нащадкам звичай той віддати.

Ти вольність війська став ламати славну

І гідність станів зневажати давню,

У пиху впавши, став надмір амбітний,

Казав уже, що й рід твій старожитний.

Забув: тебе з любові ми обрали

І старшим собі паном забажали.

Вже й ради теж тобі не стало треба,

Ти мислив: начебто зійшов із неба.

Поміж людей не визнавав любові,

Всі бесіди дорівнював до змови,

Щоб поміж себе хліба вже не їли —

Хотів усіх пересварить на ділі.

Чому не йняв ти нашим речам віри?

Від того і з’явилися невіри.

У людях Бог любов плекає, згоду —

Постать на уряд ти шукав нагоду.

А не хотів такого догледіти,

Щоб дружно з кимось міг у світі жити,—

У війську ж Запорозькому іздавна

Є рада сильна, котра ділом славна.

Всі люди в тебе за ніщо приймались,

В підніжки низились і попирались.

Сини твої надмірно горделиві,

Були від них докуки неможливі,

А хто братів устискує і дручить,

Кінець собі нещасний заполучить.

Ой, доброго всі милують сердечно,

Він може вік прожити свій безпечно,

А як лихому та тяжкому жити,

Коли ніхто не може полюбити?

Як на творця повстанеш і на Бога,

Дивись, спіткає і тебе тривога.

А ти, Іване, всіх хотів тримати

У страсі і жорстоко налягати.

Та Бог на тебе зволив напустити

Твоїх підлеглих, бо таки лихий ти.

Отак позбувсь гетьманської поваги,

Зазнав натомість слізної зневаги.

Гетьманськая старанність не згодилась,

Ні, не заживсь, бо недогода збила.

Скінчив, ах, мені жально, ти жорстоко,

Хоч пам’ять має плинути широко.

Отож ніхто не зажирайся много,

Аби нічого не спіткало злого!

 

Ці вірші хоч і негладко складено, однак у них ясно показується, якого норову був Самойлович і чому загнівалися на нього старшина і значне військове товариство,— вони подбали й скинути його від гетьманського уряду. Та ж таки старшина послала від себе на той бік Дніпра, щоб звідомити про це скинення гетьманича, генерального осавула Леонтія Черняка. Черняк знайшов його з обозом нижче Томаківки, а коли віддав йому листа від старшини, в якому писалося про те, то відразу ж прибув до нього і миргородський полковник Данило Апостол із присланим до нього з тією-таки звісткою каштаном від Неплюєва,— той Неплюєв був із гетьманом у незгоді, а з миргородським полковником дружив. Коли ж гетьманич дістав ту жалісливу звістку, облився він сльозами і вирік смиренним серцем: «А що ж мій отець винен?» Він скинув із себе золототкану одежу і вдягнувсь у жалібну, чорну. Миргородський полковник із капітаном від Неплюєва відразу ж від’їхав од гетьманича до свого ; обозу, а незабаром після того прибув до миргородського полковника і гетьманич, знаючи, що наказне гетьманство вже вручено йому. Він просив покірливо полковника, щоб той велів війську рушати. На це бажання відразу й рушили, спішно тягнучи до Кодака, а Неплюєв зі своїм військом лишився на кілька миль позаду. Коли ж притягли до Кодака, то гетьманич, відправивши назад Черняка, писав через нього до милостивого пана князя Голіцина, сподіваючись ще якоїсь від нього до себе милості, отакого свого листа 1151:

 

Милостивий мій і особливий добродію!

Я мусив прибути оце до Кодака з Низу, не дочекавшись указу пресвітлих і державних великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, і порізнився з їхнім, царської пресвітлої величності ближнім окольничим та воєводою, карачевським намісником Леонтієм Романовичем Неплюєвим, однак не без відома і поради з нимтаки, з полковниками і з усім військом, котре перебуває при мені в теперішній службі і в оцьому поході,— був я приневолений і приведений до того через такі дві вельми нагальні і насушні причини. Свідомо, покірно і якнайшвидше доношу про це вашій княжій вельможності, милостивому і особливому моєму добродієві. Перша причина — в усього війська тепер крайня нестача борошняних припасів, через що спершу мало не всі переяславські, миргородські та прилуцькі полчани відійшли з війська до домів своїх, а за ними й решта городових і охочих полків — були притиснені вони голодом, аж зовсім не маючи вже борошна, і не могли більше триматися. Друга причина — від донесеної до мене відомості, котра вразила моє серце і смертельно мучить мене: це те, що сталося так нагло й несподівано з милим моїм батьком і добродієм. Краще було б мені сподіватися родичеві моєму смерті, згідно з божим вироком для всіх живих, ніж такої відміни і нещастя. Адже всьому світові явно й відомо, і свідок у тому всевидець Бог, як він впродовж усього часу свого гетьманства і аж досі вірно і з усіх мір щиро служив і дбав для великих государів своїх, не чинячи анінайменшого переступу в усякому ділі супроти їхньої, монаршої, волі й повеління. Хіба хтось наніс на нього якихось безпідставних наклепів,— це могло прийти від його прибічників та спідручників, які без божої боязні, а за намовою ворога, ненависника добра людського диявола, давно чигали на його здоров’я. Але для родича й добродія мого досить постійно висвідченої вірності й численних заслуг перед найяснішим монаршим маєстатом і не годилося б давати віру й місця жадним наклепам та ворожим доносам. Він завжди мав собі за правило, що борони Боже йти супроти монаршого зволення, більше того, в службі своїй він хотів їм-таки, пресвітлим монархам, усякого добра і старався покірно, щоб була ціла вітчизна своя віддана під великодержавну монаршу руку, а про свої дії невідмовно доносив завше у словесних і листовних радах. Отак щиро, всім серцем та душею прагнув він до того й надалі на більшу милість і шану собі й нам, його дітям, і жив він у надії дослужитися того, а не оцієї напасті, яка спіткала його тепер,— ох, важка і гнітюча ця доля: бути всечасно в чужих краях! Коли б ішлося про уряд, на якому він звівся через постійні турботи та труднощі, доходячи до ветхих літ, і коли б була про те виразна монарша (хоч би й раніше) воля, щоб склав його, певне, що не стояв би на тому,— це було б чесно, як годилося б і належалося б за правдою, але не так, коли його нагло й ґвалтовно зсаджено через одного чи кількох його спідручних. Звіщав же він, родич і добродій, про те свою волю через певного свідка, окольничого, його милість Леонтія Романовича Неплюєва, що готовий був на монарший указ самохітно здати гетьманство, і окольничий, його милість, визнає це по совісті. Коли ж так воно сталося, покладаючи все на волю божу і допуск з його праведного зволення, то і я, обнятий тяжким болем і непогамованим жалем на серці і на всій душі моїй зраненій, мушу в такому разі приходити тепер до розпачу, але оскільки лишаюся виправлений на теперішню государську військову службу з окольничим, його милістю Леонтієм Романовичем Неплюєвим, після щирого і вірного дбання родича й добродія мого, за спільною порадою з вашою князівською вельможністю, то буду відправляти її вірно, з чистим сумлінням і душею, як зобов’язує чинити всеосяжний господь Бог, до кінця життя при неодмінній і непорушній вірності, обіцяючи служити їм-таки, пресвітлим монархам, котрі щасливо над нами панують, хоч і мусив, не чекаючи наказу, зійти через вищеописані причини з попереднього місця, але нікуди, тільки наблизившись з іншими сюди, до милої моєї вітчизни. Звідсіль і заношу я, заливаючись гіркими слізьми, до вашої княжої вельможності своє покірне чолобиття та прохання. Змилосердься, милостивий і особливий мій добродію, і при своїй високобачній премудрій увазі, бувши найпершим за повагою й достойністю біля найяснішого монаршого престолу, зволь захистити своїм патронством та охороною у такім наглім нещасті цілість здоров’я милого родича мого і самої родительки з жінками та дітьми нашими, коли лишаємося тепер ми порізнені, і не допусти злослівним людям з тих-таки підручних, які налягали б по-ворожому, з безбожною завзятістю, щоб довершили свій лихий зачин і щоб я зміг звідси з’єднатися при цілості свого здоров’я з милим своїм родичем та сім’єю,— прошу указати й подати певний та безпечний спосіб, де буде воля й чуття, виказане нам у такій крайній печалі, дістав би і сам, ваша княжа вельможність, пожадану милість та добродійство в день страшного суду нелицемірного судді, коли доведеться всім воздати за ділами своїми.

 

Вашої княжої вельможності, мого милостивого пана

й добродія покірний підніжок,

нещасливий гетьманський син Григорій Іванович

 

Цей гетьманичів лист було вичитано в Голіцина, і він віддав його генеральній старшині.

У Кодаку постояло військо з наказним гетьманом, миргородським полковником, доки не прибув ззаду Неплюєв зі своїм військом "52. До нього прийшов жалісливий гетьманич з покірним поклоном і поклав перед ним полковничий пірнач та бунчук наказного гетьманства. Тоді Неплюєв, гордо до нього вирікши: «Здравствуй, Гриша!», звелів одразу взяти його до приготованої йому вже палатки і накласти на нього тісні кайдани. Отак бідний гетьманич, що перед цим хвалився перед своїми людьми (як євангельський багач, котрий пікся про розорення старих і створення нових житниць), що їхатиме в Україну по-гетьманському, в позолоченій кареті, яку було тоді тільки-но припроваджено із Гданська з шістьма дорого купленими фризами, всього того позбувся над сподівання, впавши в нестатки, біду і тісні, постійні ворожі пута. А обоз його, гетьманичів, забрав з усіма речами й багатством до своєї ласки й протекції Неплюєв.

У ті дні почавсь у Прилуцькому полку й бунт, через що тамтешні полчани через якісь причини забили свого полковника Лазаря Горленка ще з кількома особами 1153. Після таких подій наказний гетьман, миргородський полковник, розійшовшись з Неплюєвим, рушив од Кодака з усім козацьким городовим та охотницьким військом до Переволочної, а там, переправившись через Дніпро і розпустивши, де кому належалося, війська, сам прибув до Сорочинець у свій дім, а Неплюєв, перетнувши десь, чи вище, чи нижче Кодака, Дніпро, відійшов із в’язнем-гетьманичем і зі своїм військом додому в Севськ до своєї резиденції.

Головні ж московські й козацькі війська, що були на Коломаку, де брід Буцького, з князем Голіциним, стояли (після взяття гетьмана Самойловича з сином його Яковом) там кілька тижнів і трохи були побунтувалися: там-таки на Коломаку в Гадяцькому полку було забито військового осавула Кияшка 1154. Потім, за монаршим дозволом, писанім у грамоті до старшини і всього козацького війська, учинили вони для вибрання нового гетьмана чорну, чи загальну, раду, виїхавши зі свого обозу в поле на простір. Там вони 25 липня вибрали, згідно до звичаю й давніх прав, вільними голосами й поставили собі гетьманом генерального осавула Іоанна Стефанова Мазепу.

Звідки і якого роду був той Мазепа, і в який спосіб прибув він до гетьмана Самойловича, і як він, як чоловік дотепний та вчений, дійшов ласки, дослужившись швидко чину генерального осавульства, про те коротко писалося раніше в розділі чотирнадцятім. А тепер кладу тут прислані від пресвітлого монарха й читані в раді всьому війську при постановленні гетьмана (як було і за Хмельницького) на давні права і вольності Запорозького війська і всього малоросійського народу стверджені статті.

 

 

КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ,

дані при обранні на гетьманство Мазепи Запорозькому війську і всьому малоросійському народу від великих государів та всеросійських самодержців,

року від створення світу 7195, а від різдва Христового 1687, 25 липня 1155.

Божою милістю пресвітлі та державні великі государі, царі й великі князі Іоанн Олексійович, Петро Олексійович і велика государиня, благовірна царівна та велика княжна Софія Олексіївна, самодержці всієї Великої, Малої і Білої Росії, отчичі та дідичі багатьох держав та земель східних, західних та північних, і наслідники, й государі, і володарі, їхня царська пресвітла величність, наказали скласти і віддати народу ці писані пункти в обозі, на річці Коломаку, новообраному гетьману Запорозького війська обох боків Дніпра Івану Мазепі, старшині, полковникам і всьому Запорозькому війську та малоросійському народові. Через те, що в цей теперішній 7195 /1687/ рік по-їхньому, великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, ближній боярин і новгородський намісник, охоронник великої царської печатки і державних великих і посольських справ, великого полку дворовий воєвода князь Василь Васильович Голіцин з товаришами, котрий був на їхній, великих государів, службі у великому полку в Кримському поході, писав до них, великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, з обозу, з річки Килчені, 8 липня в нинішній 7195/1687/ рік, що цього ж таки липня в третій день подали йому, ближньому бояринові та охороннику, і дворовому воєводі князю Василю Васильовичу чолобитну за себе і за все Запорозьке військо з підписами своїми піддані їхньої царської пресвітлої величності старшина й полковники Запорозького війська: генеральний обозний Василей Бурковський, суддя Михайло Вуєхієвич, генеральний писар Сава Проколов 1156, генеральний осавул Іван Мазепа, Константин Солонина, Яків Лизогуб, Григорій Гамалій, Дмитрій Райча 1157, Степан Забіла, Василей Кочубей про зраду і про чис ленні шаленства перед ними, великими государями, перед їхньою царською пресвітлою величністю гетьмана Запорозького війська Івана Самойлова, і били чолом їм, великим государям, їхній царській пресвітлій величності, щоб він, ближній боярин і охоронник, і дворовий воєвода князь Василій Васильович Голіцин послав те їхнє чолобиття до них, великих государів, і великої государині, їхньої царської пресвітлої величності. І він, ближній боярин, і охоронник 1158, і дворовий воєвода те їхнє підписане чолобиття від них прийняв і послав до них, великих государів та великої государині, до їхньої царської пресвітлої величності, і писав до них, великих государів, щоб від того, від чого, Боже борони, не учинилося в усій Малій Росії якогось заколоту.

25 липня писано в грамоті до нього, ближнього боярина, і охоронника, і дворового воєводи до князя Василія Васильовича з товаришами від великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, на ту вищезгадану його підписку і на чолобиття старшини та полковників Запорозького війська, щоб він, ближній боярин, і охоронник, і дворовий воєвода князь Василій Васильович, прикликавши до себе підданих їхньої царської пресвітлої величності вищеперечислену старшину та полковників Запорозького війська обозного Василія Бурковського з товаришами і все Запорозьке військо і сказав їм милостивий указ їхньої царської пресвітлої величності, що вони, великі государі, їхня царська пресвітла величність, на згадане їхнє чолобиття, коли він, гетьман Іван Самойлов, не підходить їм, старшині і всьому Запорозькому війську, не указали йому бути в них гетьманом, а указали відібрати у нього свої, царської пресвітлої величності, прапор, булаву та всі клейноди 1159 і послати його в свої, великих государів, великоросійські городи, а на його місце постановити гетьманом, кого вони, старшина і Запорозьке військо, захочуть і оберуть вільними голосами. А видавши їхній, великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, указ про вислання його, Івана, в котресь великоросійське місто, також про дітей його і родичів звелено йому, ближньому бояринові, і охороннику, і дворовому воєводі з товаришами пристойно вирішити на свій розсуд і як врозумить і навчить їх господь Бог про обрання нового гетьмана. А щодо чолобитної, підписаної старшиною Запорозького війська, білоруського письма, яку прислав він, ближній боярин, і охоронник, і дворовий воєвода, до них, великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, то з того їхнього чолобиття прислано до нього, ближнього боярина, і охоронника, і дворового воєводи, список.

І цей їхній, великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, милостивий указ старшині і полковникам, і всьому Запорозькому війську оголошено й вичитано ту вищезгадану грамоту великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, гетьмана від уряду відставлено, а військові клейноди прийнято в обоз ближнього боярина, й охоронника, і дворового воєводи.

І старшина, і полковники, і все Запорозьке військо, вислухавши той милостивий указ їхньої царської пресвітлої величності, пораділи, і на їхню государську превелику й невимовну милість били чолом, і говорили, що вони раді вмирати і кров свою проливати за них, великих государів, і бути вірними навіки і незмінно, дотримуючись свого хресного цілування на підданство в них, їхньої царської пресвітлої величності.

І ближній боярин, охоронник та дворовий воєвода князь Василій Васильович з товаришами говорили, що великі государі, їхня царська пресвітла величність, ударували їх, старшину й полковників Запорозького війська і все військо Запорозьке, звеліли їм учинити тут, у війську, в обозі на річці Коломаку, раду за їхніми військовими правами і на тій раді вибрати вільними голосами гетьмана, кого вони поміж себе облюбують.

А коли вони гетьмана оберуть, то великі государі, їхня царська пресвітла величність, указали прочитати їм на раді статті, які були дані за указом їхнього, великих государів, батька, блаженної та вічно достойної пам’яті великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, давнішому гетьману Богдану Хмельницькому і всьому Запорозькому війську, на яких статтях він, гетьман Богдан Хмельницький і все Запорозьке військо, перебував у підданстві під його, царської величності, самодержавною високою рукою. А тепер великі государі, їхня царська пресвітла величність, звеліли постановити за їхнім чолобиттям деякі нові статті на ствердження, і добробут, і цілість Запорозького війська та малоросійського народу.

А коли вони оберуть гетьмана, то тому новообраному гетьманові учинити обітницю за святою євангельською непорочною господньою заповіддю і цілувати святий і животворящий господній хрест їм, пресвітлим і державним государям царям і великим князям Іоанну Олексійовичу, Петру Олексійовичу і великій государині, благовірній царівні та великій княжні Софії Олексіївні, всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержцям, отчичам, і дідичам, і наслідникам численних східних, західних і північних земель, государям, і володарям, і їхньої царської пресвітлої величності наслідникам на вічне і вірне підданство. І бути їм, гетьману, й генеральній старшині, і полковникам, усьому Запорозькому війську, і малоросійському народові невідступно у вічнім підданстві у них, великих государів, у їхньої царської пресвітлої величності і у їхніх государських наслідників, пам’ятаючи свою обіцянку і хресне цілування, на колишніх своїх правах та вольностях за давнішими їхньої царської пресвітлої величності жалуваними грамотами, які були дані попередньому гетьманові Богдану Хмельницькому та іншим гетьманам, усьому Запорозькому війську та малоросійському народові.

І старшина, і полковники, обозний Василей Бурковський з товаришами, і все Запорозьке військо били чолом на милість великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, і говорили, що вони за указом і на зволення їхньої царської пресвітлої величності раді бути, щиро і всепокірно, у вічнім підданстві у них, великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, на колишніх і на покладених при теперішньому гетьманському обранні пунктах, і за указом їхньої царської пресвітлої величності, зібравши раду за їхніми військовими правами, оберуть гетьмана, і ті статті вони з новообраним гетьманом виконуватимуть і руками своїми він, гетьман, і вони підпишуть.

25 липня в цей-таки теперішній 1687 рік прикликані на цю раду духовні особи, старшина, й полковники Запорозького війська, і все військо Запорозьке учинили для обрання нового гетьмана раду. І на тій раді були за указом великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, бояри й воєводи:

 

ближній боярин і великого полку дворовий воєвода, охоронник великої царської печатки та державних великих і посольських справ, новгородський намісник князь Василей Васильович Голіцин;

ближній боярин, воєвода і псковський намісник Олексій Семенович Шейн;

ближній боярин, воєвода і чернігівський намісник князь Володимир Дмитрович Долгоруков;

ближній боярин і воєвода, білогородський намісник князь Константин Осипович Щербатов;

окольничий і воєвода [...] 1160 намісник князь Данило Афанасійович Борятинський;

ближній окольничий, воєвода, серпухівський намісник Венедикт Андрійович Змєєв;

думний дворянин і воєвода Іван Юрійович Леонтієв;

думний генерал Аггей Олексійович Шепелєв;

стольник і воєвода князь Борис Євфимієвич 1161 Мишецькой;

думний дяк Ємельян Ігнатович Українцов,

 

і дяки тих розрядів полків своїх, їхньої царської пресвітлої величності, з багаточисленними кінними й пішими ратними людьми.

І того-таки числа на зволення великих государів і великої государині, їхньої царської пресвітлої величності, духовні особи, старшина й полковники Запорозького війська, генеральний обозний Василей Бурковський з товаришами і все Запорозьке військо вибрали вільними голосами за своїми правами й вольностями гетьманом Івана Степановича Мазепу.

І ближній боярин, охоронник та дворовий воєвода князь Василей Васильович з товаришами звеліли прочитати на раді колишні й новоподані пункти новообраному гетьманові Івану Степановичу, старшині і всьому Запорозькому війську і підписати їм ті пункти своїми руками. І ті пункти їм прочитано, а коли пункти прочитали і підписали руками своїми, то новообраний гетьман Іван Степанович учинив перед святим Євангелієм за святою непорочною його заповіддю обітницю на вічне і вірне підданство їм, пресвітлим і державним великим государям царям і великим князям Іоанну Олексійовичу, Петру Олексійовичу і великій государині, благовірній царівні і великій княжні Софії Олексіївні, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцям, отчичам, і дідичам, і наслідникам численних держав і земель східних, західних та північних, государям, і володарям, і їхнім государським наслідникам на тому, що їм, гетьману, генеральній старшині й полковникам, усьому Запорозькому війську і малоросійському народові, бути під їхньою, царської пресвітлої величності, самодержавною рукою невідступно у вічнім підданстві.

 

 

А нижчеподані статті містять у собі таке:

 

1

Про затвердження Запорозькому війську і всьому малоросійському народові давніх прав та вольностей Хмельницького 1162.

Гетьман, Запорозьке військо і малоросійський народ просять у великих государів і у великої государині, в їхньої царської пресвітлої величності, милості, щоб їм бути при колишніх своїх правах та вольностях, і чим ударований був попередній гетьман Богдан Хмельницький, то щоб усе те було потверджено їхніми государськими милостивими грамотами і їм.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували гетьмана обох боків Дніпра, старшину і полковників, усе Запорозьке військо і малоросійський народ їхніми колишніми правами та вольностями і звеліли дати на те йому, гетьманові, свою государську жалувану грамоту.

 

2

Про воєвод і залоги в Києві, Переяславлі, Чернігові, Ніжині, Острі, щоб воєводи не втручались у військові права та справи, а коли трапляться образи малоросіянам од служивих, щоб воєводи судили в присутності малоросійських начальників і розумних людей тут-таки; і про малоросійські побори.

Гетьман Богдан Хмельницький просив милості у батька, їхньої царської величності, блаженної і вічно достойної пам’яті великого государя, царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, щоб він, великий государ, указав бути своїм, царської величності, воєводам із ратними людьми в Переяславлі, в Ніжині і в Чернігові, писано також про це його государський указ і в пунктах бувшим після нього гетьманам.

І батько їхніх государських величностей, блаженної і вічнодостойної пам’яті великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути в малоросійських містах своїм, царської величності, воєводам і ратним людям для оборони від ворогів і щоб надалі не було ні від кого в малоросійських містах замішанини і зради, а саме: указав він, великий государ, його царська пресвітла величність, бути воєводам у прародительній своїй государській вотчині, в богоспасенному граді Києві, також у Чернігові, в Переяславлі, в Ніжині, в Острі, а в права та вольності козацькі і в суди, і в будь-які справи вказав воєводам не втручатися, як київському воєводі, так і в інших містах, а вказав їм мати начальство над ратними людьми, котрих буде прислано в ті міста в різному обладунку на оборону. А коли б хто з жителів тих городів і міст, сіл чи деревень усякого чину почне бити чолом великим государям на образи від ратних людей і приноситимуть чолобиття воєводам, то за указом великого государя, його царської пресвітлої величності, воєводи повинні судити тих ратних людей. А при тих-таки судах указано бути в усякому місті, де живуть воєводи, для великої правди і швидкої розправи значним добрим і розумним людям з малоросійських жителів, щоб бути при тих судах разом з воєводою і правдиво судити та чинити за судом та дізнанням указ, як належить за указом великого государя, його царської пресвітлої величності. А щодо поборів указав великий государ, щоб було в малоросійських містах, як це в них заведено і як написано в статтях гетьмана Богдана Хмельницького. А тепер великі государі і велика государиня, щасливо правлячі, їхня царська пресвітла величність, указали потвердити цей государський указ свого батька, блаженної і вічнодостойної пам’яті великого государя, і бути йому незмінним.

І гетьман, вся старшина, і Запорозьке військо, і малоросійський народ били чолом на їхню государську милість і прийняли те з радістю.

 

3

Про збір грошей з поборів Малої Росії в казну царської величності і про заплату тими грішми всій старшині та черні Запорозького війська, згідно до уложення, а щоб реєстрових козаків було поставлено тридцять тисяч. Тут-таки і про архієпископські, монастирські, попівські та панські маєтності, в якому вони мають лишатися стані під своїми державцями, і про побори з них.

Щоб згідно до постановлених статей Богдана Хмельницького реєстровому війську, яке завжди буде на службі його царської пресвітлої величності, було милостиве ударування і заплата з їхньої, царської пресвітлої величності, казни.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, указали говорити на раді про реєстрове військо, скільком бути тисячам військових козаків. А що в тій їхній статті написано, щоб була війську заплата з їхньої, царської пресвітлої величності, казни, то того в статтях Богдана Хмельницького не покладено, а покладено, що мають бути побори, де належить збирати в скарб його царської пресвітлої величності, і з того скарбу давати на військо за реєстром, кому що в статтях постановлено. Бути отож так само й тепер.

І гетьман, і старшина, і Запорозьке військо били чолом на государську милість і приймають це. Постановлено на цій раді давати, як і раніше:

гетьману тисяча золотих червонних на рік,

писарю військовому й обозному по тисячі золотих польських,

на військових суддів по триста золотих,

на судейського писаря сто золотих,

на писаря і на полкового хоружого по п’ятдесят золотих,

на сотницького хоружого тридцять золотих,

на гетьманського бунчужного по сто золотих,

на полковників по сто єфимків 1163,

на полкових осавулів по двісті золотих,

на військових осавулів по чотириста золотих,

на сотників по сто золотих.

Реєстрових козаків хай буде тридцять тисяч чоловік, а давати на чоловіка по тридцять польських золотих.

А скільки в котрому полку буде козаків, то скласти на те реєстр і бути козакам реєстровими. Попереду реєстру писати старих козаків, які служили довгу службу, а коли старих козаків не достане в полках до тридцяти тисяч, то приймати в те число в козаки міщанських та поселянських дітей. А на Запорозьке військо, на тридцять тисяч, збирати побори з усяких маєтностей без розбору, чиї б вони не були, окрім монастирів, і з тих поборів давати жалування великих государів гетьману з начальними людьми і козакам за колишніми ствердженими статтями. А коли тих поборів не вистачить гетьману, начальним людям і козакам, згідно до положення, то ті побори розкладати за збором, скільки того збору буде. А в кого з полковників і начальних людей є маєтності і на ті їхні маєтності дано жалувані, великих государів, грамоти, то тих підданих, полковників і всяких начальних людей, за котрими ті маєтності числяться, судити і вільні приноси 1164 у них приймати, сіно й дрова веліти їм готувати на себе, а побори з них на козацьке жалування збирати, як і зо всіх. Митрополичим, архієпископським, єпископським і монастирським підданим діла до податку на військо нема. А відтепер в архієпископські і в монастирські вотчини наново нікого не приймати, будуть за ними старі піддані, й учинити на них перепис та книги, скільки підданих за митрополитом, за архієпископом і за монастирем у їхніх вотчинах. А з мужиків у реєстр у козаки не писати і не приймати. З протопопських та попівських маєтностей побори на козаків збирати згідно до уложення про козацькі маєтності. А з міст брати всілякі прибутки за їхніми правами. А маєтності генеральної старшини і знатних та заслужених осіб мають бути вільні від усяких військових поборів і нічого в них у військовий скарб не брати.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували, звеліли бути тому за їхнім чолобиттям, згідно до колишнього і до теперішнього свого государського указу та повеління.

 

4

Про заслужених осіб дворянської честі, про села та млини, надані їм і стверджені грамотами, також про грамоти, дані старшині та значним військовим особам, щоб їх гетьман не відбирав від них і не порушував монаршого указу.

Коли хто раніше із заслужених ударований був дворянською честю, то щоб при тому чині й честі лишалися, а коли хто заслужить і надалі і про них гетьман і старшина битимуть чолом великим государям, їхній царській пресвітлій величності, то щоб царська пресвітла величність зволив ударувати дворянською честю і тих. А кому гетьман і старшина дадуть за послугу млин чи село, чи хто в кого купить і універсали свої на те дасть, то вони, великим государям, їхній царській пресвітлій величності, почнуть бити чолом на потвердження того в їхніх ґосударських жалуваних грамотах. І щоб царська пресвітла величність ударували їм, звеліли дати їм на ті маєтності свої, царської пресвітлої величності, милостиві жалувані грамоти.

І великі государі, і велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували на те їхнє чолобиття, і кому будуть дані їхні царські 11б5 жалувані грамоти, то незмінно володіти їм за тими жалуваними грамотами млинами і селами, а гетьманові тих грамот у них не віднімати і їхнього милостивого государського указу нічим не порушувати. Також коли будуть дані комусь зі старшини і значним особам якісь інші жалувані грамоти, то бути тим їхнім государським жалуваним грамотам у своїй-таки силі і гетьманові тих грамот у них не відбирати.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на їхню государську милість і прийняли те з радістю.

 

5

Про послів, посланників та гінців царської величності, котрі мають їхати через Малу Росію, щоб вони самі кватир не займали і підвод не брали; також про гетьманських посланців у Москву, щоб їх не посилали більше як чотири рази в рік, і то в найпотрібніших військових справах, а всі інші відомості та справи неважливі посилали в Москву в листах через пошту.

Щоб посли, посланники і гінці царської пресвітлої величності не ставали в козацьких дворах і насильно не брали підвод у сотників, в отаманів і у військових товаришів, а щоб надалі відводила їм двори і давала підводи городова старшина, а самі щоб вони насильно в дворах не ставали і по дворах підвід собі не брали, а в кого візьмуть підводи, то щоб ті підводи відпускали назад без затримки.

І великі государі, і велика государиня, їхня царська пресвітла величність, указали бути за чолобиттям щодо тих постоялих дворів та підвод, ті підводи під посланців царської пресвітлої величності, котрі їдуть з Москви і назад 1167, давати полковникам і старшині в містах, хто відатиме тим, по подорожніх так, як і тепер ті підводи даються в містах. А посланців од гетьмана до великих государів, до їхньої царської пресвітлої величності, посилати в Москву по тричі і по чотири рази для найпотрібніших військових справ, і щоб при тих посланцях челяді було при значних особах по три чи по чотири чоловіки, а більше від того не посилати, а про неважливі справи і про всілякі звідомлення писати до великих государів через пошту.

І гетьман, і старшина, і полковники, і все Запорозьке військо били чолом на государську милість і те прийняли.

 

6

Про вибрання нового гетьмана після гетьманової смерті чи в якомусь іншому випадку, також про військові клейноди, тобто прапор, булаву, печатку і литаври.

Били чолом великим государям, їхній царській пресвітлій величності, старшина і Запорозьке військо, щоб коли за божим зволенням трапиться гетьманові смерть чи щось інше, то хай великі государі ударують їх, звелять вибрати гетьмана за їхніми правами, і щоб з їхнього государського милосердя дано було у військо гетьманові військові клейноди: прапор, булава, печатка і литаври.

І великі государі, і велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували: звеліли обирати гетьмана за давніми їхніми правами та вольностями, з відома великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, а без чолобиття і без указу великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, старшині і всьому Запорозькому війську гетьмана не обирати, так само і не відставляти від гетьманства. А клейноди: прапор, булаву, печатку й литаври — тримати бережливо. Коли ж щось загубиться, то натомість буде прислано військові клейноди 1168 від їхньої царської пресвітлої величності.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на милість їхньої царської пресвітлої величності і прийняли те з радістю.

 

7

Про листи до гетьмана, котрі можуть іти від різніх государів та сусідів; про те, щоб йому, гетьманові, не мати без відома своїх государів жодних письмових кореспонденцій з жодними государями; також про дотримання постановленого і закріпленого союзу з поляками; про засторогу від бусурман і про воєнні промисли над ними; тут-таки і про запорожців — про грошову і борошняну їм платню і про те, як жити з Кримською державою.

Щоб звелено їм було приймати і присилати від навколишніх государів усілякі присильні листи, а прочитавши, відсилати до великих государів, а від себе щоб їм до них не писати.

І великі государі, та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, указали по тій статті гетьману і всьому війську відмовити, тому що й попереднім гетьманам було велено не мати таких зносин з жодними государями, і це тому, що від того чиняться в малоросійських містах численні чвари. Так само і тепер гетьману і всій старшині не писати й не посилати до польського короля, до інших государів і до кримського хана, а коли від якихось государів чи від кримського хана прийдуть до них листи, то ті листи прийняти їм і прислати до великих государів на Москву в приказ Малої Росії, а від себе їм у відповідь на ті листи ні до кого не писати; при тому ж йому, гетьманові, всій старшині, всьому Запорозькому війську і малоросійському народові міцно тримати і нічим не порушувати вічного миру й союзу, постановленого великими государями, їхньою царською пресвітлою величністю, з його величністю королем польським, і задовольнитися тими містами і приналежним до них, які в договорах поіменовано і детально перечислено. А що за тими договорами відступлено в бік його величності короля польського, то в ті міста не вступатись і не давати ніяких причин до порушення договорів. Списки тих постановлених договорів між царською пресвітлою величністю і його величністю королем польським послано було від великих государів до попереднього гетьмана, і тепер вони зберігаються у військовій канцелярії. А коли б були які порушення того договору на вічний мир у малоросійському краї з польського боку, то їм про те писати до великих государів, а самим ніяких порушень не чинити. А для захисту великоросійських та малоросійських міст від наступу кримського хана тримати їм полки в належних місцях і мати всіляку засторогу, для запертя ж самого Криму і для промислу над містечками Казикерменом та над іншими в належний час за указом їхньої царської пресвітлої величності посилати їм військо, а саме в Січ і в інші тамтешні місця, і над містечками, і під Очаковом чинити всілякий воєнний промисел; великі ж государі, їхня царська пресвітла величність, укажуть посилати тим малоросійським військам, відповідно до часу, раті з великоросійських міст. Так само й запорожців тримати в давніших місцях і неодмінно посилати їм на кожен рік борошна і плату, оскільки тим запорожцям давали таке при давніших гетьманах, і те борошно та гроші відсилати до них у самий запорозький кіш. А миру запорожцям із Кримом і містечками ніколи не мати й міцно стерегти, щоб з малоросійських міст не їздили в Крим з товарами, запасами і зі всілякою живністю, щоб не продавали в Крим і коней.

І гетьман, і старшина, і полковники, і все Запорозьке військо прийняли той їхній государський указ і обіцялися тримати його твердо.

 

8

Про війська царської величності, коли йтимуть на війну через Малу Росію, щоб у козацьких дворах не ставали, вольностей козацьких не віднімали, мужиками і зрадниками їх не називали і в провідники їх не брали; так само щоб не вивозили з України давніх російських людей; тут-таки про служивих та всіляких людей, що тікають у Малу Росію і там переховуються.

А коли війська їхньої царської пресвітлої величності підуть супроти ворога, то щоб вони в українних містах в козацьких дворах не ставали, а ставали б у міщан, щоб вольностей козацьких не відбирали, мужиками та зрадниками їх не називали і в провідники їх не хапали. Так само щоб і російських людей, котрі зайшли на Україну давно, не вивозили з України. Ще від того були на Україні заколоти великі, що з України вибирали драгунів та біглих людей за багато літ, бо вони вважали, що це чинилося начебто не за указом великих государів, їхньої царської пресвітлої величності.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, не вказали ратним людям ставати в козацьких дворах, а надалі ставати їм у міщан і мужиків, а хто почне вольності їхні віднімати та зрадниками і мужиками козаків називати, то тим указали царська пресвітла величність чинити після дізнання покарання. А щодо втікачів у малоросійських містах, служивих боярських людей і селян, котрі не захотіли служити їм, великим государям, їхній царській пресвітлій величності, то ці боярські люди й селяни, вкравши щось, учинивши вбивство, чи розбій, чи вчинивши якесь інше зло, чи не хотіли дати оборону своїм государям 1169, біжать на самоволю до них, у їхні, великих государів, малоросійські міста. То тих утікачів і всіляких чинів людей не приймати і в себе не тримати, а віддавати їх з малоросійських міст без усілякої затримки, оскільки від тих утікачів виходять численні заколоти. І на попередніх радах, і в пунктах укріплено те й душами їхніми затверджено, щоб тих утікачів не приймати, а які віднайдуться, то таких віддавати.

І гетьман, і вся старшина, і Запорозьке військо прийняли те й обіцялися виконувати цей їхній государський указ твердо.

 

9

Про малоросійських людей, забраних у військовий час і завезених у Велику Росію.

Щодо жителів усіляких чинів малоросійських міст, котрих було забрано у військові часи в полон у великоросійські міста, то жити їм у тих містах, куди їх завезено. А коли хто з них відійде сам у малоросійські міста до своїх родичів чи в ті місця, де жили раніше, і коли не вчинять ніякого злодійства, то таким жити на своїх старих місцях, як і колись, де хто жив; а втече, вчинивши злодійство, то таких, відшукавши, віддавати.

І великі государі, їхня царська пресвітла величність, ударували, звеліли бути за цим чолобиттям.

 

10

Про гетьманські заколоти в Україні і про нахил до зради, щоб провідавши про це, доносили про таке царській величності.

Коли трапиться надалі такий гетьман, який, забувши страх божий і превелику та невимовну милість до себе великих государів, почне чинити в містах Малої Росії якісь заколоти, так як чинили те Івашко Брюховецький та інші, то їм того поміж себе остерігати, і вивідувати, і писати про те до великих государів, до їхньої царської пресвітлої величності, і ніяким гетьманським заколотам не вірити.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо той їхній государський указ прийняли і обіцялися дотримуватися його твердо.

 

11

Гетьмана за його переступи (окрім зради) не змінювати без відома царської величності, так само і гетьман не вільний змінювати без відома царської величності генеральної старшини, а старшина повинна віддавати гетьманові всіляку честь та послух.

Коли ж гетьман учинить якийсь переступ, опріч зради, то його без указу великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, не змінювати, а вкажуть великі государі зробити про те дізнання і за дізнанням учинити указ за їхніми правами. Так само не змінювати з уряду гетьманові нікого з генеральної старшини без волі й указу їхньої царської пресвітлої величності, не списавшись про те з ними, великими государями. А коли хто зі старшини буде винуватий перед великими государями, їхньою царською пресвітлою величністю, чи виявить до нього, гетьмана, якийсь непослух, то про те писати йому, гетьману, до великих государів і великої государині, їхньої царської пресвітлої величності, а на те буде прислано до нього указ їхньої царської величності. А генеральній старшині, і полковникам, і всяким урядникам мати щодо нього, гетьмана, всілякий послух, тримати до нього честь і шану так, як це бувало при давніших гетьманах. І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо прийняли їхній государський указ і обіцялися дотримуватися його твердо.

 

12

Про смертну кару тим людям у Малій Росії, від яких поміж народом мали б виникати якісь пересвари й заколоти.

А коли в малоросійських містах почнуть чинитись від жителів, від будь-кого, якісь пересвари, то гетьману й старшині наглядати за тим, і стерегти міцно, і писати про те до великих государів, до їхньої царської пресвітлої величності, а тих людей, від яких учиняться в малоросійських містах якісь заколоти, гамувати, карати і страчувати на смерть за їхніми правами, як про те постановлено на попередніх радах.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо той їхній государський указ прийняли.

 

13

Про мужиків, будників та винокурів, які свавільно називають себе в Україні козаками і які чинять поміж народом усілякі лиха й пересвари і безчестять старих козаків. Щоб зібрати для присмирення тих свавільців кінний компанійський, охітний, тисячний, платний полк.

Стало відомо великим государям, їхній царській пресвітлій величності, що великі чвари і розлиття невинної крові та хапання бусурманами в полон християн чиниться від свавільних людей, котрі, забувши страх божий і свою обіцянку, заводять усілякі посварні та заколотні речі, і від того бувають великі біди, оскільки вони, землероби, мужики, будники і винокури, кидають свою роботу, називають себе козаками, і від того чиняться великі розори й біди, а правдивим козакам вони чинять безчестя. То щоб для того виділили полковника і козаків, а при ньому щоб було реєстрових козаків тисяча. Коли ж трапиться десь якийсь неспокій і зрада, то йому, полковникові, тих свавільників приборкувати за своїми правами, як це виказують їхні права, і давати тому полковникові й тисячі чоловік плату за домовленістю на рік, і щоб вони стояли на виділеному місці, де годиться, по всіх полках на цьому боці Дніпра.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на їхню государську милість, прийняли те з радістю і обіцялися дотримуватися твердо.

 

14

Про малоросійських людей, щоб вина й тютюну у великоросійські міста не ввозили, й таємно не продавали, і тим щоб не чинили перепони кабакам царської величності у грошовому зборі; а за домовленістю вільно привозити вино на кабаки і продавати, коли потребуватимуть; а коли якісь малоросійські люди будуть спіймані у великоросійських містах з вином та тютюном, таємно продаватимуть їх, то тих висилати з усім назад, а коли являться ще вдруге з тим-таки товаром і ті ж таки люди, то всі такі їхні товари забирати на государя без плати.

Жителі малоросійських міст приїжджають у Московську державу і в українні міста та привозять вино й тютюн і продають всіляким людям, від чого порушуються і не добираються кабацькі збори. То щоб учинити міцний заказ під жорстоким покаранням, щоб усяких чинів жителі малоросійських міст вина й тютюну не возили в Москву, в українні міста та в повіти, не продавали і не чинили тим порушення й недобору казні великих государів, їхньої царської пресвітлої величності. А коли треба буде вино в якісь малоросійські міста за домовленістю, то за домовленістю вино в ті міста привозити вільно.

І гетьман, і старшина, вислухавши цю статтю, говорили, що вони розішлють про те по всіх містах універсали; коли ж когось із малоросійських жителів буде спіймано у великоросійських містах з вином та тютюном, то тих висилати з вином та тютюном у малоросійські міста. Коли ж вони таки прийдуть і будуть спіймані вдруге, то забирати у них усе на великих государів без заплати.

 

15

Про козацькі дідичні, батьківські, куплені, й вислужені, й надані грунти та всілякі маєтки і пожитки, щоб після смерті чоловіка незмінно володіли всім тим козацька жінка та діти; жінки козацькі після смерті своїх чоловіків звільняються від усіляких наруг, доки не вийдуть заміж: коли вийдуть за козаків, лишатимуться знову при козацьких вольностях, коли ж посягнуть за мужиків, то підлягатимуть міській повинності; тут-таки про козаків, котрі живуть у духовних маєтностях.

Смиренно просимо їхню царську пресвітлу величність гетьман, і старшина, і військо просить про козацькі маєтки, хто має свої власні грунти, вічні, батьківські, дідичні, куплені, тобто: поля, ліси, сінокоси, стави, млини та всілякі інші пожитки, то щоб військове товариство лишалося цілковито при своїх прямих грунтах та пожитках. А коли на службі великих государів смерть випаде від ворога на котрогось чи помре він своєю смертю, то щоб володіли тими прямими добрами після того при тих грунтах жінка й нащадки його; а коли заслужений козак лишить після смерті жінку, то щоб жінка після його смерті була звільнена від усіляких наруг, тобто щоб усяка старшина військова не утяжувала її постоями, поборами і підводами, і це доти, доки не піде вона заміж: коли за козака, то матиме вольність, а коли за мужика, то підлягатиме міським повинностям. І ті козаки, котрі живуть у маєтностях духовних осіб, щоб лишалися при тих-таки вольностях також.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували по цій статті, указали бути так, як було до цього, згідно з правами їхніми та вольностями і зі своїми, царської величності, жалуваними грамотами на дане їм, куплене і заслужене, відповідно до королівських привілеїв, і бути тому неодмінно.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на таку государську милість.

 

16

Про давання відсічі всіляким ворогам, котрі мають наступати на Україну, для чого має бути допомога від царських військ, які виправлятимуться з Великої Росії, і від військ із залог, що лишаються в українських містах.

А коли ворожі війська і задніпрянські 1170 козацькі мали б наступати війною на цей бік Дніпра, то смиренно просимо їхню царську пресвітлу величність про швидкі посилки супроти того ворога в допомогу, щоб ті посилки за указом великих государів давали відсіч разом з нами, а не так, як раніше бувало, що Запорозьке військо писало, просячи собі швидких посилок, і завжди то затягувалося, а вороги тим часом, наступивши на цю країну, доводили її до останньої пагуби і знищували. Через це нині смиренно просимо їхню царську пресвітлу величність, що як тільки почнемо просити милості про посилки супроти ворога, який наступає, то щоб на той час ратні люди їхньої царської пресвітлої величності з боярами й воєводами були прислані до нас на оборону без загайки, а поки бояри й воєводи приспіють, щоб воєводи, котрі перебувають у малоросійських містах, неодмінно давали їм, скільки буде треба, війська із міст.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували, звеліли тримати його, гетьмана, і всю старшину, і Запорозьке військо, і весь малоросійський народ у своїй государській милості і в повній обороні від ворога. А раті великих государів ходять за добрим звичаєм в повному ратному уладженні в боях і воєвод в полках 11?1, і про те їм самим відомо. А швидко, неуладжено і наскоком ходити вони не звикли. Коли ж наступатиме ворог великих государів на малоросійські міста, то за указом великих государів ратних людей в допомогу буде прислано, а коли буде незручна дорога, наприклад восени, так само і весною, то прибудуть вони нешвидко, і цього не ставити собі за немилість великих государів. А з міст від воєвод і від ратних людей городова оборона буде, а з міст ходити оборонятися вилазками. А коли йтиме гетьман у похід на ворога та свавільних людей, то давати йому з Києва, з Ніжина, з Чернігова кінних і піших ратних людей, скільки випаде, і бути їм у поході з гетьманом на його, гетьманських, конях та харчах.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо на їхню государську милість били [чолом].

 

17

Про гетьманську резиденцію в Батурині, і щоб бути при ньому військовій арматі; також лишатися при ньому одному стрілецькому полку на його, гетьманському, провіанті.

Гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на їхню государську милість, щоб великі государі, їхня царська пресвітла величність, ударували старшину і Запорозьке військо, веліли бути в Батурині гетьману та арматі.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували їх, звеліли бути йому, гетьманові, та військовій гарматі в Батурині, і ще ударували великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, за колишньою милістю до них батька свого государя, блаженної і вічно достойної пам’яті великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Великої, Малої та Білої Росії, і брата свого государського, блаженної і вічно достойної пам’яті великого государя царя і великого князя Феодора Олексійовича, самодержця всієї Великої, Малої та Білої Росії, вказали бути при гетьмані в Батурині для охорони й цілості його московському стрілецькому полкові, а хлібні запаси на той цілий полк давати йому, гетьману, як раніше.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на їхню государську милість.

 

18

Про київських та ніжинських міщан: які пункти постановлено і закріплено за колишніх гетьманів, то вони неодмінно закріплюються за монаршою милістю і в цих статтях.

А пункти, які написано за чолобиттям київських та ніжинських міщан і котрі вписано в колишніх пунктах давнішим гетьманам, то всім тим пунктам указали великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, бути в колишній силі за указом їхньої царської пресвітлої величності.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на їхню государську милість.

 

19

Про чехи, нову монету царської величності, роблену у Севську на прохання гетьмана Івана Самойловича, і що тих чехів люди не беруть, бо гетьман Самойлович не розіслав про те в Малій Росії своїх універсалів; тут-таки про з’єднання малоросійського народу з великоросійським і про подружжя між ними; щоб не забороняти малоросіянам переходити жити у Велику Росію.

За зволенням великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, для поповнення їхньої, великих государів, казни для заплати ратним людям виробляють у Севську чехи під їхнім, великих государів, найменуванням та гербом, і ті чехи роздають, як їх роздано вже велике число в теперішньому кримському поході їхнім, великих государів, ратним людям у полках бояр та воєвод на заплату. Про те чехове діло було покірне чолобиття до їхньої царської пресвітлої величності колишнього гетьмана Івана Самойловича ще при їхньому, государському, батькові, блаженної і вічно достойної пам’яті при великому государю царю і великому князю Олексію Михайловичу, самодержцю всієї Великої, Малої та Білої Росії, так само і при брату їхньому, государському, блаженної і вічно достойної пам’яті, при великому государю царю та великому князю Феодору Олексійовичу, самодержцю всієї Великої, Малої та Білої Росії, і тепер тих чехів, як у Кримському поході в полках, так і в малоросійських містах, козаки й міщани не беруть, і це чинилося аж досіль через непостійність та лихі наміри бувшого гетьмана Івана Самойловича, бо він не звелів розіслати по містах універсалів, щоб ті чехи брали невідмовно. Тож тепер гетьману і всій старшині, прийнявши той їхній, царської пресвітлої величності указ, дотримуватися його твердо і послати в городи та міста універсали з острашкою смертної кари, щоб ті чехи ходили нормально, як ходять у малоросійському краю такі ж самі чехи інших держав. А коли б хто виявився супротивним до того, то чинити над ним смертну кару. Так само щоб гетьман і старшина, служачи великим государям, їхній царській пресвітлій величності, всілякими мірами й способами з’єднували малоросійський народ з великоросійським народом і приводили до міцної згоди через шлюби та інші дії, щоб був під одною, їхньої царської пресвітлої величності, державою спільно, як однієї християнської віри, і щоб ніхто не подавав таких голосів, що малоросійський край гетьманського рейменту, а відзивалися всі одноголосно: гетьман і старшина, народ малоросійський їхньої царської пресвітлої величності держави разом з великоросійським народом. І щоб був вільний перехід жителям із малоросійських міст у міста великоросійські.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо прийняли цей їхній, великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, указ та зволення і обіцяли дотримуватися твердо.

 

20

Про побудову нових міст та фортець на цьому боці Дніпра навпроти Кодака на річках Самарі й Орелі, також у гирлах Берестової та Орчика 1172 і про заселення їх малоросійськими людьми для захисту Великої та Малої Росії від находу бусурманської, кримської сили.

Також гетьманові і старшині, служачи свято великим государям та великій государині, їхній царській пресвітлій величності, виказати дбання для притиснення і стримування Криму від походу кримських орд війною як на великоросійські, так і на малоросійські міста і зробити на цьому боці Дніпра навпроти Кодака шанець у такий спосіб, як і Кодак, а на ріці Самарі, і на ріці Орелі, і в гирлах річок Берестової та Орчика побудувати міста і заселити їх малоросійськими жителями. І розіслати про те в усі тамтешні міста універсали, щоб жили на тих-таки місцях, хто хоче мати поселення, і то без усіляких перепон.

І гетьман, і старшина, і Запорозьке військо прийняли той великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, указ і обіцялися в тому їм, великим государям, їхній царській пресвітлій величності, дбати і службу свою показати.

 

21

Про пожитки гетьмана Самойловича та його синів, полковника стародубського та чернігівського, щоб половину їх узяти до скарбу Запорозького війська, а половину віддати в казну царської пресвітлоївеличності.

Гетьман, і старшина, і Запорозьке військо били чолом великим государям, їхній царській пресвітлій величності, щоб великі государі ударували їх, указали всі пожитки бувшого гетьмана Івана Самойловича, також і дітей його, бувших чернігівських та стародубського полковників, віддати їм у військовий скарб.

І великі государі, їхня царська пресвітла величність, ударували їх за їхнім чолобиттям, указали віддати з пожитків Івана Самойловича та дітей його половину у військовий скарб, а другу половину взяти у свою, царської пресвітлої величності, казну.

І гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо били чолом на милість великих государів, їхньої царської пресвітлої величності.

 

22

Про аренди, щоб не було їх у Малій Росії; про охотницькі кінні та піші полки, щоб були вони, як і раніше, для оборони від ворога; про збір грошей поборами з посполитого люду для заплати тим охотницьким полкам.

Били чолом великим государям, їхній царській пресвітлій величності, гетьман, старшина і Запорозьке військо, щоб для зняття утяжень у малоросійському краю не було оренди. А оскільки охотницькі кінні та піші полки потрібні під ці воєнні часи для оборони малоросійського краю, то щоб їх було збережено так, як це було при бувшому гетьмані, а плату давати їм, збираючи гроші з посполитих людей, яких не записано в козацькому списку. А в який спосіб збирати ті грошові збори, то про те гетьман і старшина мають подумати і визначити міру. А коли визначать міру в тім ділі, то мають тоді написати до великих государів, до їхньої царської пресвітлої величності.

І великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували гетьмана, і старшину, і військо, указали їм про те діло подумати і визначити міру, щоб не було в наклад малоросійському народові, а охочі кінні та піші полки звеліли тримати їм для оборони малоросійського краю в повному числі, як і раніше.

Останній пункт оцей має в собі й те, що гетьман Мазепа зі старшиною і з усім Запорозьким військом прийняв усі ті вищеподані пункти, або статті, з подякою, пообіцяв вірно служити великим государям і просить, щоб від нього і від усього малоросійського народу не віднімали великої й численної монаршої милості. Нарешті він, гетьман зі старшиною, і з усім військом, також і з духовними особами, що були на тій Коломацькій раді, ствердили вищеподані пункти підписами своїх рук.

І всі ті вищезголошені й описані пункти я, гетьман та генеральна старшина, і полковники, і все Запорозьке військо, і малоросійський народ радісно приймаємо і обіцяємося їм, великим государям, божою милістю пресвітлим і державним великим государям царям та великим князям Іоанну Олексійовичу, Петру Олексійовичу та великій государині благовірній царівні та великій княжні Софії Олексіївні, самодержцям усієї Великої, Малої та Білої Росії та їхнім государським наслідникам служити за правдивою своєю обіцянкою твердо й постійно, без усякого противенства та хитання і, припадаючи до їхнього государського маєстату біля їхніх монарших стіп, просимо, щоб вони, пресвітлі й державні великі государі, царі та великі князі Іоанн Олексійович, Петро Олексійович та велика государиня, благовірна 1173 та велика княжна Софія Олексіївна, самодержці всієї Великої, Малої та Білої Росії, тримали мене, гетьмана, генеральну старшину, полковників та все Запорозьке військо і малоросійський народ у своїй государській превисокій і невимовній милості і щоб ніколи від них не було віднято їхню государську милість. А для кращого запевнення ми, духовні особи, зібрані на цю раду, і я, гетьман, і старшина, і полковники, і сотники підписалися під цим їхнім государським милостивим указом і з повинності нашої віддаємо його до рук ближнього, їхньої царської пресвітлої величності, боярина, охоронника та дворового воєводи князя Василія Васильовича з товаришами.

 

Писано літа від створення світу 7195,

а від утілення божого слова 1687 року, 25 липня.

 

Ємеліян Українцов

 

 

Після скинення гетьмана Самойловича з гетьманства, відразу ж багато свавільників з усіх городових полків козацького війська, не дочікуючися нового гетьмана, свавільно від’їхали з обозу в свої домівки і як по дорозі, так і в домах та полках своїх учинили крамолу і заохочували до тієї сваволі з собою й інших легковажних людей, що лишалися по домах. Вони, безумні, не тільки брали орендарів, але й розшарпували поміж себе маєтки інших заможних людей та невинних крамарів, а декого і самих забивали на смерть, і чинили над ними всілякі збитки та мародерства. Це їм невзабарі того-таки літа після прибуття нового гетьмана в Гадяч та Батурин було слушно відшкодовано і покарано після одержання від ображених та пограбованих численних суплікацій та скарг, бо відразу ж усіх тих свавільників звелів гетьман старшині відшуковувати по містах та селах, ловити і, віддавши в міцне ув’язнення, чинити потім дізнання. Після тих дізнань найвинуватішим поламано руки й ноги, іншим, найзапеклішим, відітнено голови, третіх вішано на шибеницях, четвертих карано на худобі, а в п’ятих глупство виганяно киями. Після такої екзекуції знову настала поміж людей тиша і тамтешні люди могли вже мешкати безбоязно.

Після постановлення на Коломаку гетьманом Мазепи, як казав вище, 25 липня, віддали старшина та військо хвалу всеблагому Богові і, постоявши там, на Коломаку, ще з кілька день 1174, роз’їхалися звідти по домівках. Князь Голіцин з усіма великоросійськими військами, взявши гетьмана Самойловича з його сином Яковом як невільників, пішов на слободи, а гетьман Мазепа в Малу Росію, і його, за наказом князя, відпровадила до Гадяча, а тоді до Батурина одна невелика частина смоленської шляхти, котра була в тому поході і, бувши від нього там добре пошанована та обдарована, відпущена була до Смоленська, оскільки в дорозі на Батурин ніби здорожилася.

Мазепа, оволодівши й посівши всіма достатками і багатствами Самойловичевими, котрі були як у війську, так і в Батурині, влаштовував упродовж немалого часу зі своїми старшинами часті, мало не щоденні, багаті й пишні бенкети та гулянки, обдаровуючи багатьох своїх старшин всілякими Самойловичевими подарунками і спадками.

Потім невзабарі того-таки літа прислано з Москви від пресвітлих государів царів до Мазепи в Батурин нарошного посланця з грамотою, в якій був такий указ, щоб усі Самойловичеві та синів його скарби поділено навпіл і щоб одна їхня половина була віддана йому-таки, посланнику, до царської казни, а другу щоб притримали в Батурині на малоросійське військо. Сталося отож за тим указом, що всі Самойловичеві й синів його скарби та срібло, що були в Батурині разом з військовим скарбом, розділено навпіл у кам’яній скарбниці в гетьманському дворі і за кілька день переважено на шалях, бо, лічачи їх велику кількість, треба було б багато забавити часу. Розділивши отак, одну частину згаданий царський посланник забрав на Москву, а друга частина лишилась у скарбниці і у Батуринському замку в гетьманському дворі на військо. Що з тих скарбів перед розділенням та після розділення скарбниці й у дворі гетьманському вкрадено ближніми гетьманськими слугами, а може, й забрали їх за гетьманським указом та перенесли на інше місце, то про те не відомо нічого, але, певна річ, їх було більше, ніж описується, бо коли б там вони були всі, то за тиждень їх не можна було б розважити та розділити навпіл. А що лишилося на козацьке військо, те я виписав з одного тодішнього скарбового реєстру, який трапилося мені побачити у військовій канцелярії, і кладу тут для наочності. В тому реєстрі було написано, що знайшлося наявних червонних золотих 22 251, талярів битих 22 855, левів 566, срібних копійок 7 533 золотих і шагів 9, чехів 204 210 золотих. Поклавши відтак червонний, як тоді бувало, по 6 золотих, вийде сума 133 506 золотих, а поставивши таляри по 3 золоті, вийде 68 565 золотих. Леви поклавши по копі, як тоді ходили, вийде 1 415 золотих. Склавши ж ту всю суму докупи і прилічивши до неї ту дрібну чехову й копійчану суму, дістанемо всього 415 029 золотих і дев’ять шагів. А про те, що написав я вище: скарби покрадено Мазепиними слугами, дивуватися не треба, бо я бачив у тому-таки грошовому реєстрі безіменний запис про покрадення скарбу. І ближні слуги та кревні Мазепині, котрі були перед його гетьманством увіч убогі, невзабарі при гетьмані своєму стали багатими, маючи по кільканадцять і кількадесят тисяч золотих грошей, окрім срібла та інших дорогих речей. Із тих ближчих слуг для кращої вірогідності згадаю двох: покойового Запорожця і целюрика. Скільки ж лишилося срібних столових креденсів і всіляких дорогих золотих та срібних спеціалів 1175, клейнодів, перлин та іншого каміння, шабель, кульбак, рондів, пістолетів, янчарок, панцирів та інших всіляких військових риштунків, також міді, цини 1176, стад і безліч усілякої скотини, про те мені невідомо, однак відомо, що те все дісталося не кому іншому, тільки Мазепі. Але вельми неправильно було учинено з Мазепиного і старшини його боку те, що при Самойловичевих скарбах було переділено навпіл і віддано на Москву військовий скарб, який був разом з усім добром. Ще потрібно відзначити таку несправність генеральної старшини та полковників і за Мазепиного гетьманства, що не поставили вони з-поміж себе генерального військового скарбника, аби той досконало знав про прихід і витрати військового скарбу і в належний час здавав від себе генеральній старшині та полковникам рахунок. Однак за давнішою звичкою (як було і за Самойловича) допустили Мазепі і слугам його завідувати військовим скарбом і тратити, як їм хотілося. Кожен напевне заощаджував прибуткові скарби на власну персону і приховував, а бідні військові надходження не тільки вживав на козацьке охотницьке військо чи на інші військові потреби, але нещадно тратив і розкидав на свої приватні неслушні видатки та подарунки. Принаймні вже тепер, здається мені, належало б старшині й полковникам виправити цю помилку і не допускати гетьмана і його слуг завідувати військовим скарбом, а поставити на те з-поміж себе, як казав і вище, особливого військового генерального скарбника.

Гетьман Мазепа зі старшиною та полковниками ні того, ні другого року не був у Москві, але аж третього, тобто 1689 року, він був там після повороту російських військ з-під самого Перекопу, і то тоді, коли спіткало нещастя самого князя Василя Васильовича Голіцина, про що йтиметься далі.

Того-таки року, 5 липня, в час звичайної літії 1177, після вечірні, котра відправлялася за померлих, з темної і грозової хмари, що проходила над Києво-Печерським монастирем, ударив на соборну церкву Успенія Пресвітлої Богородиці міцний грім, пробив її верх і запалив був під банею дерево. Від цього удару всі ченці з архімандритом 1178 і мирські люди, котрі були в церкві, впали на землю і нешвидко отямилися, а архімандрита напівмертвого піднято з землі і відведено чи віднесено до його келії. А запалене дерево під банею вирубав і скинув один монастирський послушник Котлярчик, вихопившись із сокирою на церкву,— оборонив отак від вогню ту чудову споруду.

Того-таки року в жовтні місяці прислали запорожці до нового гетьмана Мазепи чотирьох своїх послів, значних військових товаришів або полковників, з вісімдесятьма чоловіками рядового товариства, вітаючи його на новому гетьманстві через отакий свій лист:

Вельможний милостивий пане Мазепо, гетьмане наш, милостивий пане-брате і благодійнику!

Оскільки з божої ласки і з приязні братів наших, війська городового малоросійського, став ти замість гетьмана Поповича гетьманом нашої вітчизни, бувши людиною розумною й моторною, то й ми з того тішимося, і, через спеціальних послів наших військових вітаючи вашу милість милостивого пана з тим новим гетьмайським гонором, зичимо, щоб, живучи на тому уряді багато років, щасливо все добре справляв у нашій Малоросійській Вітчизні з добрим для людей пожитком і при їхній вдячності. А особливо просимо з ушануванням нашим військовим через цей наш лист, щоб до нас, низового війська, був ласкавий не так, як зрадник нашої цьогобічної української вітчизни Попович, і щоб не махлярив коло нас, як почав він махлярити на наше знищення. Тож Бог учинив інакше; самого його скоренив із гетьманства. І щоб ти не згадував, коли що прикрого сталося тобі у нас, як ішов у Крим від Дорошенка з братами нашими, посланими в подарунок, і був спійманий та припроваджений до Січі, уважаючи на те, що за тодішню твою біду нагородив тебе Бог щастям, як у Єгипті винагородив Бог біду мудрому та прекрасному Йосифу 1179. А ми, дізнавши твоєї рейментарської ласки, обіцяємося відповідати на неї нашою щирістю і за розпорядженням вашим готові ставати на будь-який чин нашим пресвітлим государям царям, сподіваючись і від їхньої величності панської та добродійської до себе милості та уваги за твоїм ласкавим постанням за нами, Запорозьким низовим військом, перед пресвітлою величністю, про що ми вельми просимо і лишаємося

 

Вашій рейтментарській вельможності та милості

всього доброго зичливі і до послуг готові брати

Григорій Сагайдашний 1180, кошовий отаман

з усім низовим Запорозьким військом.

 

З Січі Запорозької

4 жовтня 1686 року 1181

 

 

Від того запорозького посольства та привітання Мазепа дуже був задоволений і, чесно приймаючи їх усіх у себе впродовж кількох днів, досить з ними гуляв та бенкетував. Потім, виправляючи їхню старшину назад, ударував належними подарунками і писав через них просторий лист до низового Запорозького війська, дякуючи йому за добру прихильність до себе й обіцяючи всіма своїми силами чинити їм усе добре. Відправивши з тим запорозьких послів, ударував і рядове їхнє товариство тузинками і мусульбесами 1182 і дозволив їм прожити, дотримуючись всілякої скромності, з огляду на зиму, що тоді надходила, на своєму утриманні на кватирях у Полтавському полку. А на доказ тієї своєї ласкавості до низового війська виправив на Запорожжя перед Пилипівськими запустами 1183 зі своїм листом свого значного дворянина Витвицького та послав через нього подарунку на всі січові курені по сто золотих, по кухві горілки і по десять бочок на кожен курінь всілякого борошна, зібраного з Варслових гребель 1184, звелівши видати його тодішньому дозорцеві млинів Полтавського полку Василю Колачинському. А на всю отаманію дав він осібно по кармазину, кошовому ж дав того вдвоє-втроє сукнами й різними матеріями, так само і його старшині. Оці всі подарунки вони, запорожці, прийняли через згаданого посланця вдячно, дуже дякували за них гетьманові через свій лист, а того посланця чесно відправили.

Тієї ж таки осені вбито було у Севську Григорія Гетьманича,— йому відсікли на пласі сокирою голову — сталося це за містом Севськом, там, де Колиски. Там його й поховано. Не відомо, за яку це Сталося вину 1186, але можна доміркуватися, що за ретельним дбанням севського воєводи Леонтія Романовича Неплюєва, який міг побоюватися, що коли б Гетьманича відпустили за монаршим указом на волю, то він міг би доправлятися в нього, Неплюєва, свого добра та скарбів, які той забрав у війську з ним, Гетьманичем.

Допомога проекту

На сайті 122 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені