Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ II. РОЗДІЛ XXXVIII

 

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

 

Про всілякі чужоземні новини, найбільше цісарські й турецькі; про підводи з Ніжинського повіту; про лист сінайського архієпископа до Кочубея; про рушення з домів у перший похід водою; про залишення військ у Коломаку й Орелі для забезпечення України від татар; про переправу військ за Дніпро і водного війська через дніпрові пороги; про гетьманський лист до боярина Шейна, щоб утримався з військами на Волуськах; про гетьманське та боярське рушення водним походом від Вільного порогу і Кічкаса; про залишення полковника Свічки з табором у Томаківці; про рушення Обідовського з компаніями землею; про привітання гетьмана з Січі через наказного кошового; про прибуття гетьмана і воєводи плавом під Казикермен і про привітання там гетьмана від кошового в човнах з усім військом та мушкетною пальбою; про боязнь наших пливти в Чорне море, щоб дістати звістки про тодішні події; про закладення нового міста Таванського; про прибуття з ханом військ із Криму і про добуття через Кінську замку Шингерея; про погром за Казикерменом війська команди Обідовського від білгородської орди з узяттям у неволю князя Четвертинського та інших; про відправлення компанії з кіньми з-під Казикермена до табору в Томакову і про взяття Обідовського з іншими на водні судна; відомість про платне турецьке військо; про гетьманське розпорядження до орільських сотень; про нічний неспокій та сум’яття у нашім платнім війську; про турецькі судна, що з’явилися внизу на Дніпрі з гарматною стріляниною; про поспіх наших у будуванні Таванського замку; про завершення його; про залишення в Тавані та Казикермені військ на відсіч туркам; про гетьманське та воєводське рушення вгору Дніпром від Тавані з тодішньою замішаниною; про прихід під Тавань бусурманських військ і про добування його й Казикермена впродовж п’яти тижнів; про соромітнийїхній відхід назад і про Мултянинову повість про всю турецьку поведінку; про гетьманське з воєводою прибуття плавом у табір; про відправу водних суден до Січі; про прибуття табором до кодацької пристані і про гетьманську грамоту проти запорожців, послану у Москву; про лядські незгоди щодо вибрання короля; про численних конкурентів щодо тієї корони; про елекцію і вибрання на ній та коронацію Августа, князя і електора саксонського, з його пропозиціями, вчиненими перед вибранням і після вибрання до Річі Посполитої; про ревізію та реєстр віток та урочищ дніпрових; про тракт від Мішуриного Рогу до Бога й Очакова.

 

 

 

1701 Йдеться про краківський часопис «Nowiny».

1702 Чаус (чауш) — поліційний урядовець у Туреччині.

1703 Тобто у зв’язку з військовим становищем заборонялися всілякі марнотратні урочистості, навіть пишно вдягатися.

1704 Ангельський — англійський.

1705 Шивадра — річкова ескадра.

1706 Петерварадин (Петервардейн) — місто в Славонії на правому березі Дунаю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1707 Сакча (Ісакча) — порт у долішній течії Дунаю (тепер на території Румунії).

1708 Ангерільський — страшний, небезпечний, від Ангерони — богині страху й небезпеки у римлян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1709 Тяглі люди — люди, що несуть повинності.

1710 Ніжинським полковником був Іван Обідовський, небіж І. Мазепи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1711 Синайські гори — гори на Синайському півострові біля Червоного моря.

1712 Окуп монастирів — податок, накладений на монастирі світською владою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1713 Великий нотарій — генеральний писар.

1714 Сіон — гора в Єрусалимі.

1715 Ктитор — фундатор церкви.

1716 Келір (келар) — ключник-чернець, що завідував господарством монастиря.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1717 Судна будувалися біля Десни, у так званих Трубчевських лісах, а також збиралися звідусіль.

1718 Малтія (Мальта) — острів у Середземному морі між Сіцілією й африканським побережжям, міс’це перебування так званого Малтійського рицарського ордену.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1719 Валуйки — місто на Бєлгородщині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1720 Кічкас — містечко на правому боці Дніпра.

1721 Л. Свічці з полком та з людьми інших полків звелено було стояти біля острова Хортиці. Відійшов він на Томаківку пізніше, розклавши там обоз.

1722 Сестринець — син сестри. І. Обідовський був ніжинським полковником.

1723 Четвертинський Юрій — небіж покійного київського митрополита Гедеона Святополка Четвертинського, був одружений з дочкою І. Самойловича.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1724 М. Боруховичу та Л. Свічці. М. Борухович залишений був під Кодаком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1725 Штуки — гармати.

 

 

 

 

 

 

 

1726 Гарнізон Таванського складався з п’яти тисяч російського та українського війська.

1727 У Казикермені було залишено, крім козаків, 500 ратних людей російського війська.

1728 Війська рушили вгору по Дніпру 20 серпня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1729 Турецькі й татарські війська відступили 10 жовтня, почувши, що на відсіч Тавані йде російське військо.

 

 

1730 Расоват — село на Дунаї. Силістрія — місто в Болгарії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1731 Галета — галера.

 

 

 

 

1732 Око — три фунти, 1,2 кг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1733 Я. Лизогуба.

1734 Тузинка — сукно середньої якості.

 

 

 

 

 

 

 

1735 Тобто великий гетьман, каштелян краківський С. Яблоновський. (Див. XXXVII).

1736 Олександра Собеського.

1737 Перекладено з польської мови, пересипаної латинськими словами та фразами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1738 Прогалина в оригіналі.

1739 Оттон III навідав гріб святого Адальберта у Гнєзні, де зустрічався в 1000 році з Болеславом Хоробрим і заснував архієпископство.

1740 Болеслав Хоробрий (967-1025) — коронований у 1025 р., по смерті Оттона III, який помер у 1002 р.

1741 Могунець (Майнц) — місто в Гессенськім герцогстві (Німеччина), фортеця, яка сильно постраждала в Тридцятилітню війну; в кінці XVII ст. не мала великого стратегічного значення.

1742 Брабант — центральна область Голландсько-Бельгійської низовини.

1743 Йдеться про війну з Туреччиною.

 

 

 

 

 

 

 

 

1744 Польське королівство не було спадкове, щоразу обирався новий король.

1745 Лузація — область лужицьких сербів між Чехією, Саксонією і прусським Бранденбурзьким князівством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1746 Термін Україна вживається тут на означення Київщини.

1747 Сармацька держава — Польща. У XVI—XVIII ст. було прийнято називати сучасну землю іменем якогось давнього народу. Отож Сарматія була Польщею, Україна — Роксоланією тощо.

 

 

 

 

 

 

1748 Липськ — Лейпціг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1749 Pacta conventa — умови, що їх подавав польський сейм новому королеві, які обмежували його владу.

1750 Тобто не вганявся за прихильниками; ясна річ, що ця фраза цілком риторична.

1751 Михал Вишневецький.

1752 Фортифікації — тут: обіцянки.

1753 Йдеться про забезпечення МаріїКазимири, дружини Яна Собеського.

1754 Тобто з королівських маєтків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1755 Пневи — місто біля озера Пневи у Польщі.

 

 

 

 

 

 

1756 Павла Герцика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1757 Річок Вільнянок є дві: одна між Таволжною та Кічкасом, друга — права притока Самари.

1758 Голова — початок, край (річки, границі). Це речення треба читати так: «Річки Вільнянки вище початку Татарки».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1759 Ревучий (Ревун) — камінь на порогах Дніпра біля острова Ревун.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1760 Йдеться про річку Будилку — праву притоку Дніпра.

 

 

 

 

 

 

1761 Тобто над Вільним порогом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1762 Тобто за порогом Вовніги.

 

 

 

1763 Поріг Лоханський.

 

 

 

 

 

 

 

1764 Два пороги: Лишній та Вільний.

 

 

 

 

 

 

 

 

1765 Карайтабень Бистра — лівий рукав Дніпра між річками Сирицею та Білозіркою.

 

 

 

 

 

1766 Вітка Євпатиха.

1767 Каїр — рукав Дніпра, йдеться про його горішній відрізок. Сам Каїр має три вітки: Узур-Каїр, Мечеть-Каїр і Бююк-Каїр. У Величка подаються їхні українські назви: Кінська, Грушівка, Келеївка.

 

 

1768 Плавля — плавня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1769 Статки — худоба, коні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1770 В оригіналі: Радкові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1771 Тобто початок ріки Носаківки, правої притоки Дармалівки, що впадає у Дніпро.

 

 

 

 

 

 

1772 Затон — розлив, затоплені місця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1773 Ріг — мис.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1774 Сага — річкова затока.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1775 Гони — синонім стадії (185— 192 м), великі гони мали 256 м, малі гони — 128 м.

1776 Ступені рівнялися величині кроку.

1777 Українські милі розрізнялися: велика (12057 м) й мала (8958 м).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1778 Пропуск в тексті.

 

Року від створення всього живого 7205, а від утілення господнього 1697 має початися писання про російські події і про перший водний похід на низ Дніпра до Казикермена. Але ще перед тим, з огляду на порядок місяців та їхніх чисел, кладуться тут потрібні чужоземні відомості, зокрема 26 січня в краківському друці 1701 при численних інших речах було звіщено те, що християнський цісар, маючи з турчином безперервну війну проздовж усього того часу, від самої Віденської битви з ним, турчином, виснажив, очевидно, на неї свій цісарський скарб, а маючи намір продовжувати ту ж таки війну за Венгерську державу з тим-таки ворогом, закликав до себе у Відень для поради про те, звідки б міг зібрати в достатній кількості скарб на задоволення своїх військ, найвищих своїх вождів та урядників генералісимуса князя де Бадена і маршалка Капрара. Про те ж таки інші новини польські, друковані 16 лютого у Кракові, свідчили, що християнському цісарю таємно принесено з Константинополя відомості, що султан, турецький цар, впав у розпуку, почувши, що цісар християнський з французом та іншими християнськими монархами має прийти до генеральної згоди й союзу (цей союз міг би привести його до повного занепаду та розору) і що мають Чорним морем наступати на нього й воювати московські війська від новозавойованого Азова, а козацькі — від недавно узятого від турків Казикермена. Але мав він рицарське серце, і всю свою думку поклав на довготривалу війну, через що, утвердивши мир з перським королем і обнадіяний його приязню, розіслав своїх емірів до пограничних фортець та комендантів, щоб зібрати звідти свої оборонні війська і злучити докупи з головними своїми військами під Андріанополем, бажаючи непремінно тягти з ними цього літа з Венгрів під Білград проти цісарських військ. На те і християнський цісар взаємно збільшував та примножував своє військо порівняно з минулими літами. Також султан, турецький цар, розіслав в усе своє царство чаусів 1702, щоб зібрати численні скарби та провіанти, потрібні для війська, також риштунки та всіляку воєнну амуніцію. А особливо суворо наказав, щоб на Чорнім морі було кілька кораблів у поготовності з військом супроти Москви та козаків у поміч кримському хану, щоб не допустили тим християнським військам висісти на берег, де б вони схотіли, і тим способом сподівалися мати легший і безперепонний собі вхід до Венгер супроти цісарських військ.

Того ж таки року по всій Венетійській державі розіслано універсали супроти всіляких помп, строїв та збитків 1703 під суворою покарою з конфіскацією майна на людей впертих та неслухняних.

Потім вийшли газети, друковані в Кракові 23 лютого, в яких при інших численних речах те ще у світ зголошено, що султан, турецький цар, і слухати не захотів жодних пропозицій про мир з цісарем, хіба б відібрав у цісаря провінції у Венграх, завойовані в нього проздовж усього часу війни. Через це турецький султан прибирався з багаточисленним військом у Венгерську землю, незважаючи на посередницькі пропозиції про мир посла ангельського 1704 короля Меліорда Пагета. Навзаєм і цісар зі своїми князями та союзниками (як казав вище) прибирався з потужними військами супроти турчина, а особливо пристосовував велику з минулих літ дунайську шивадру 1705, бажаючи нею упередити турецьку шивадру, щоб на добре поставити місце під Петерварадин 1706. На всі цісарські та союзницькі війська раховано викласти того літа з цісарських скарбів 12 мільйонів римських.

У тих-таки числах лютого був у цісаря московський посол для трактування миру з турчином, але оскільки з обох боків, цісарського та турецького, збиралося на війну і надія на мир змінилася, то й той посол бездільно від’їхав у Москву до свого государя. Раділи, однак, у цісаря, що з нашої, російської, сторони був у турчина немалий ущербок через розорення в минуле літо двох фортець: Казикермена, Азова та інших, і майбутні наші дії також мали наносити турчину той-таки упадок, коли б генеральний трактат про мир мав би з ним відтягтися й далі.

Місяця березня, у середпістя, відправлялась у Львові польська комісія через комісарів як від цілої Річі Посполитої, так і від з’єднаних конфедератських військ. Йшлося, щоб ті конфедератські війська були задоволені без війни й кровопролиття від Річі Посполитої за свої кількарічні, з’явлені покійному королю Собеському, заслуги, про що говорилося під минулим роком. Але ту комісію тут не кладу, як менше потрібну, однак докладаю те, що після закінчення у Львові тієї комісії, як тільки конфедератські комісари учинили своєму війську реляцію, що Річ Посполита обіцяє і слушно упевняє задовольнити їх за їхні заслуги, то відразу те з’єднання у Львові було розв’язано і універсал конфедератів розірвано, а конфедератський маршалок Барановський після звичайної завершальної промови поклав конфедератський бунчук перед великим коронним гетьманом.

Під той-таки час, 19 березня, прибув у Львів до коронного гетьмана посланець від кримського хана мурза Магметча і сказав гетьману, що його прислано по указу від Порти, а віддаючи ханського листа гетьману, говорив словесно, переконуючи поляків, щоб мали мир з Кримом та турками, оглядаючись на українську подільську, а також у воєводствах Руському та Волинському і на Покутті руїну, яка настала перед тим від кримських шабель та копит. Той-таки Магметча мурза сказав перед коронним гетьманом, що Порта наказала будувати міст на Дунаї біля Сакчі 1707, щоб султан міг прийти зі своїми військами на оборону Очакова, бо сподівався до себе московського та козацького приходу, і щоб знову відбудувати на Дніпрі Казикермен та інші розорені фортеці.

Той-таки мурза вносив від хана до коронного гетьмана промоцію за французьким князем Де Контом, щоб той був прийнятий на польське королівство. Потім, 30 березня, було донесено з Кракова в Малу Росію такі газети, що в Константинополі постало було морове повітря, яке умертвляло за день кількадесят чоловік. Через це й турський султан, мешкаючи в Андріанополі, хоч прибирався на війну у Венгри супроти цісаря, але після утишення того повітря, прибувши в Царград, начебто суворо наказав, щоб був скоро споряджений і виготований великий флот та морська армада з двома кораблями осібно і начебто цієї весни він може виправити воєнний караван на Чорне море, запобігаючи московському та козацькому нападу, що мав би бути від Азова та Казикермена на Цариград, і щоб постаратися відібрати назад Азов, бо тоді турки були у великій замішанині та тривозі від щастя московського, від щастя козацького і від відправленої минулого літа у Венграх нещасливої кампанії, також і через невдалі дії на морі супроти венетів. Того-таки часу турський султан, прибувши з Андріанополя у Царгород, оглядав свій морський флот, і капітан-паша припровадив під Цариград з моря Аргіпелагу сімнадцять кораблів і дванадцять ангерільських 1708 новозроблених галер. Тоді він, султан, турецький цар, вручив команду над своїм флотом на Чорному морі супроти Москви та козаків, як була про те правдива звістка з листовної реляції амстердамо-голландського посла, що резедував на той час при Порті, тому-таки, хто був до того часу, адміралу. Тоді ж наказано від турецького царя, щоб цариградські жиди неодмінно склали і віддали до султанського скарбу шістдесят тисяч червонних золотих. Інші чужоземні звідомлення, а саме римські, цісарські, французькі, венецькі, гішпанські, португальські, ангельські і персидські, як від нас, малоросіян, віддалені, тут не кладуться.

31 березня Мазепа писав до всієї ніжинської старшини такий свій універсал про виготовлення тисячі підвід з Ніжинського повіту для запровадження провіантів до Січі й Тавані:

 

За звичайною гетьманською титлою

«Пану наказному ніжинському полковнику, обозному судді, писареві, полковим осавулам, сотникам, отаманам і всьому старшому та меншому товариству того полку, війтові, бурмистрам і всякого чину людям зичимо доброго від господа Бога здоров’я. Очевидно, вашим милостям досить відомо, що в ці літа для частокровної війни, що тепер відправляється, постачаються тяглими людьми 1709 підводи для частих усіляких військових людей переїздів, особливо це кладеться на тих, хто живе в містах та селах, котрі лежать на шляху,— це надто їм уприкрилося, від чого вони дізнають немалого утяження та утиску. Так і тепер можна сподіватися їм таких самих прикростей, оскільки за указом великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, у теперішні часи багато військових припасів та хлібних запасів має допроваджуватися на ту ж таки воєнну потребу як до Січі Запорозької, так і до міста Таванського, туди треба буде постачати підвід не менше як тисячу. Отож ми, гетьман, бачачи, що вже в усіх полках люди поділилися повинністю гуртових підвід чи на Запорожжя, чи до таванського города, жаліючи через наше гетьманське старання посполитий народ і запобігаючи, щоб через такий наклад і через часте відбування підвід ті вбогі нашого рейменту люди не були до решти розорені та знищені, уважили та постановили, щоб для запровадження до Січі та Казикермена згаданих припасів і запасів усі державці маєтностей своїх, що є в Ніжинському полку, як духовної влади, так і світської, які мають на собі ту повинність, допомогли для полегші спрацьованим людям, виділивши зі своїх маєтностей підводи, як підказує справедливість. Отож покладаємо і пильно наказуємо вашій милості, пане полковнику 1710, і всій згаданій старшині, щоб учинили належний підрахунок у всіх селах, які є в приватному посіданні, скільки в якому селі є тяглих людей, і з того вирахунку щоб з десяти чоловік було призначено одну підводу і зараз-таки виготовлено.

Отож коли в селі виявиться тяглих людей сто чоловік — то десять підвід, а коли двісті — то двадцять підвід хай буде найменовано й написано. А де більше людей, то й підвід повинно бути більше згідно до цього нашого гетьманського наказу. А коли потім прийде наш до вас указ, то щоб вони відразу простували в дорогу в низ ріки Дніпра.

Можете й самі, ваша милосте, уважити те, що конечно треба учинити таку посилку і в підводах підмогу, бо коли б довелося сього часу відбувати такий невимовний тяжар одним і тим же тяглим людям, то тяглі б люди були б витомлені конечно й до останку, та й невідомо, чи б могли витримати.

Отож подаємо на увагу те вам: або старайтеся вистачити ті підводи в такий спосіб (від кожного десятка по одній підводі, як вище сказано), або хай складуть на кожну підводу по десять золотих грошей і пошлють через своїх людей до Переволочної, де можуть ті підводи наймом зібратися на ту потребу,— про це вам пильнопильно наказуючи, доручаємо господу Богу.

 

Дано в Батурині 31 березня і року 1697

 

 

Минулого літа Іоаникій, архієпископ Синайських гір 1711, був дуже ущемлений і притиснений від невірних арапів. Він заборгував на окуп синайських монастирів 1712 5000 рублів, тож для випрошення милостині прислав у Малу Росію і до гетьмана старого архімандрита Кирила, котрий, зібравши, що міг, милостиню, від’їхав з нею до Синаю. Той-таки згаданий архієпископ Іоаникій прислав цього року для тієї ж милостині в Малу Росію другого, Кирила, доктора, синайського архімандрита, і писав через нього в місяці травні до генерального писаря Кочубея такого подячного свого листа:

 

ІОАНИКІЙ,

милістю божою архієпископ святої Синайської гори!

Славетному правовірному і православному начальственному пану

Василію, великому нотарію 1713 ясновельможного гетьмана

і в духу святім улюбленому сину, хай буде радість,

мир і милосердя від вседержителя Бога та господаря

нашого Ісуса Христа,

від святої лаври просвіта, поміч і покрова, від нас же молитви, благословення та прощення!

Статечна побожність вивищує людину, і все це дарує розумові блаженство, всесвітня ж [побожність] остаточно уподобляє і возносить від початку в славетні, а не в низькі достойності також і таких, хто від тих гір далеко; це годі в умі вмістити, але за божим розмислом ставить близько до єдиного належного достойного собору тебе, славетного уродженого ясновельможного його милості пана гетьмана великого нотарія і таємного радника. Славословимо сьогодні, що чули від нашого архімандрита пана Кирила, старця, який сидить у Христовім Сіоні 1714, що схильні до Бога і християно-духовенства, а в своєму благочесті маєте добру волю й до нашого монастиря — наші вам молитви, мир і благословення від святого духа за таку теплу поміч і допомогу, як це воно сталося, коли перед тим виказали ви свою любов як ктитор 1715 і помічник наш, коли було взято при вашому сприянні велику й багату милостиню. За цю поміч вашого благородія, яку милостиво прислав вельмишановний його милість пан гетьман, виказуємо безмірну радість за вашу добродійну любов до нас. Ми ж належно хочемо молити у тройці славленого Бога, хай подарує вам здоров’я, спасіння, многолітство, пробування в мирі з усією благословенною родиною вашого дому; ми вас як нових ктиторів, усіх разом, все благородіє вашого потомства, і за упокій душ тих, що у блаженстві преставилися, поминаємо постійно. А замість того старця архімандрита посилаємо до ваших милостей другого нашого архімандрита, ім’я йому Кирилос, доктор, з ним же і келір 1716 Мельхіседек, хай поклоняться до стіп ніг великодержавному і ясновельможному,— просимо вашої милості, прийміть його любовно, із ласкавим лицем, сприяйте йому словом та ділом, коли буде їм у нужді потреба до ясновельможного його милості пана гетьмана. Ми ж бо при вашій добродійній допомозі хочемо звільнитися від великого боргу й тиранства, яке маємо від арапів, бо мусимо щороку віддавати п’ять тисяч рублів,— завжди стараємося їх зібрати, а посилати зараз між християнський народ для милостині не можемо через велику війну; вони, маючи в тій країні великі гоніння, й самі не знають, де подітися, а нам що можуть подати? І ніде не маємо надії та пристановиська, хіба вдатися до милості благочестивого й великого государя, і до ясновельможного його милості пана гетьмана, і до вашого благородія, щоб домогли нам милостинею, як господь Бог покладе в серцях ваших, щоб допомагати святому монастирю, докіль буде божа поміч. Ми ж матимемо повинність просити у тройці славленого Бога: хай Господь утвердить великодержавного государя, царя та пресвітлого пана і ваше благородіє; хай господь Бог воздасть за ваші труди у своєму небесному царстві, молимо господа Бога ввечері і вранці за відпущення гріхів ваших у блаженнім та вічнім житті, де є несповідима радість і безмежне боже милосердця,— на це молитви, і милість, і наше смирення всьому благословенному дому вашому, амінь.

 

Від святої Синайської гори,

1697, травня

 

благородія вашого постійний до Бога молільник Синайської гори Іоаникій.

 

 

Того-таки року за указом пресвітлого государя царя Петра Олексійовича гетьман Мазепа, маючи почати перший і досі ще небувалий водний похід Дніпром у Чорне море для військового промислу над турками, звелів одному війську свого рейменту, сівши у водні судна, виготовлені на різних місцях по Дніпру 1717, рушати Дніпром на низ, до Кодацького порога, а сам з усім іншим козацьким військом рушив у той-таки похід в останніх числах місяця травня землею. А великоросійське військо рушило у водних суднах від Києва на низ Дніпра, до того ж таки Кодацького порога. Новий білгородський боярин (бо минулого року Бориса Петровича Шереметова від білгородського воєводства відставлено і виправлено для прийняття кавалерства в Малтію 1718, ближній стольник і намісник князь Яків Федорович Долгоруков у тих-таки числах травня рушив з Білгорода з піхотними та кінними московськими полками і з полками козацькими слобідськими, щоб з’єднатись із гетьманом. А від Севська з військом севського розряду рушив у той-таки похід севський воєвода князь Лука Федорович Долгоруков. Коли ж за рікою Оріллю гетьман із згаданими князями та воєводами білгородським та севським з’єдналися в останніх числах червня, то за спільною радою для оборони України та слобідських міст від бусурманського находу залишили війська: воєводу севського на річці Коломаку, а Данила Апостола, доброго молодця й кавалера, з полком своїм і з інших полків з наказними полковниками і відставленим від водного походу товариством — на вершині річки Орелі, з таким наказом, щоб остерігав уторгнення ворога і за згодою зі згаданим севським воєводою давав йому належну відсіч. На це воєнне діло йому, відосланому з-під Кодака миргородському полковнику, дано й універсал гетьманський, щоб наказні полковники, залишені при ньому зі своїм товариством, його в усьому слухали. Цей універсал має в собі таке:

 

За титлою гетьманською

«Ознаймовуємо цим нашим універсалом усім наказним панам полковникам, залишеним при таборі від воєнного плавного походу, і всьому старшому та меншому, з ними будучому, його царської пресвітлої величності Запорозькому товариству, що ми, гетьман, відходячи з виборним військом за указом його царської пресвітлої величності на його монаршу службу в цей плавний похід, розміркували й уважили, щоб міста малоросійські, в яких усіх нас домівки є, жони і діти, були не без оборони; адже знаємо, що ворогибусурмани за давнім своїм поганським звичаєм не понехають відправити під них свої поганські напади. Отож пана Даниїла Апостола, миргородського полковника, з його полком ми виділили з усього війська і наказали йому стояти табором разом з вами, наказними полковниками й товариством, що є при вас, над тією-таки річкою Ореллю у пристойному місці. А оскільки війська великоросійські стоять і будуть стояти для повної забезпеки в готовності, щоб дати ворогу воєнну відсіч на Коломаку, то щоб він, пан полковник миргородський, стоячи разом з вами там, над Ореллю, до нашого щасливого повороту, заховував за воєнним звичаєм чулу пильність, дбаючи при божій помочі про те, щоб, для захисту народу, ворожі чамбули і всілякі їхні поганські купи як під великоросійські, так і під малоросійські городи не були підпущені і взагалі щоб давати їм належну відсіч. Через це хочемо мати, ласкаво заохочуємо і пильно наказуємо, щоб ви, наказні полковники і все товариство, яке є при вас, зараз до своїх домів не відходили і від повинної теперішньої служби аби не ухилялися, а в таких воєнних випадках йому, пану полковнику миргородському, повинувалися і з ним разом там, де накаже потреба, охоче ставали до відсічі ворогові для захисту домів, жінок і дітей своїх. А хто б із вас, старших та менших, виявився байдужий і неслухняний у такому для цілості народної ділі, таких дозволяємо йому, пану миргородському полковнику, карати нещадно, не звідомляючи нас.

 

Дано в таборі під Кодаком на козацькій стороні Дніпра

6 липня 1697 року»

 

 

Довідалися тоді від татарських «язиків», що кримський хан з усіма своїми ордами, вийшовши з Криму для вторгнення в Малу Росію, був у повній поготовності в полі на річці Колончаку, тільки надчікував, доки гетьман та боярин віддаляться з військами зі своїх меж.

Після такого урядження гетьман з білогородським воєводою рушили зі своїми військами до дніпрового берега а, прибувши на місце вище Кодацького порога, почали переправлятися за Дніпро, а водні війська московські й козацькі з немалою трудністю та ущербком своїм у суднах та всіляких запасах переправилися через пороги на низ. Після цієї переправи обидва війська, плавні та земні, мусили забавити немалий час біля Кодацького порога. Коли ж плавне військо переправилося через усі дніпровські пороги на низ нижче Вільного порога, тоді й земні війська з гетьманом та боярами, переправившись усі 14 липня біля Кодацької пристані, рушили тим боком униз по Дніпру до згаданого Вільного порога, куди прибули 16 липня, і почали з земного обозу відразу сідати у водні судна, і через ту посадку загаялися ще на днів п’ять. Тоді ж гетьман дістав відомість, що боярин Шеїн знову відбудував розорений Азов, добре його уфортифікував і, залишивши в ньому значну залогу, повернувся додому з московськими військами. Отож гетьман і написав до нього свого листа, просячи і пропонуючи йому, щоб для охорони Російської держави не поспішав на Москву, а затримався до слушного часу на Волуйках 1719, оскільки згаданих військ із севським воєводою та миргородським полковником недосить було, щоб дати відсіч ханському нашестю. Цей лист до Шеїна в собі має таке:

 

«Писав я перед цим до вашої вельможності, доносячи те певного часу, що за указом великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, я рушив у цю воєнну дорогу з військом його ж царської пресвітлої величності Запорозьким. А тепер подаю вашій вельможності звіщення, що я, гетьман, маючи з моїм військом ретельний поспіх у тому воєнному поході і прийшовши до злучення з ближнім стольником та білгородського розряду воєводою і великопермським намісником князем Яковом Федоровичем Долгоруковим і з військами його царської пресвітлої величності великоросійськими, що були при ньому, приспів не тепер до дніпрового берега та Кодацької пристані, де, переправляючись на цьогобічну, київську, сторону Дніпра з таборами, мусили зазнати немалого через поспіх свій замешкання, а особливо військо, як великоросійське, так і малоросійське, яке переправляло водні судна через дніпрові пороги на низ,— вони не тільки мусили там багато невимовно замешкатися через працю й утруднення при значній небезпеці, але й багато його там пошкодилося: чимало суден порозбивалося, а зброї та хлібних запасів потопилося безліч.

А тепер я, гетьман, із всесильною божою поміччю зі згаданим ближнім стольником та військами, що є при нас, після тих численних труднощів та замешкань, приспів на низ порогів з таборами до відрадних місць, куди і військо, яке було в судах водних, прийшло до нас на злучення, переправившись через оті численні дніпрові пороги, які з’явили явну в переході перешкоду, і спинилося там, на просторій дніпровій воді, яка вже не мала жодних перепон. Тут і я, гетьман, та його милість стольник і воєвода, й усі московські водні судна з виборними його царської пресвітлої величності ратними великоросійськими та малоросійськими військами дбаємо при тій-таки всемогутній божій помочі піти на низ ріки Дніпра до Чорного моря для чинення воєнних промислів, виконуючи пресильний, засланий нам, монарший указ, невідкладно покладаючи нашу в тім новім плавнім поході належну його царській пресвітлій величності службу. А що звідомилися про те, що ваша вельможність із його царської пресвітлої величності військами, котрі перебувають при вас, чините свій назад від Азова щасливий відворот, озиваюся з умислу через цей свій лист із зичливим моїм до вашої вельможності поклоном і дуже прошу, аби ви, ваша вельможність, з тими військами не поспішали в середину російських країв, а зволили утриматися в українських місцях на Волуйці для охорони богохранимої держави, православного Російського царства, від воєнного бусурманського находу, бо ми маємо про те правдиві, достеменні вісті, як від численних бусурманських «язиків», що втрапили в ці недавні числа в наші руки, так і від вихідців, що кримський хан, зібравшись у великому числі своїх поганських сил по цей бік Перекопу, вийшов на Каланчак і має такий свій лихий умисел та передзавзяття, що як тільки почує про наш плавним походом прихід у нижчі місця ріки Дніпра і коли віддалимося від своїх кордонів, зараз з усіма тими поганськими силами, які стоять напоготові, хоче приходити війною під великоросійські та малоросійські городи і чинити свої поганські довготривалі воєнні промисли (чого йому учинити не допоможи господи Боже!). І хоч від мене, гетьмана, залишено у верхів’ях річки Орілі полковника миргородського з полком його і з рештками війська інших полків і наказано йому від мене в усьому бути сторожким і давати відсіч прихожим ворогам (для цього ж став із його царської пресвітлої величності севського-розряду людьми на Коломаку князь Лука Федорович Долгоруков), однак не досить у них сили для того, щоб могли відперти потужні наступи кримського хана з ордами. Отож, повторюючи, прошу я вашої вельможності, хай би ваша вельможність зволив із військами, котрі є при вас, затриматися біля української лінії для постраху і для відсічі тим ворогам Христа. Учиниш тим, ваша вельможність, велике приподоблення і добре прислужишся монаршій, великого государя, його царської пресвітлої величності, волі, і охорониш православні християнські народи, що стане корисно вашій вельможності перед господом Богом і перед великим государем.

 

Писано нижче Вільного порога 1697 року, 18 липня»

 

 

Після виправи цього листа гетьман та воєвода білгородський, погрузившись у водні судна, 20 липня опівдні рушили від Вільного порогу і від Кічкаса 1720 плавним походом на низ ріки Дніпра до Запорозької Січі і далі до Казикермена. При тому рушенні на всіх водних суднах було кількакрат випалено з гармат та дрібної зброї, а на землі з обозом було залишено наказним гетьманом Леонтія Свічку, лубенського полковника, з таким розпорядженням, щоб перейшов од Вільного порога нижче в Томаківку 1721 і перебував там з табором до подальшого указу або гетьманського повороту знизу плавма. А сестринцю 1722 своєму Івану Обідовському з компаніями, з князем Юрієм Четвертинським 1723 і з кількома тисячами своїми гетьманськими дворянами наказав гетьман простувати полем непоодаль від Дніпра аж до Казикермена, як воно і сталося. В тім плавнім поході щодня, стаючи на ніч і вранці рушаючи, стріляно (не знаю для чого) з гармат та мушкетів по всіх суднах. Третього дня, тобто 22 липня, гетьман, прийшовши од Вільного порога, станув навпроти Запорозької Січі на обід, де наказний кошовий отаман (бо власний кошовий отаман Григорій Яковенко перебував з усім Запорозьким військом у плавному поході біля Казикермена) з численним товариством, приплинувши на човнах, привітав гетьмана і, лишившись від нього достатньо винагороджений, від’їхав до Січі.

Гетьман, рушивши з воєводою од Січі, 25 липня станув під Казикерменом у день недільний на обід, де згаданий гетьман-кошовий, привітавши гетьмана з усім своїм військом у човнах на Дніпрі, велів випалити з усіх мушкетів; від тієї пальби потемніло все повітря, хоч і сонце світило, і довго понад Дніпром тумани стояли. Того ж дня прибув землею під Казикермен і Обідовський зі своїм таборцем та військом і став близько Казикермена в давніших козацьких шанцях; тоді Казикермен був порожній та розвалений, тільки в Тавані перебувало від самого початку завоювання московське та козацьке військо. Отож гетьман та воєвода, станувши суднами по Дніпру і по тамтешніх берегах, розмірковували й часто радилися, щоб рушити на низ від Казикермена плавним походом до Чорного моря і учинити там воєнний промисел. Але, одержавши від бусурманських «язиків» певну відомість, що турецький цареградський флот (про який вище писалось у польських газетах) перебуває на Чорному морі для забезпеки від наших військ, не посміли починати знаміреного плавного походу до Чорного моря, але, затримавшись під Казикерменом, у п’ятницю, 30 липня, після молебня і водосвячення в городку Таванському заклали біля того городка Таванського нову обширну фортецю з великими розкатами, для будови якої був спеціально присланий з інженером-німцем із Москви думний дворянин Василій Борисович Бухвостов.

Того-таки дня кримські орди прибули до Аслам-Кермена, а на другий день, 31 липня, прибув до того ж Аслам-Кермена і сам хан з усіма ордами, також з обозом, гарматами та янчарами і став з наметами по степу і над річкою Кінською, нижче Аслам-Кермена, а поробивши шанці понад Кінською і завівши в них янчарів з гарматними пушками, почав добувати через Кінську замок старого Шангерея, або Муберек-Кермен на Таванському острові, в якому перебувало наше московське й козацьке військо. А запорожці зі своїм кошовим отаманом перебували в своїх човнах нижче Казикермена, вище Козацької Голови. 2 серпня на сході сонця значна частина білогородської орди несподівано вдарила під Казикермен на таборець Обідовського і, захопивши під ним трохи коней, відступила назад у поле. Тим часом Обідовський, прибравшись як належить до війни, побіг на водне судно до гетьмана для дозволу й поради, як там діяти, а компанія з князем Четвертинським, з дворянами та його слугами, не роздивившись, куди скочив Обідовський, а подумавши, що в поле за ордою, і самі в поле за ордою погнались, не сподіваючись від неї зрадливих засідок. Орда повела в поле наших за собою, скільки було треба, а наші необачно за нею погналися. Тоді ж бо довелося їм усім водночас одним невольничу, а іншим смертну випити чашу, бо одна частина орди несподівано вибухнула нашим в очі, а друга ззаду, з долин, і так за божим розмислом зламала наших і погнала на шаблях до обозу під Казикермен, а інші, переймаючи, рубали й кололи їх, і аж у самий таборець гнали. Тоді-то взяли живцем князя Четвертинського, канцеляриста Стефановича, а з дворян Витвицького, Михайловського, Шульгу, Галецу і Козловського, гетьманського покойового Барановського, трьох слуг Обідовського, а з його компанії живцем узято й порубано: Григорія, осавула компанійського; Рожанського, сотника гоголівського; Кирила Воронежського, бунчукового товариша, і багатьох компанійців. Та ж таки білогородська орда після того свого щастя підпадала і в інші дні під таборець Обідовського, але вже не могла виманити з нього наших за собою в поле, тільки виїздили наші охітники на поєдинок під таборець і потроху з нею билися. А гетьман, зваживши пізніше, що через ту ординську білогородську силу не можна нашим компанійцям через малолюдність віддалитися з таборця й на пашу з кіньми, відправив ротмістра Ростковського з його та іншими компаніями і зі всіма кіньми таборця Обідовського до великого табору, що був під полковником лубенським Свічкою в Томаківці, а Обідовського з іншими людьми взяв до себе на водні судна. 11 серпня нижче Казикермена, від горішньої Козацької Голови, кошовий отаман дав знати гетьману, що турецьке військо пливе в численних водних суднах вгору по Дніпру до Казикермена, через що в усіх наших військах немалий народився страх. Тому гетьман, щоб збільшити біля себе військо, послав в Орельські сотні розпорядження через такий універсал, щоб прибували до нього якнайскоріше під Казикермен:

 

За звичайною гетьманською титлою

«Вам, панам орельським сотникам, а саме дриганському, китайгородському, орельському, маяцькому і новохворощанському, з усім нашим товариством узичивши доброго здоров’я, ознаймовуємо цим нашим універсалом, що нас, прибулих із військом під Таванський город, під Казикермен, спіткали вороги-бусурмани, і маємо з ними, як звичайно, бій. З’являє отож пильна потреба, щоб війська, які залишилися за нами, прибували під Казикермен, як раніше наказували панам полковникам гадяцькому та лубенському 1724, до нас із таборами якнайшвидше. Так і вам засилаємо такий наш гетьманський указ, щоб ви зараз-таки з усім сотень ваших товариством, узявши борошна на один місяць, вдень і вночі якнайшвидше поспішали сюди, під Казикермен, і маєте чинити це так швидко, щоб, догнавши полковників гадяцького та лубенського, простували на вищеозначене місце разом із ними. А коли б не змогли б їх нагнати, то тим-таки трактом, який торують вони з таборами, йдучи до нас, тримаючись дніпровського берега, поспішайте якнайшвидше і якнайпильніше, заховуючи для себе в тій дорозі пильну й чулу обережність. Цього ми пильно хочемо і суворо наказуємо, щоб жоден такому указові нашому не був суперечний, а коли б хто його злегковажив би собі, не послухав і відхилився від тієї військової служби, такому нагадуємо з таким виказом, що понесе він суворе й неодмінне військове покарання горлом. Отож хай тій волі нашій ні один не противиться, і повторно пильно й пильно вам нагадуємо й наказуємо.

 

Дано з-під Казикермена 10 серпня 1697 року»

 

 

Тієї-таки ночі через якісь вигадки в нашому плавному війську народився був страх та сум’яття і було випущено через труби тривожне гасло, оскільки подумали, начебто турецькі судна йдуть угору Дніпром до нас. Через це, переночувавши ту ніч, всі більші водні судна, наші фуркати, відступили далі від берегів Дніпра і стали на якорях по всьому Дніпру, а менші судна залишалися незмінно по берегах. 11 серпня на Василевому низу або й далі від Казикермена з’явилися на Дніпрі турецькі водні судна і палили з тридцяти штук 1725. А наше військо з великим поспіхом всі минулі дні будувало й кінчало город Таванський, який гетьман та воєвода мало не щодня оглядали і наказували докінчувати, знамірюючись і самі після довершення його повернутися назад плавним походом угору по Дніпру, відходячи далі від небезпеки, від ворогів-бусурман, які щоденно примножувалися з Криму біля Аслама-городка, а на Дніпрі від Очакова.

Новий великий городок Таванський закладався від 30 липня до 12 чи 15 серпня, і був той Таванський городок із великими розкатами, що вміщали на собі кільканадцять штук гармат,— його тоді до решти звели і закінчили, обвівши глибокими та широкими ровами і не низькими камінними, земляними та дерновими стінами, а по стінах він був обставлений кошами, наповненими землею.

Після завершення того Таванського города князь Долгоруков залишив там від себе певну частину московської піхоти і над ними призначив там-таки комендантом згаданого дворянина Василія Борисовича Бухвостова, зоставивши йому численні всілякі харчові та воєнні припаси. Гетьман від себе залишив також певну частину городового пішого війська, вибраного з усіх полків, і отамана кошового Григорія Яковенка з тисячею чи й більше запорожців 1726. Осібно також у порожньому і ненаправленому Казикермені лишив гетьман з тисячу козаків, вибраних з полків при наказному ніжинському полковникові, доброму молодці Левку Шрамченку, олишевському сотнику, лишив у тому-таки Казикермені і сердюцького полковника Лук’яна Шульгу з його полком 1727, достатньо узапасивши їх борошняними воєнними запасами і наказавши їм чинити однодушно із запорожцями мужню відсіч бусурманським наступам під Тавань та Казикермен.

Після таких дій та влаштування Таванського й Казикерменського гетьман та воєвода князь Долгорукий 15 чи 16 серпня 1728 по заході сонця, начебто з боязню втікаючи, рушили від Тавані й Казикермена вгору по Дніпру з усіма водними суднами і, через насталу тоді темну ніч, дізнали утруднення й замішанини через скупчення водних суден. Тієї-таки ночі відразу ж відступило наше військо з городка Шен-Герея через Кінську до Буваного і до нової кріпості Таванської. А земний та водний ворог бусурманин, переночувавши і явно побачивши відступ наших військ від Тавані та Казикермена, відразу ж перебрався весь із кримського степу через річку Кінську на Таванський острів, а турецькі водні судна рушили вгору Дніпром та Кінською, наблизилися до Тавані і почали від того дня денно та нощно добувати Тавань та Казикермен з гармат, мортирів та дрібних янчарок, чинити штурми і підводити міни, відбираючи на свою погибель немалу відсіч від наших військ, найбільше під запорозьким проводом. У цьому воєнному промислі біля Тавані та Казикермена бусурмани, замешкавшись до п’яти тижнів і нічого корисного не досягши, а тільки багато свого війська та значних начальників там потративши, з ганьбою відступили від Тавані та Казикермена назад до себе 1729. Про це, я більше не описуючи, кладу щодо того повість Юрія Мултянина з водного турецького війська, з-поміж команди паші Дервіш Ахмета, який плив з Тавані до Царгорода, втік і прибув до Тавані, а з Тавані був пересланий у Батурин і 30 листопада сказав таку свою повість у військовій канцелярії:

 

 «Той мултянин повідає, що він родом з Расоват, з Силістрійського уїзду 1730, батька, матері, ані жінки не має.

Служив зі своєї охоти за гроші на судні Дервіш Ахметовім,— паші, який був під Азовом з суднами,— вони з другим, Алі пашею, котрий із військом своїм землею до нього прийшов, побудували городок на Кубані. В тому новозбудованому городку лишили ті паші піхоти чоловік двісті, з тих, котрі вийшли з азовської облоги, і покинули при тім городку стільки ж татар. А в тому городку лишили залізних гармат дванадцять штук і шість таких, які шротом стріляють. Оповідає, що Юсуп і Кечі,— паші, що були під Таванню,— писали до вищезгаданих Дервіш Ахмета, паші, і до Сераскера Алі, паші, щоб якнайскоріше прибували під Тавань з військами, ознаймовуючи, що дуже легко візьмуть у свою область городки і всіма силами натомість обсадять. Мовили, що в Таванському городі нема більше козацького війська як дві тисячі, з’являючи, що інші повтікали до домів. Але коли на їхній заклик згадані паші Дервіш Ахмет і Сераскер Алі прийшли з військами під Тавань, один через Крим землею, а другий довкола Криму водою, омилились у своїй надії.

Бо коли взяли город Тавань та Казикермен в облогу і добували їх впродовж п’яти тижнів, чинячи три сильні приступи і підкопи під Тавань, а два під Казикермен, стратили в тих приступах свого турецького війська трупом покладених шість тисяч, опріч поранених, поміж яких забито трьох значних начальних капітанів, а саме: Емера, Агмета, Ібраїма.

Каторг було турецьких під Таванню та Казикерменом двадцять дві, дванадцять бейських, де кожної каторги паном був бей, він тримав у ній своїх невільників, куплених для роботи, і всілякі воєнні припаси. Самого ж султана — десять каторг, у кожній каторзі, як султанській, так і бейській, до битви (окрім невільників) і до лопатної роботи належних було півтораста чоловік або й більше. Гармат, опріч ручної стрільби, мали в кількості по одинадцять, а в інших каторгах по десять, по шість штук, а осібно було п’ятнадцять галет 1731, поміж тих галет дві галети було великі, а людей у них було чоловіка по двісті тридцять, гармат попереду по три великих, а четверта позаду, що шротом кидає.

Фуркат з іншими водними суднами було з сорок, опріч малих човнів.

Відтак на всіх отих суднах гармат було більше двохсот штук, поміж яких багато таких, що мали кулі в дванадцять, одинадцять, по п’яти і по шести ок 1732. Усього війська турецького було, як начислює, під Таванню та Казикерменом п’ятдесят тисяч, одні в шанцях, другі на суднах, треті при наметах, і хан був там весь час з усіма ордами.

Вороги мали такий поганський намір, що після численних вальних приступів до города Таванського та Казикермена замишляли ще кілька день добувати, і підкоп уже готували, і вал точили, і приспособляли всі свої поганські сили на останній приступ, але в тих часах білогородська орда дала знати, що йдуть на посилок обложенцям у Тавані сім тисяч чи й більше свіжих государських військ. Цього вони побоявшись, покинули робити підкоп і, повитягавши гармати з шанців, з усіма своїми поганськими силами вночі відійшли геть. А потім і сторожа їхня водна турецька, яка була вище тих городів на кілька миль, дала їм знати, що те військо від Січі рушило водою до Тавані.

Повідає і те, що поміж пашів чувати було такі поголоски: як тільки почнеться весна, то зараз мають приходити турецькі війська, щоб конечно добути Тавань.

А чи ці паші, котрі тепер з військами були під Казикерменом, чи інші будуть у наступне літо приходити, того не знає.

Те тільки твердить, що Юсуп, паша, на зиму має йти зі своїм військом до Очакова, Алі, паша,— до Кефи, Дервіш Ахмет — до Кечіпаші, з суднами і до Цариграда, і то найшвидше, щоб відправити судна, для яких легко можна знайти всілякі припаси в Цариграді.

Про турецького султана оповідає, що за три дні перед утечею їхньою з-під Тавані прийшли такі відомості: турецький султан був на війні, і відбулася вальна битва з турецькими військами, в якій загинуло десять тисяч турецького війська, самого великого вейзира поранено, значного пашу, а саме Мисір Ліовлю, забито і чотирьох пашів чи взято, чи забито, не знає сам, а султан ледве втік живий.

Ще повідає, з цим першим погоджується й другий «язик» на ім’я Муса турчин, котрий був під Очаковом та Казикерменом, що в ту пору турки відступили з-під Казикермена».

 

 

Після відходу турків від Тавані, як тільки принесено гетьману в Батурин відомість, що вороги-бусурмани з великим ущербком повернули додому, гетьман з усією старшиною утішився від того, що всемогутній Бог не допустив тоді бусурманам тріумфувати над християнами, за що йому, творцю, віддавано завше від усіх православних християн подяку.

А гетьман з боярином, прибувши вгору по Дніпру до Томаківки, де був обоз з лубенським полковником, вийшли з водних суден на землю, всі великі й малі судна відпустили вгору, аж до Запорозької Січі, і веліли вручити їх під нагляд запорожцям. Оголошуючи про всі ті події, гетьман писав у Москву з Томаківки, а сам із таборами рушив до Кодацької пристані, де 30 серпня, прибувши, відразу ж почали переправлятися через Дніпро, а звідти знову писав 31 серпня в Москву до великого государя про тодішні події, про запорожців, про видання грошей із військового скарбу, також і про їхнє непослушенство, і про затяги в Польщу таку свою грамоту:

 

«Повернувшись разом із ближнім, вашої царської пресвітлої величності, боярином і воєводою білогородським та великопермським намісником князем Яковом Федоровичем Долгоруковим із плавного походу з-під Таванського города в наші табори під Томаківку, ми писали до вас, великого государя, вашої царської пресвітлої величності, покірно доносячи через пошту про всілякі події, де доповіли були й те, що при нашому відході звідти, з-під Таванська, за певною нашою домовленістю, нагадуванням та пропозицією залишили там, під містом Таванським, запорожців Яковенка, кошового отамана, з товариством у тисячу чи більше чоловік, наказавши пресильним, вашої царської пресвітлої величності указом, щоб вони в допомогу вашим, царської пресвітлої величності, ратним великоросійським людям, залишеним від нас у тому новому Таванському городі для його оборони, затрималися на кілька тижнів і чинили зі свого боку промисел над ворогами, скільки стане сили і способу. Для того й грошей, опріч наших давніших дачок, ми дали їм при відході нашому 2000 золотих, а потім, знову відправивши з тих обозів од Томаківки в поміч тим вашим монаршим людям, що лишаються в тому новому Таванському городі, певну частину війська з-під наших регементів, ми писали до нього, кошового отамана, і до всього, що було при ньому, товариства, гаряче упоминаючи, щоб вони були тим воєнним людям, котрі посилаються, від Тавані до впровадження їх у той город поводом і допомогою, та й самі лишалися в чулому й твердому подвижництві і промислі супроти тих ворогів і конечно не відмовлялися невідхідно там бути до відвернення звідти тих ворогів, обіцяючи їм за той виказаний труд у воєнних оказіях особливу грошову дачу. Список листа, в якому писалося про те до них, посилаю у приказ Малої Росії, а тепер, над сподівання, мені принесено з Січі таку відомість, що ті запорожці, залишені від нас під Таванським городом, не дотримавши свого слова, яким прирекли нам певний час прожити там у воєнних промислах, з побудки неспокійних голів, що були поміж ними, виказали недоброхітність супроти того свого кошового отамана і, відмовивши йому в послушенстві, всі повернулися до Січі, де зовсім від нього отаманський уряд відібрали, а настановили собі нового отамана, свого бувшого осавула, чоловіка до того уряду негодящого,— не має він у Січі серед них жодної значності та заслуги.

Отож я, гетьман, писав із цієї дороги до наказного лубенського полковника, якого виправили до Тавані, щоб він усіх їх, запорожців, суворо упоминав вашим монаршим указом і моїм гетьманським словом, хай би вони без жодної відмови ішли туди, до Таванського города, аби впровадити в город посланих від нас людей, і щоб старалися промишляти над ворогом з огляду на вашу, царської пресвітлої величності, собі на подальший час милість, котра завжди їм допомагає і їх виживляє.

Доношу покірно тут-таки і про те вам, великому государю, що з закордону донеслась у Запорозьку Січ якась омана, що зазиває запорожців на службу. За тією облудною побудкою цього літа ще з весни дві ватаги їхнього товариства, одна пішла з ватагом, що називається Морозом-Каневським, у чотириста чоловік, а друга кінна з Морозом, бувшим кошовим отаманом, у сімдесят чоловік пішли в Польщу, а тепер, як мені донесено, якийсь кравець Шкуринського куреня прибирає собі ватагу, бажаючи йти у ту ж таки польську дорогу. І я, гетьман, за посадою свого уряду, упоминав словесно наказного кошового отамана з іншими курінними отаманами і з товариством, які були в мене при зустрічі, щоб така сваволя була припинена, так само ганив їхній у тій мірі непорядок і через листа мого наказував свавільних од того замислу утримувати. З тим ото листом моїм я послав до Січі військового генерального хоружого Євфима Лизогуба і конотопського сотника Феодора Кандибу, перед якими вони, запорожці, вимовлялися, що начебто тепер у них у Січі немає жодного такого товариша, котрий би туди, у Польщу, хотів би ходити на службу. І хоч мало з них маємо служби, а ще й виходить таке недбальство, як вищепокладено, однак я, запобігаючи тому, щоб вони не відторгнулися від вашої, великого государя монаршої милості, повівся з ними ласкаво: з приходом моїм із плавним військом відіслав їм туди через руки чернігівського полковника 1733 три тисячі золотих, а сам, прибувши до Тавані, дав ще дві тисячі, як про те вище говорилося, а на відході тисячу золотих і на кожного отамана по сукну тузинки 1734 на жупани, і ще більше грошей дати їм обіцяв, коли будуть перебувати при Тавані. Ці видатки учинили убогому військовому скарбцю чималу трату. Які відтак далі їхні вчинки непослушенства будуть виявлятись у вашій монаршій службі, про те маю повинність донести вам, великому государю, вашій царській пресвітлій величності. При цьому віддаюся вашій милостивій монаршій благостині.

 

З обозу від переходу Кодацького 31 серпня 1697 року»

 

 

При таких діяннях та подіях у нашій Росії і в російських військах, у Польщі сенатори й Річ Посполита промишляли про вибір нового короля на місце покійного уніатолюбця Собеського, і це тривало проздовж року й більше після численних щодо того вибрання контроверсій та незгод, бо дехто, як писав і раніше, хотів поставити на польське королівство князя де Контого з Франції; стояли за корону з Литви Сапіга, воєвода віленський, і великий краківський гетьман 1735, великий коронний секретар, Потоцький підтримував королевича Якуба Собеського, великий коронний гетьман — королевича Олександра 1736 або князя баварського, а інші бажали князя й електора саксонського. Цісар підтримував свого генералісимуса князя де Бадена, або князя баварського, також і князь Лотарінгії дбав про ту ж таки Корону, кладучи за те полякам мільйони. За втручанням у те елекційне діло пресвітлого нашого монарха Петра Олексійовича вибрали і 15 вересня коронували на польське королівство князя й електора саксонського Фридеріка Августа, який мав двадцять сім років віку свого, під такою умовою, що має відкинути лютеранську секту, а прийняти римську віру, що він ще перед своїм вибранням на королівство і вчинив.

А перед вибранням він, Август, прислав свого посла до сенаторів та Річі Посполитої польської такі пропозиції, які тут-таки докладаються 1737.

 

 

ПРОПОЗИЦІЇ

до найяснішої Річі Посполитої від нового кандидата,

найяснішого князя, його милості Августа, електора Саського,

подані через екстраординарного посланця,

висланого з повними і всілякими повноваженнями.

1. Старожитна високість найяснішого дому Саського, уславлена із давніх віків, яка триває і в теперішньому віці, хвалебна в часах, яка єднається з найпершими в Європі домами як рівна, не потребує обширнішого опису, бо у щасті [...] 1738 цезарях римських, з яких Отто Третій, навідуючи гріб святого Войцеха 1739, офірував Польщі корону і привітав найпершим королем Болеслава Хороброго 1740, ясніє цілком несмертельно всілякими родинними зв’язками, повна оздоб та слави, не кажучи вже про давніші оздоби того дому — те, що покривається давніми віками, бо цим напоєно історію, наповнено книги і саму пам’ятну славу цілого світу.

2. Щодо найяснішого князя його милості електора Саського, то це пан з природженою ласкавістю, у самому розцвіті літ, бо допіру має двадцять сім років, він з молодості приготовлений до військових дій, котрих щасливість знає цілий світ. Про це виразно свідчить саме здобуття Могунця 1741 і відправлена з честю експедиція в Брабант 1742 над Рейном . Йдучи слідом великих, безсмертних предків, з не меншою славою він гетьманив у Венграх 1743 і в двох кампаніях так добре рядив гетьманським духом, що схилив карки пишному східному поганству і безстрашним серцем, мужністю та мудрою розпорядливістю своєю привернув хистку перемогу. Він славний відтак не тільки на марсовім полі, але тріумфує в серцях непереможних підданих своїх, покладаючись на одній тільки особливій доброті, коли більшості своїх підданих, упереджуючи, допомагає добродійствами, вивищує ласками, і ніхто на його зверхність не поскаржиться, і, взагалі, про ласкавість його щодо підлеглих собі людей не тільки свідчить публічна слава, але й самі їхні милості панове обивателі Великопольщі, які мають на пограниччі свої добра, можуть признати те саме. Взагалі, в тім пані є безліч усіляких ознак досконалості, а доказом цьому — незрівнянна зрілість порад і очевидна природжена доброта.

3. А що більше, це те, що сам найвищий Бог з таємного догляду за вічними своїми вироками, призначаючи ту корону найяснішому електору Саському перед двома роками за натхненням святого духа і через узяту дорогу до Риму, припровадив його до правдивої католицької, віри і для слави божого костьолу осяяв його святою наукою у володарському місті. Це діло — очевидне чудо самої божої надмогутності, яка єдина чуда чинить, і недаремне це віщування, бо сам пан Бог тим своїм найвищим покликом уторував дорогу до корони і вчасно припровадив до того права бути католицьким королем, щоб гинучу вітчизну і падаючого світу махину підтримати даною з неба бойовою рукою, щоб пам’ятними, довговічними перемогами понизити оттоманську гордість, громлячи війною всіх ворогів тієї корони, а на підданих щедро зливаючи ласкавість та милість своєї щедроти.

4. Не треба побоюватися, що він буде утяжувати найяснішу Річ Посполиту своїм найяснішим потомством 1744, хай йому виділятиметься з прибутків Річі Посполитої хоч би й найменша частина, бо має тільки одного сина і може відступити йому свого часу не тільки електорські володіння з належними електорськими правами та клейнодами, але й Лузацію 1745, приєднану собі від предків своїх, та всі інші провінції, і щедро його може тим задовольнити. Таким чином він поверне ласкавий погляд на добро Річі Посполитої і на насущні інтереси громадян, щоб вітчизна мала оборону, свята віра — захист, рицарський стан — задоволення, господарство цілої Річі Посполитої — добрий уряд, особливо ж щоб захищалися непорушною цілістю права та свободи вітчизняної вольності шляхетного рицарства, до якого він має природжену любов, так само і сейми та сеймики були за пайовим урядуванням у завше квітучому та непорушному стані на суспільну славу й пожиток.

5. Усі вищі вакансії будуть роздаватися не з огляду на гроші, а з огляду на цноти й заслуги: тож бо подібний утиск не може вміститись у делікатному серці найяснішого електора, який високорідно бридиться такими проклятими хабарями. Неслушні датки від такого пана відстоять далеко, адже його гойна рука кожному, хто вірно служить, нескупо виділяє ласку, і не утискує він несправедливо зичливість заслужених, заслуги кожного знає персонально і віддає некорисливо добродійствами.

6. Зважаючи на заплутані справи у важкі часи Річі Посполитої, коли звалено на вітчизну з великим утиском боргову плату заслуженого війська, він із милою охотою зніме такі тяжарі, офірувавши Річі Посполитій десять мільйонів курсуючої монети, і то не на папері, але зараз-таки після акту елекції, готівкою, ретельно та істотно вирахувавши її із власної шкатули. І хоч інші позірно теж маніфестують свою дачу і під солодкими присмаками у різні способи публічно прикрашають та притемнюють запропоновані вигоди, але Річ Посполита може слушно відчути, чи способи та засоби офіруючих можуть порівнятися із таким щедрим датком? Бо коли ці суми, взяті звідкілясь, вишукано чи позичено до певного часу недостойним чином, то офіруючі обов’язково будуть повинні за взаємними зобов’язаннями розрахуватися зі своїми принципалами чи кредиторами, відтак Річ Посполита, утяжена боргами, потраплятиме в замішанину від загальних протидій і не турбуватиметься про суспільне добро, але про сторонні інтереси, щоб віддати одержані пожертвування не без свого ущербку та шкоди.

7. Найясніший електор бере на себе обітницю (не на словах) одібрати при безстрашній мужності та відвазі Кам’янець-Подільський і презентує на те своє військо і власну артилерію на його здобування, навіть здоров’я та життя своє віддає вітчизні, а щоб уміцнити у рицарських грудях військового народу правдиву любов до себе, бере на себе при такому великому дбанні за Річ Посполиту стільки праці, турбот та піклування з ушкодою свого здоров’я.

8. Так само Поділля, Україну 1746, Волохів, Мултян, коли зможе, приверне до найяснішої Річі Посполитої чи ж то війною, чи після постанови миру,— матиме це за найперше старання, щоб не тільки встановити золотий час бажаного миру, але й поширити землі найяснішої Річі Посполитої в давніх межах Сармацької держави 1747, і все, що тільки відпало, поверне Річі Посполитій, про що матиме цільне своє дбання.

9. Більше того, найясніший електор декларує, що на потім, на всі випадки несподіваних воєн, Річ Посполита буде найретельніше уміцнена і на будь-яку небезпеку, що траплятиметься, має посилати і власним коштом забезпечити шість тисяч свого війська за вимогою станів королівства або ж готовими грішми [подбає] про затягнення певної кількості війська, потрібної для суспільних цілей. Це все лишаємо на вільний розгляд станів Річі Посполитої.

10. Коли б випало увійти в суперечку за котресь своє князівство, він міг би домовлятися з сусідами про заміну на якусь далеку чи близьку до Річі Посполитої провінцію, щоб прилучити її до Корони при належному розгляді найяснішої Річі Посполитої, відтак усіляким до того способом дбатиме, скільки зможе, щоб виявляти до вітчизни правдиву любов свого зобов’язаного серця.

11. Відновлення монети, котра в тих краях погана і зіпсована, а в краях найяснішого електора добра й виборна, буде направлене самою високістю генія того державця, і торгівлю буде припроваджено до квітучого стану; має-бо до того великі засоби з Липська 1748 та інших країн і всі зобов’язання станам Річі Посполитої зможе висвітлити з охотою,— це буде справді учинено.

12. Своїм коштом закладе рицарську школу для освіти молодих людей у жовнірській математиці, фортифікації і для повного військового навчання, щоб шляхетська молодь якнайкраще розвивала вроджений геній до військових занять.

13. Усі фортеці утримуватиме в найліпшому порядку і з великою охотою здійснюватиме все для найяснішої Річі Посполитої, що було введено у звичай як належність у стародавнім та новім війську,— виконає твердо обіцяне, що засвідчує урочистою присягою через пана свого посланця, й декларує всіляку безпеку.

14. Отже, коли найясніша Річ Посполита піднесе на свій трон через вільні голоси досконалого у щасті й доброті пана, непереможного у мужності й відвазі, не зв’язаного ні залежністю, ні будьякими зв’язками із ворожими домами Європи, то саме небо благословить таку щасливу елекцію, якою пан Бог виказав би ласку всемогутньої своєї десниці, покликавши найяснішого електора на лоно і у склад спільного для всіх костьолу божої матері, і далі так само вже утримуватиме, додавши сили для більшого прирощення тієї святої релігії. Це набирає особливої сили, бо найсвятіший електор, не з бажання правити (що буває сильніше всіх інших пристрастей), але з особливої любові до віри й найдорожчої свободи, зважився на таке змагання, покладаючи сподіванку тільки на самого Бога, що зігріє серце вільного народу, нахилить голоси виборців, викличе схильність великих громадян, і той, котрий дає на голови королівські корони і перед яким, падаючи на коліна, тремтять народи, приведе до пожаданого кінця думку й бажання найяснішого електора.

Щоб знищити всілякі сумніви у пункті щодо католицької віри, котру правдиво прийняв його милість князь Саський, коли б хто сумнівався, можна запитатися для ліпшої і певної інформації у його милості ксьондза папського нунція і його милості ксьондза біскупа Пассавського, цісарського посла, котрі це ствердять доброю вірою.

Після елекції на вибрання на польське королівство князя й електора саксонського, перш ніж дійшло до присяги, він, Август, подав на латинськім письмі до станів Річі Посполитої таку пропозицію, яка тут кладеться польською мовою:

 

ПРОПОЗИЦІЯ

від його королівської милості після елекції станам Річі Посполитої, перш ніж дійшло до присяги

на pacta conventa 1749,

тобто на установи коронних прав, подана з таким змістом,

з латинської на польську мову перекладена:

Оскільки мені випадає присягати без порушення моєї совісті, подаю для того такі pacta conventa, які я міг би виконати досить певно, бо обіцяти і братися, а не виконати — це річ шкідлива для сумління, а для репутації непристойна.

Отож аби я, не дай Боже, не піддавався доріканням або ж не підпав вічній неславі, яка починається із закладання славного фундаменту, кладу пояснення щодо виконання статей станам Річі Посполитої.

По-перше, я не тільки не мислив досягти того трону й маєстату, але й за голосами людськими 1750 не старався ніякими способами, щоб воля божа не відходила в цьому ділі від мене. Отож, коли б хтось знайшовся і заперечив, що був на ті голоси мною найнятий чи підкуплений, Богом свідчу, що жодного слова з моїх вуст не чув і не мав таких від мене доручень, бо я найменше своє слово кладу на одній шальці із власним життям.

А що стосується мого зобов’язання, скажу: давніший король, його милість Михал 1751, обіцяв уміцнити тільки один Кам’янецьПодільський, заставивши все господарство у повній цілості, а до виплати боргів не був зобов’язаний, окрім 150 тисяч золотих, однак і ці фортифікації 1752 та виплати належно не здійснив.

Тепер же на саме забезпечення її милості найсвятішої королеви 1753 треба виплатити 200 тисяч, і на ці всі витрати мушу немало витратити прибутків з економій 1754.

Через турецьку війну публічні податки не збираються по багатьох місцях, а через це і економії в цей час вичерпалися. Найліпшу реляцію про все те може вчинити пан коронний підскарбій.

Але, трохи відступивши від того пункту з минулих пактів, пильно прошу, щоб пункт про відречення від престолу був викреслений, і то не тому, що я хотів би когось іншого посадити на своє місце, але ніяк не можу зізволити на те, щоб зовсім не можна було мені просити природного спокою, коли буду зморений службою вітчизні або ж похилими літами. Паном Богом свідчу, котрий усе знає і в усі людські проникає таємниці, що такий великий тягар беру на себе не з якої іншої причини, тільки для належної прислуги Божому маєстатові, для збереження християнської віри й оборони занепалої вітчизни; бо така була воля найсвятішої ласки, яку завше дізнаю над собою, через що при згоді сідаю на цім троні і маю в Бозі сподіванку, щоб те королівство з усіма кордонами привести до давнього щастя. Отож я у Варшаві мешкати не думаю, але там буду, де йдеться про Божу хвалу, про цілість Річі Посполитої і про втрачені провінції. Треба тож, щоб для такого жнива було обдумано, кого з людей наблизити до моєї особи, бо я, поки не обміркую безпеки моєї вітчизни з усіх боків, щоб після тих усіх струсів вона тріумфувала, тішачись із сподіваного миру, доти не повернуся. А більше декларувати не можучи і не чинячи ніяких інших жодних обітниць та надій, котрими мав би заводити Річ Посполиту, одурюючи і своє сумління, боронитиму власним здоров’ям вітчизну в усіх нещастях, у чому мені, Христе-Боже, королю королів, котрий мене посадив на цім маєстаті, допоможи!

Для задоволення Річі Посполитої приймаю такі пункти:

Клейноди, заставлені у чужоземного війська, обіцяю викупити і віддати до скарбу.

Відступаю суми з Пневського 1755 староства — 150 тисяч.

Беруся уфортифікувати своїм коштом Львів.

Матиму допоміжне шведське військо.

Матиму посильне старання про суму грошей на військо від короля, його милості, французького, через якого дбатиму й про мир з турком.

Після таких пропозицій нововибраний король Август виконав належним порядком присягу Річі Посполитій на утримання давніх шляхетських прав та вольностей, потім із великим тріумфом та радістю був коронований у Кракові 15 вересня.

При такому стані у Польщі Велика й Мала наші Росії, після земних та плавних вищеописаних військових турбот, спочиваючи в домах, думали і промишляли про воєнний марш під бусурманські житла на прийдешнє літо, через це і річка Дніпро за гетьманським наказом зі своїми вітками та всілякими урочищами, почавши від Переволочної вниз, аж до самого Очаківського лиману, була 24 листопада зревізована та зреєстрована невідомо для чого через полтавського полковника 1756 та козаків, які там бували. Так само було залишено у військовій канцелярії описаний тракт від Мішуриного Рогу до Очакова, до Богу і Піщаного на ньому броду. Цей реєстр дніпрових віток, як і тракт отой для відання в потомні часи, кладеться тут отакий:

 

РЕЄСТР РІЧОК І ПРИКМЕТ,

які лишаються з обох боків річки Дніпра, починаючи від міста Переволочної

Прислано у військову генеральну канцелярію від Полтавського полковника 24 листопада 1697 року.

 

Спершу по цьому боці, що від Переволочної

Річка Ворскло, яка впадає в Дніпро.

Річка Орель.

Річка Чаплинка.

Річка Протовч.

Річка Самар.

Річка Ворона.

Річки Осокорівки, одна нижче Пісковатого, а друга проти острова Дубового.

Річка Таволжна.

Річки Вільних 1757, вище Татарської голови 1758.

Річка Кічкаська.

Річка Московка.

Річка Кінська.

Річка Анчакрак.

Річка Карачакрак.

Балка Маячка.

Річка Аталікова.

Річка Білозірка.

Річка Чорна.

Річка Тарасівська.

Річка Грушівка.

Річка Томаківка.

Річка Кам’янка.

Річка Кам’янка друга.

Річка Лиса Гірка.

Річка Микитин Ріг.

Річка Чортомлик.

 

По тому боці річки Дніпра і прикмети, почавши від Переволочної або від Мішуриного Рогу

Річка Омельник.

Балка Свідковська, нижче Ревучого 1759.

Річка Свинківка.

Річка Домонткан.

Річка Савоткан.

Балка Щурівська.

Балка Романківська.

Балка Котівка.

Балка Тарамська.

Балка Станова.

Балка Сажавка.

Річка Сура.

Балка Звінська.

Річки Вовніжки.

Річок Будилок Радом 1760.

Балка Таволжанка.

Балка Лична.

Річка Вільна.

Балка Хортицька.

Річка Біла.

Острів Великий Личний.

Острів Дубовий, над Вільним 1761.

Острів Хортицький.

Острів Белеїв.

Острів Білій.

Острів Тарасівський.

Острів Томаківський.

Сулимовий, вище Товстих Пісок.

Острів Скарбний, до самої

Січі.

 

ОСТРОВИ ПО ДНІПРУ ВІД ПЕРЕВОЛОЧНОЇ.

ПОРОГИ ДНІПРОВІ, ПО ЯКИХ ВСЕ КОЗАЦЬКЕ ГОРОДОВЕ УКРАЇНСЬКЕ ТА НИЗОВЕ ВІЙСЬКО, ЩО ПО ДНІПРУ МЕШКАЄ, ЗАПОРОЗЬКИМ ВІЙСЬКОМ НАЗИВАЄТЬСЯ.

Острів Поперечний.

Острів Хурсин.

Острів Великий, над Чорною лукою.

Острів Гречаного.

Острів Монастирський.

Острів Гринев.

Острів Становий.

Острів Кодачок.

Острів Сурський.

Острів Княгинин.

Острів Козлів.

Острів Дубович, над Волнігом 1762.

Острів Таволжний.

Перший поріг Кодак, Волошинова Забора.

Поріг Сурський.

Поріг Лоханій 1763.

Поріг Стрільчий.

Поріг Звонець.

Поріг Княгинин.

Поріг Ненаситець.

Поріг Вовнігн.

Поріг Будило.

Поріг Таволжний.

Поріг Личний Вільний 1764.

 

ОСТРОВИ, РІЧКИ, ВІТКИ ТА ІНШІ ПРИКМЕТИ ПОНАД РІКОЮ ДНІПРОМ, ЩО Є ПО КРИМСЬКОМУ БОЦІ, ЯКІ ПОЧАТОК СВІЙ МАЮТЬ ВІД СКАРБНОГО І ТАК НАЗИВАЮТЬСЯ:

Перша вітка Лободиха, а там-таки є і острів Лободиський.

Вітка Метлиха.

Вітка Заплавна.

Річка Кінська.

Сі вітки Лободиського острова і річка Кінська скінчилися в Карайтабені в Бистрої 1765.

Вітка Татарка Підпільна.

Вітка Басанка.

Вітка Поперечна Татарка.

Вітка Царівська і острів Царівський, де сторожа бувала низового війська від городків в немирові часи.

Вітка Чаплинка і остров Чаплинський.

Вітка Єпатих 1766 а там-таки й острів Євпатиський.

Ці вітки та острови, почавшись від Татарки й Басанки, кінчаються біля Євпатихи.

Вища голова Каїрі 1767.

Перша вітка Кінська, від вищої голови іде понад полем.

Вітка Грушівка біля того-таки острова Каїрського.

Вітка Келеївка вища.

Друга Келеївка нижча.

Вітка Перевал і Барабашева плавля 1768.

Вітка Котовка.

Вітка Гниловод.

Вітка Гребениха.

Вітка Волошка. З тієї вітки Волошки вітка Жовта, впадає у Волошинове озеро.

Вітка Губська вища.

Вітка Губська нижча.

Вітка Шавулиха.

Вітка, названа Крутій.

Вітка Чаплинка, там-таки, нижче Крутих.

Вітка Гниловодець Малий, впада у Волошинове озеро.

Вітка Волошинові Гирла.

Вітка Костирська Перебойна.

Вітка, названа Дурицька, і острів Дурицький.

Вітка, названа Кривій.

Ці всі вітки, почавшись од вищої голови Каїра, впадають у Дніпро під Аслам-городком.

Таванського острова вища голова від Аслам-городка на низ.

Вітка Кінська Вища Голова.

Вітка Біле озеро в тому ж крузі.

Вітка Розкопанка, нижче Таванського озера.

Таванський острів зі своїми вітками скінчився біля Голої пристані. Ота Гола пристань так називається, бо татари, кочуючи в полі, там свої статки 1769 напували.

Острів Британський, нижче Голої пристані і річище Британське.

Вітка Британ.

Вітка Кінська Гнила.

Вітка Хрулова, а з тієї Хрулової вітки річище, там-таки є три острова, що їх звуть Хрулові.

Озеро Лиман Хруловий, на нижчій голові Хруловій.

Вітка, названа Кринки.

Вітка Кінська, іде з Хрулового озера під полем.

Вітка Турська.

Озеро Тягинське, може називатися Лиманом.

Озеро Гирло Глухе вище.

Озеро Гирло Глухе нижче.

Корнійків затон і Корнійкова коса.

Урочище Барабашеві Гатки.

Плавля, названа Вчорашнє.

Вітка Кінська, нижче Вчорашньої, іде під полем у Великий Лиман.

Розкопанка Олексієва.

Вітка Голубів Прогній.

Бугор Вищий Олексіїв.

Бугор Нижчий Олексіїв.

Вітка Прогній Кардашинський, впадає в Кардашинський-таки лиман.

Вітка Олексієва Перебійна.

Вітка Маслова Перебійна.

Вітка Борщева Перебійна.

Коса над Кардашинським лиманом Борсунка.

Вітка Боброва.

Острівці Боброві, нижче Бобрової.

Вітка Калинівка, а при ній і Солонецький острів.

Острів Солонецький.

Вітка, названа Радкова 1770.

Вітка Солонецька.

Гирло Солонецьке, впадає в Солонецькі озера.

Дніприще Сухе — вітка, котра впадає в лиман, злучившись із Кінською.

Плавля Краснякова.

Коса Нетеребська.

Вітка Середина.

Коса Зборовська.

Куджулова Переволока, впала у Зборовський Кут.

Вітка Прогній Зборовський.

Грекова пристань.

Грекові Ольхи.

Пристань Сагайдачного.

Садки.

Ярошів острів.

Вербова Сага.

Бузовий Прогній.

Середній Прогній.

Росоховатий Прогній.

Солоні озера.

Васильків Прогній.

Перевіз Татарський, де кримська орда на білогородський бік, а білогородська на кримський перевозяться.

Вежа в Стрілиці навпроти Очакова. Острів Тендра, де недалеко й море починається.

 

ОСТРОВИ, РІЧКИ, ВІТКИ ТА ІНШІ ПРИКМЕТИ З ЧИГРИНСЬКОГО БОКУ, ЯКІ Є ПОНАД РІЧКОЮ ДНІПРОМ, СПИСАНІ 1697 РОКУ, ПОЧАВШИ ВІД СКАРБНОГО, ТАК НАЗИВАЮТЬСЯ:

Острів Козулин і вітка Козулина.

Дві вітки Темні, а нижче тих віток вітка Перевал Темний.

Старий Дніпро, над яким є острів.

Вітка, названа Бучки, а з тих Бучків виходять Поперечні Бучки.

Вітка Тихенька, там-таки вітка Білороботчиха.

Вітка, названа Юсківська, де і острів Юсківський зветься.

Вітка Підпільна.

Вітка Боровицька.

Річка з поля нижча голова Базавлука.

Вітка Заплавна.

Вітка, названа Млинки.

Річка Польова Грушівка.

Річка Тернівка, нижче.

Вітка Кислівка, там-таки Шаховка-вітка-таки.

Вітка Дмитраківка.

Вітка Друга Дмитраківка.

Вітка Хвенна, там-таки вітка Шевчиха.

Вітка Чаплинка.

Вітка Шабельна.

Вітка Микільська, там-таки вітка, названа Перевал.

Ті всі пом’януті вітки впадають у Велику Воду, а з Великої Води гирла впадають біля самої Січі в ріку Дніпро.

Острів Скалозубів і річище Скалозубове посеред Дніпра.

Острів навпроти долини, названий Дурний, де і річище зветься Дурне.

Вища голова Носаківського 1771, там-таки є вітка Дармалівка, що йде під полем.

Вітка друга Дармалівка, нижче тієї.

Вітка третя Дармалівка суха, нижче тих двох, через Носаківський острів.

Дніприще Криве, там-таки є вітка, названа Заплавна, взялася з Кривого Дніприща.

Там-таки, з того Кривого Дніприща, взялася вітка, названа Жучиха.

А з того ж Кривого Дніприща взялася вітка Клочиха.

Вітка, названа Боброва, а взялася вона з Дніпра і впадає в Криве Дніприще через острів.

Вітка нижче Бобрової Яретиковий Перевал, впадає в Носаківськии затон 1772.

Всі вітки, почавшись від Скалозубового острова, впадають у Носаківський затон, а з Носаківського затону гирло знову йде в Дніпро.

Острів, названий Омеловий, нижче Носаківського, вище котрого і вітка іде Омелова, а там-таки з поля впадає річка Омелова.

Острів нижче Омелового, названий від тієї Кам’янки, що нижче городків є за три милі, там-таки є балка і городище Пропастне.

Острів Космацький, вище голова Космахи, вітка Космаха, з якої взялася Космашка.

Вітка Підпільна.

Вітка Яремівка.

Ці вітки три — Космаха, Космашка і Яремівка — повпадали в Космацький затон, що є під Казикерменом, а річка Дримайлівка впадає в той-таки Космацький затон з поля.

Острова Козацького вища голова, минувши Казикермен.

Річище, назване Козацьке, в яке впадає з поля Кам’янка.

Вітка Річище Криве, впадає в Козацькі озера.

Вітка Гниловод, впадає в Гниловодські озера.

Річище, назване середнє Козацьке, котре взялося з Козацьких таки озер.

І те річище Козацьке впало в Дніпро нижче гори Богруна, де кінчається й острів Козацький.

Острів Тягинський і річище Тягинське, вища голова Інгульського, там-таки і вітка Інгульська, де впадає з поля Інгулець.

Острівці Сомоки.

А той острів Інгульський кінчиться біля Городища, на вищій голові Перевізькій.

Вища голова Верьовчиної Западі.

Вища голова Кошового острова.

А там-таки острови, названі Виноградне і Точкове.

Вітка там-таки, зветься Кошове.

Річище Ольхове, нижче Кошового.

Вітка Маслова, нижче Ольхового.

Острівці Кривоглійні.

Гирло впадає в Дніпро з Маслових озер.

Вітка Корабельне, вища голова нижче Кошового, взялася вона з Дніпра.

Вітка Борщівка Вища, котра взялася з Дніпра, нижче Корабельного.

Вітка Друга Борщівка поперечна.

Вітка Третя Борщівка Підпільна, впадає в лиман під Козій Ріг, нижче Корабельного.

Вітка Четверта Борщівка, названа Середня, впадає в лиман.

Ольхове річище, впадає в лиман нижче Борщівки.

А біля Ольхового на лимані два острівці є, названі Ольховії.

Острів Ольховий і Бубликова вітка, там-таки в тому острові, з того острова та вітка Бубликова впала в лиман.

Коса Бубликова, з того-таки острова Бубликового входить в лиман разом з Дніпром.

 

РІЧКИ, БАЛКИ ТА ІНШІ ПРИКМЕТИ ПОЛЬОВІ З ЧИГРИНСЬКОГО БОКУ, ЯКІ Є ПОНАД РІКОЮ ДНІПРОМ, ПОЧИНАЮЧИ ВІД СІЧІ ДО РІКИ БОГУ, А ВІД БОГУ ДО САМОГО ОЧАКОВА ТАК НАЗИВАЮТЬСЯ:

Перша річка Базавлук, впадає в Колотовське і у Велику Воду.

А в Базавлук, нижче Січі на півмилі, з лівого боку впадає в нього Солона Росош, а з правого боку Польова Кам’янка.

Річка Сокорівочка менша, впадає у Велику Воду.

Річка Осокорівка Велика, впадає в ту ж таки Велику Воду.

Річка Золота, впадає в Дніпро навпроти Скалозубового острова.

Річка, названа Дурна, впадає в Дніпро навпроти Поперечної Татарки.

Річка Носаківка Вища впадає навпроти острова Носаківського в Дримайлівку.

Річка Друга Носаківка, впадає у ту ж таки Дримайлівку.

Річка Третя Носаківка, впадає в ту ж таки Дримайлівку.

Річка Четверта Носаківка, впадає в ту ж таки Дримайлівку.

Річка Омелове Річище, навпроти Омелового острова.

Річка Кам’янка нижче Казикермена, впадає навпроти свого Кам’янського острова і навпроти Гребенихи.

А нижче тієї Кам’янки балка і городище Пропастне над самим Дніпром.

Річка Дримайлівка вище Казикермена, впадає в Космацький затон. Тут Казикермен при березі Дніпра.

Річка Кам’янка, впадає нижче Казикермена в Козацьке річище.

Річка Боргунка Вища впадає в Козацьке-таки річище.

Річка Боргунка Нижча, впадає в те ж таки Козацьке річище.

Скеля Боргуй, проти Хрулового острова, на якому є старовинне городище.

Річка Тягинка, впадає в річище Тягинське, де й городище Тягинське.

Річка Тернівка, впадає в Інгульське з поля.

Річка Малий Інгулець, впадає в те ж таки Інгульське, а з Інгульського — в Дніпро навпроти Вчорашніх.

Річка Верьовкіна — з поля.

Річка Білозірка, впадає в Білозірський лиман.

Урочище Козій Ріг — в гирлі Дніпра, де Корабельне впадає в лиман і Борщівку.

Річка Малий Солонець, впадає в лиман. Ріг 1773 Станіславів.

Річка Солонець Великий, нижче Станіслава. Семенів Ріг, нижче Солонця Великого,— до ріки Богу.

Берег Руська Коса — біля самого гирла ріки Богу, де Буг впадає в лиман.

Гора Оджикчол — перейшовши ріку Буг над лиманом; Царі Комиші — над тим-таки лиманом, під самим Очаковом.

 

РІЧКИ, БАЛКИ ТА ІНШІ ПРИКМЕТИ ПОЛЬОВІ, З КРИМСЬКОГО БОКУ, ЯКІ Є ПОНАД РІКОЮ ДНІПРОМ, ЙДУТЬ ВІД СІЧІ ДО САМОЇ ВЕЖІ І ТАК НАЗИВАЮТЬСЯ:

Перша річка Мамайсирка, впадає в Кінську нижче Лободихи.

Гора Карайтабень — навпроти Старого Дніпра.

Гора Баба й Бабина балка є там-таки.

Річка Рогачик, впадає в плавлю свою Рогачицьку.

Річка Євпатиха, впадає навпроти Дніприща Кривого в Дніпро.

Річка Мечетна Каїрка, там-таки впадає в Кінську і в Каїр.

Річка Друга Каїрка, там-таки впадає в Кінську і в Каїр.

Річка Третя Каїрка, там-таки впадає в Каїрський луг.

Річка Четверта Каїрка Західна, там-таки в Кінську впадає.

Річка П’ята Каїрка — навпроти вітки Дурицької.

Річка Вуливало — навпроти Кривих впадає в Кінську.

Річка Суммомова — навпроти Кривих, впадає в Кінську.

Річка Олешки, впадає в острові навпроти Вчорашніх, і луг там є під назвою також Олешки.

Луг, названий Жоловецький, з прогноями.

Ольхи Великі, з прогноями.

Пристань Борщова.

Луг Зборовський — над лиманом.

Грекова пристань і Греків луг — навпроти Зборовської коси над лиманом.

Сагайдачного пристань і луг Сагайдачного — там-таки над лиманом.

Урочище Садки, нижче Сагайдачного, над лиманом.

Острів під назвою Янушовий, там-таки і річка є, названа Янушова, над лиманом.

Сага 1774 Вербова і пристань Вербова — над лиманом.

Сага Бузова і пристань Бузова — над лиманом.

Могила Сторожова, нижче Середнього Прогною — над лиманом.

Прогній Середній — над лиманом.

Прогній Росоховатий — над лиманом.

Прогній Васильків — над лиманом.

Пристань і перевіз, де перевозиться кримська орда на білогородський бік, а білогородська на кримський бік до Очакова, а від пристані й перевозу до вежі чверть милі.

Острів Стреличний втягається в саме Чорне море нижче вежі.

Вище тієї вежі є острів під назвою Тендра, на Чорному морі, на якому на нижній голові того острова є сім тополь, а під тими тополями є вода, звана солодкою, і той-таки острів Тендра на нижній голові в ширину є на гони 1775, а в інших місцях він — на три ступені 1776, а подекуди на чотири, на п’ять і на шість, на десять і на дванадцять, а подекуди й більше.

А того згаданого острова розташування може бути на сім миль 1777.

Після тих щасливих вищеописаних дволітніх російських та козацьких перемог над Казикерменом та Азовом російський Марс заохотився був піти війною на бусурманські житла під Тягинню або під Очаків, і для того гетьман Мазепа, відшукавши з Полтавського полку кількох козаків, котрі добре знали поле та шляхи до Азова та Білогородщини, звелів їх про те докладно розпитати у військовій канцелярії. Вони на опиті сказали, що тракт від Мішуриного Рогу біля Переволочної до ріки Богу та Піщаного Броду іде гребенем до самого Інгульця, поминаючи і з правої, і з лівої руки річки, які там є.

Пішовши від Дніпра, перший стан на вершині Омельника, де будуть і дрова, і вода.

Другий стан на річці Кам’яночці, де також дрова з терня і досить буде води; на тій Кам’яночці будуть для табору броди, а будуть і трудні місця, де треба робити переправи.

Третій одпочивок на Інгульці, де води і дров буде досить, там є такий брід, що ним може йти табором кільканадцять лав, а інші місця чи плесовий, чи перегнійний, чи крутобережний будуть, і там не можна робити переправи, а кінноті можна перейти і вище, і нижче.

Четвертий стан на річці Бешці, яку треба переходити, і там дров і води буде досить, є там такі місця, що можна пройти табором без утруднень, а є і такі, що треба робити переправи.

П’ятий відпочивок на річці [...] 1778, котра з правої руки йде від Чорного лісу, а котить в Інгул, на якій лози і терня є, і вода плесами, треба йти понад нею, не переходячи до Інгула.

Шостий відпочивок на річці Інгулі, де теж буде досить дров, на ній знайдуться два шляхові броди, якими здавна ходять по рибу. Оцими бродами можна іти табором у три і в чотири лави, коли вода мала, а, опріч тих бродів, на інших місцях переправу робити трудно через численні плеса й круті береги.

Сьомий відпочивок біля Сугаклії та Сугаклайчика, де будуть дрова й води досить, а перехід важкий, хіба буде треба робити переправу. На оце місце ішло під Чигрин і турецьке військо; а не доходячи Сугаклії, буде на шляху грузька балка, через яку табору нелегкий перевіз.

Восьмий відпочивок над Мертвоводом, від якого до Сугаклії треба, [щоб] днювати, добре йти, там і вода, і дрова будуть.

Дев’ятий відпочивок теж над Мертвоводом, де й переходити Мертвовод, до якого треба цілий день іти понад тим-таки Мертвоводом; на тій річці є брід, котрим можна табором іти в десять лав, а по інших місцях можна і по більше лав іти; щодо дров там важкувато.

Десятий відпочинок на річці Гарбузиній, котра іде в Мертвовод, на якій також вода є, а з дровами трудно, перехід же через неї неважкий.

Одинадцятий відпочинок біля річки Бога, коло броду Піщаного, де турки робили міст, там досить дров, а для переходу треба чи пороми мати, чи міст, для таборів треба тяжарів, а на роблення мосту в близьких околицях можна знайти придатного дерева.

Від Богу-ріки пішовши, перша річка Чарталая, на якій для табору треба робити переправи.

Неподалець від того друга річка Чарталая, яка буде неважка до переправи, а на обох тих річках дров нема взагалі.

Третя річка Чакчаклій, на якій води й дров можна добути, тут може бути від Богу третя ночівля.

Четверта ночівля, коли іти до Тягині або до Білогорода, на річці Телингулі, де дров і води буде досить і переправа легка.

П’ята ночівля в Куяльниках, до якого від Телингуля добряче треба йти день; там вода є, а дров мало, зате переправа легка.

Шостий відпочивок на Сухому Куяльнику, де вода буде, дров нема, а переправа легка.

Сьомий відпочивок на третьому Грузькому Куяльнику, на якому з дровами трудно, вода є, а переправа неважка.

А звідти восьма ночівля біля самої річки Дністра, простуючи чи до Чарборі чи до Паланки,— цей перехід треба йти, пильнуючи, з таборами день.

Після того переходу від ріки Богу до Дністра опріч вищеописаних річок, лежать сухі балки, які треба переходити.

А коли під Очаків вести тракт, то, перейшовши вищезгадану річку Чакчалій, повернути ліворуч і мати ночівлю на річці Зуберезані, куди день ходу з пильністю від Чакчалія; вода там є, а дров нема, переправа неважка.

А звідти ночівля на вершині Березані, де вода буде, з дровами трудно, а переправа неважка.

А від Березані до Очакова півдня ходу, на цьому переході є безіменні балки, тільки неважкі для переходу табором; поблизу Очакова дров нема.

А коли б військам переправитись через Дніпро під Орлом, то треба переходити річку Омельник, прямуючи на цей шлях, котрий від Мішуриного Рогу, його вище описано.

Допомога проекту

На сайті 92 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені