РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Про будівництво козацьким військом у гирлі ріки Самари міста Новобогородицького; так само про будівництво іншої фортеці в Кам’яному Затоні; про причини, навіщо ці міста побудовано; про запорозьке невдоволення від того будування і про розорення цих міст; про лист київського митрополита до руського воєводи зі скаргою на Шум’янського.

¹¹⁸⁶ Місто будувалося на річці Самарі вище Вільного і нижче Піскуватого бродів.

¹¹⁸⁷ Тобто після 6 січня (за ст. ст.).

¹¹⁸⁸ Будівництво тривало з березня до серпня, роботою було зайнято 20 тисяч козаків.

¹¹⁸⁹ Першим воєводою тут було постановлено Григорія Косогова з тисячею російського війська, але його швидко змінив Волконський.

¹¹⁹⁰ Новобогородицьку фортецю було зруйновано за Прутським трактатом 1711 р. між Росією та Туреччиною після невдалого для Росії Прутського походу 1711 р.

¹¹⁹¹ Можливо, тут згадується посольство Федора Шакловитого, але він прибув 14 жовтня не в Новобогородицьке, а до Батурина, звідки виїхав 19 жовтня. Посол вів переговори з гетьманом щодо наступного походу супроти Туреччини й Криму.

¹¹⁹² Відомості трохи неточні. Спершу І. Мазепа навмисно не звідомляв запорожців про будівництво Новобогородицької фортеці. Цю звістку приніс їм з Москви посланець Ф. Лихопай, який у другій половині 1688 р. став кошовим. Це призвело до бунту на Січі, після чого почалося листування між І. Мазепою та Г. Сагайдачним.

¹¹⁹³ Лист подано в перекладі з польської мови.

¹¹⁹⁴ Руським воєводою був тодішній польський коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський (1634—1702).

¹¹⁹⁵ Й. Шумлянський не визнавав влади київського митрополита, а сам іменувався блюстителем Київської митрополії і києво-печерським архімандритом, хотів також стати осібним галицьким митрополитом. На цій підставі й були в нього незгоди з київською духовною владою.

¹¹⁹⁶ Й. Шумлянський посилав своїх людей під Київ, щоб захопити митрополичі маєтності.

¹¹⁹⁷ Антимінс — чотирикутне покривало, на якому зображено покладення Христа у гроб. Воно кладеться на престол під Євангеліє, на ньому відбувається освячення т. за святих дарів.

¹¹⁹⁸ Йдеться про Афанасія Шумлянського, луцького єпископа, Йосифового брата.

¹¹⁹⁹ Перед тим як стати київським митрополитом Гедеон Святополк-Четвертинський був луцьким єпископом.

¹²⁰⁰ Лист митрополита був без наслідків. 28 березня 1691 р. новий київський митрополит В. Ясинський у своїй грамоті до російських царів повторює скарги Гедеона Святополка-Четвертинського, заявляючи, що Й. Шумлянський діє так, як за його попередника.

Року від створення світу 7196, а від пришестя в світ будівничого слова божого 1688 року. Великі государі Іоанн та Петро Олексійовичі зі своєю сестрою, великою государинею царівною Софією Олексіївною, всієї Росії самодержці, знамірилися, з огляду на свій союз, чинити воєнний промисел на Крим. Але розсудили спершу за краще побудувати на Самарі місто ¹¹⁸⁶, щоб складати в ньому не тільки потрібні військові хлібні припаси, але й гармати та інші всілякі припаси й тяжарі, щоб, повертаючись від Криму, не возити всіх тих військових тяжарів у внутрішні міста своєї держави, а лишати їх у тому новозбудованому місті Самарському для прийдешньолітньої воєнної кампанії. А бажаючи до решти виконати той свій монарший замір, прислали після Водохрещі ¹¹⁸⁷ через нарошного свого посланця в поважній своїй грамоті такий свій указ до гетьмана Мазепи, щоб він, гетьман, готувався з усім малоросійським військом до раннього походу для будівництва нового міста на Самарі. Гетьман тоді, виконуючи той монарший указ, розіслав зараз у всі полки свого рейменту універсальні розпорядження, щоб старшина і всі козаки прибиралися в такий похід на п’ять місяців ¹¹⁸⁸. Як тільки настала після зимових невчасів весна з красними квітами й травопасами для худоби, то й гетьман з усім малоросійським військом рушив з домів на знамірене й визначене діло. Рушив у той-таки похід з невеликою частиною свого московського війська також ближній окольничий і севський воєвода Леонтій Романович Неплюєв, і, прибувши без перепон на вказане місце, заклали вони в гирлі річки Самари, що впадає в Дніпро, одначе віддалік од Дніпра, знамените місто, й нарекли його Новобогородицький град. Його будувало впродовж цілого тодішнього літа за розпорядженням та наглядом інженера-німця, присланого з Москви, саме козацьке військо, і, як належалося, зробило все, і міцно уфортикувало, а військо Неплюєва те місто не будувало. В майбутні роки це місто з церквами й будинками було добудоване остаточно, і то малоросійськими людьми, які прийшли сюди для мешкання. І відтоді за монаршим указом почали там жити позмінно московські воєводи ¹¹⁸⁹ з піхотним військом і почали там лишати склади хлібних запасів, всіляких військових речей та тяжарів, і було так впродовж 23 літ, аж до остаточного розорення того міста, що сталося в 1711 році ¹¹⁹⁰.

В те місто щоліта відпроваджувалися малоросійськими підводами численні государські харчові припаси. Коли ж будували те місто, то прислано було від монаршого лиця якогось значного посланника, щоб оглянув міське будівництво. Той посланець подав тоді гетьману монаршу похвальну грамоту за службу, приніс також од їхньої царської пресвітлої величності йому ж, гетьману, з генеральною старшиною та полковниками значні подарунки, за які при чесній відправі був ударований од гетьмана й усієї старшини немалою золотою сумою ¹¹⁹¹.

Перш ніж вийти в той похід, писав гетьман до запорожців, ознаймовуючи їх про такий монарший указ, що має будуватися в гирлі Самари місто ¹¹⁹², і пояснюючи, для якої потреби мають його там будувати. Разом з тим пропонував їм, щоб вони не перечили на ту монаршу волю, оскільки закладання того міста не мало причинити низовому війську утиску й образи; а особливо жадав він, щоб не мали вони за те на нього, як на Самойловича, підозри та гніву, оскільки те місто мало створитися для вищеозначеної потреби не з гетьманської поради, а з монаршого рішення й волі. На цей гетьманський лист запорожці відповіли, що від будівництва цього міста бачать, либонь, з монаршого боку значний собі утиск та образу в майбутньому, однак, покладаючись на монаршу волю й повагу, не суперечитимуть тому,— так вони й учинили.

Після закладення того міста гетьман з малоросійським військом так само й Неплюєв з великоросійським військом розійшлися по домівках, однак залишили в тому місці до слушного часу московський та козацький гарнізони, доки не визначиться за монаршим указом, кому там належатиметься лишатися. Після збудування того Новобогородицького міста за кілька літ було міцно збудоване для тої-таки потреби, що й Новобогородицьке, друге місто в Кам’яному Затоні — його поставлено навпроти старої Запорозької Січі, що була на тому боці Дніпра, і недалеко від Січі іншої, в якій мешкало Запорозьке військо (від Кам’яного Затону до Новобогородицького міста три дні їзди конем, що може означати 30 миль), але вже в тому Кам’яному Затоні перебувала при харчових та військових запасах сама тільки московська залога. За те закладання Кам’янозатонської фортеці запорожці, либонь, гнівалися, бачачи собі від того утиск та образу, однак мовчали, покладаючись у тому на монаршу волю й ласку. Розорено було ту фортецю тоді, коли розорено було й Новобогородицьке місто, як про це написано вище, однак московські стрільці, котрі жили в тій Кам’янозатонській фортеці, часто входили з притісненими запорожцями в сварки й бійки, і це тяглося аж до крайнього розорення й запустіння Запорозької Січі, що сталося 1709 року.

Того-таки року яснопреосвященний в бозі отець Гедеон Святополк, князь Четвертинський, київський митрополит, роздивившись на своїй новій митрополії, що Йосиф Шум’янський, львівський владика, чинить йому в його Київській єпархії великі образи й утиски, писав, скаржачись на нього, свій лист до пана руського воєводи, вичислюючи в ньому детально неслушні дії Шум’янського і просячи його, пана воєводу, про подання щодо того до короля Яна Собеського, аби Шум’янського було погамовано й присмирено у таких учинках. Список цього листа він, отець митрополит, прислав до відома у військову генеральну канцелярію, а лист той від слова до слова має в собі таке :

Ясновельможний милостивий пане воєводо руський ¹¹⁹⁴, до мене вельмимилостивий пане і брате!

Належало б мені давніше відізватися до вашої милості пана з низьким поклоном і з пропозицією своїх послуг, щоб тим самим виказатися пам’ятливим на доброчинні ласки вашої милості пана, якими освідчували мене при належних оказіях ваша милість пан без будь-яких моїх задатків та заслуг. Сподіваюся, однак, що захочеш вибачити мені з огляду на клопоти, які звичайно розривають господаря на новосіллі,— впевнює мене в тому уроджена людяність та обичайність вашої милості пана. Зараз, коли я запоручаюся ласкавою увагою вашої милості пана в надії на ту доброту, якою ваша милість пан зволите обдаровувати кожного, смію донести вашій милості панові про великі кривди та важкі образи, якими не перестає мене турбувати його милість ксьондз Шум’янський ¹¹⁹⁵.

Ще коли я лишався на Волині, докучав він мені різними перешкодами: освячував священиків моєї Луцької дієцензії, недійсних робив дійсними, підбивав до свого права монастирі, котрі здавна належали до Луцької дієцензії, захищав своєю протекцією переступників-священиків, забороняв правильні шлюби в моїй дієцензії і вносив замішання в моє управління всілякими іншими своїми вихватками. Не дає він мені спокою й зараз: посилає своїх кінних людей під самий Київ ¹¹⁹⁶, утискує священиків моєї митропольської дієцензії здирством, забирає з олтарів святе миро та мої антимінси ¹¹⁹⁷, а роздає якісь свої; про мене, смиренного, говорить з ущипливими насмішками, священикам із Волинської дієцензії загрожує смертю, коли б хто бував у мене чи ж уголос згадував про мене на молитвах; землі, котрі належать до Київської митрополії від часу впровадження в Руські землі християнської віри, по-ворожому плюндрує і якими може способами побуджує мене до урази.

Отож, не можучи більше знести таких збитків, починаю захищатися від необачних нападів хтивого ловця чужої слави та майна, не інакше як просячи у вашої милості пана поважного заступництва та уважливої ласкавості його милості польського короля. Тим більше смію прохати про це вашу милість пана, бо знаю про вроджену великодушність вашої милості пана, з допомогою якої ваша милість пан можеш розсудити, що такі вчинки його милості ксьондза Шумлянського не тільки мене кривдять з уразою божих прав, але й порушують постанову про мир між найяснішими монархами Руських царств, православними державцями і моїми вельми милостивими добродіями, та Польським королівством, постановлені й поприсяжені на радість усього християнського світу. Згідно поприсяжених пактів його милість ксьондз з іншими єпископами — луцьким, перемишлянським, білоруським — повинен віддавати послушенство київському митрополитові, як бувало й перед тим. Однак його милість ксьондз Шумлянський ледве не нахиляє мене, взявши за карк, під свої ноги; родича свого, не з вільного обрання, але власне за гроші, людину не здатну не тільки до єпископського уряду, але принаймні і до священичого, садить він на Луцьке єпископство ¹¹⁹⁸, не знісшись зі мною, а це мало б чинитися не тільки від старожитного права, котре служить київським митрополитам, але й від права теперішніх пактів, так само, як і за вимогами достойності, необхідними при вибранні луцького єпископа і при посвяченні на єпископство. Додає мені невиносного жалю й низьке домагання їхніх милостей ксьондзів Шумлянських на Луцьке єпископство без мого відома ще й тому, що я звільнив те єпископство зі значним ущербком здоров’я і з немалими видатками, тягаючись по судах, з великих і тяжких боргів, кафедральну церкву реставрував, а порожні маєтності пообсаджував ¹¹⁹⁹. Його милість ксьондз Шумлянський, споживши в розкоші багаті гумна, достачені моєю кривавою працею, і якось привласнивши собі неслушно й інші мої запаси, обділяє ще мене таким приниженням, яке не тільки чиниться для образи мого власного гонору, але й з порушенням старожитних прав, так само й теперішніх свіжих пактів.

Свідчачи перед вашою милістю паном про безпідставність тих домагань їхніх милостей ксьондзів Шумлянських, дуже прошу вашу милість милостивого пана, щоб за поважним розсудом вельможного милостивого пана було збережено в цілості мої митрополичі права. Зволь розсуди, з допомогою твоєї, з небес даної, цноти, вельможний милостивий пане, зваживши високим розумом отакі уразливі зачинки, які можуть виникнути від того шкідливі наслідки, щоб міг коли-небудь зав’язатися мішок його милості ксьондза Шумлянського, хтиво наповнений здирствами з різних владицтв та монастирів, з великою небезпекою для вічного спасіння і зі значною шкодою руських народів, і щоб відтепер кинув він домагатися дієцензії митрополита київського і її маєтків не тільки по Случ, як лежала від старожитних часів межа митрополичої дієцензії, але й усіх монастирів та братств, котрі знаходяться, як у Короні, так і у Великому Князівстві Литовському, і котрі завжди були піддані віддавна митрополичій юрисдикції ¹²⁰⁰.

Цього вимагає свята справедливість, і це стверджено довір’ям поміж найяснішими монархами, а я найпильніше молитиму господа Бога про благоденство найяснішого маєстату православних наших монархів, панів моїх вельми милостивих та добродіїв, так само і про його милість польського короля. Знову ж таки, бувши вдячний за поважне заступництво вашої милості пана, обіцяю віддячити вашу милість пана зичливими своїми послугами.

Писано 1688 року.

Гедеон Святополк князь Четвертинський,

архієпископ, митрополит київський