РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Про величину землі та вод, які є у піднебесній; про шкідливе татарське вторгнення у слободи; про королівського посла на сеймик з інструкцією; про повторну фортифікацію Тавані і першу Казикермена; про гетьманський з білогородським воєводою похід до Аслам-Кермена і про ханське вторгнення там під наші обози зі звабним листом ханського гетьмана; про прибуття гетьмана та воєводи назад у свої доми; про повторне шкідливе ординське вторгнення у слободи; про Шереметове перебування в Римі; про папські й кардинальські йому подарунки і про його начебто схильність до римської віри; про турецькі приготування на війну супроти цісаря і на Чорне море супроти Москви та козаків; про турецьку схильність до миру із християнами; про перебування в Англії російського монарха і про затягання звідти корабельних майстрів на Дон до Воронежа; про вчинений мир цісаря з турками в Карловичах; про згоду опішнян та зіньківців з бурковцями через генерального писаря; про лядський мир з турками в Карловичах із виторгуванням у них Кам’янцяПодільського; про постановлення в тих-таки Карловичах московського дволітнього миру з турками і початок тодішніх пактів; про тогорічну сушу з неврожаєм збіжжя і про початок голоду в малоросійському народі.

¹⁷⁷⁹ Календар з передбаченнями.

¹⁷⁸⁰ Польська миля дорівнювала 7496 м, німецька — 5197 м.

¹⁷⁸¹ Глоб — коло, земний округ.

¹⁷⁸² Лікоть, або аршин, має 0,81 м.

¹⁷⁸³ Бростіуш Ян (Брожек Ян; 1585-1652) — польський математик і письменник, професор Краківської академії, де викладав астрологію, риторику й теологію.

¹⁷⁸⁴ Мільйон був найвищою цифрою в ті часи, понять мільярд, більйон, трильйон тощо не вживали, через це тут і далі таке своєрідне читання високих чисел.

¹⁷⁸⁵ Печеніги — містечко (тепер Чугуєвського району на Харківщині). Ізюмський полк входив у склад слобожанських полків. Солтів — містечко на Сіверському Дінці (тепер Старий Салтів на Харківщині).

¹⁷⁸⁶ Інструкцією подано в перекладі з польської мови, яка пересипана латинськими словами та фразами.,

¹⁷⁸⁷ Пацифікаційний сейм — узгоджувальний, мировий сейм.

¹⁷⁸⁸ Цитата в тексті старослов’янською мовою. (Псалтир, XXII, 26).

¹⁷⁸⁹ Рецесивними статтями сейму називаються статті про невирішені справи на зібраному сеймі через закінчення строку його зібрання і відкладені на майбутній сейм, де мають вирішитися в першу чергу.

¹⁷⁹⁰ Шеляжна монета — найдрібніша польська монета.

¹⁷⁹¹ Тобто другого основного претендента на польське королівство, якого підтримував французький король.

¹⁷⁹² Фоса — канал, рів.

¹⁷⁹³ І. Мазепа рушив із Батурина 15 травня, а 10 червня об’єднався з Я. Долгоруковим.

¹⁷⁹⁴ Іскра Іван (? — 1708) — полтавський полковник, загинув разом з В. Кочубеєм через донос на І. Мазепу.

¹⁷⁹⁵ Війська рушили додому 21 серпня.

¹⁷⁹⁶ Осколок (Оскіл) — ліва притока ріки Сіверський Донець. Тут було містечко Оскол (тепер на Бєлгородщині).

¹⁷⁹⁷ Тобто із зображеннями окремих святих.

¹⁷⁹⁸ Ліска — палиця, патериця.

¹⁷⁹⁹ сутий — справжній.

¹⁸⁰⁰Шереметьєв Борис Петрович (1652—1719) — пізніший російський фельдмаршал, серед сподвижників Петра І відзначався особливими симпатіями до культури Західної Європи, однак до прийняття ним унії не дійшло.

¹⁸⁰¹ Венетійські відомості — венеційські газети.

¹⁸⁰² Цього року Петро І був у Відні (червень—липень), Лейпцігу та інших німецьких містах, зустрічався з польським королем Августом і через Литву повернувся до Москви.

¹⁸⁰³ Карловичі — місто й фортеця в Хорватії у Загребському комітаті на річці Дунаї. Саме тут зібрався конгрес воюючих держав.

¹⁸⁰⁴ Августиани — члени т. зв. Августинського ордеру в римо-католицькій церкві, який веде своє начало від святого Августина. Орден засновано 1244 р.

¹⁸⁰⁵ Помилка. Треба 1699 року.

¹⁸⁰⁶ Комори — місто в Угорщині, центр комітату, стоїть при злитті ріки Ваги з Дунаєм.

¹⁸⁰⁷ Сава — права притока Дунаю, тече в Австрії.

¹⁸⁰⁸ Залізні Ворота — ущелина, через яку тече Дунай. Починається біля м. Базіаш і тягнеться до м. Кладова.

¹⁸⁰⁹ Кроація — Хорватія.

¹⁸¹⁰ Бюг-град — Бєлград.

¹⁸¹¹ Назву не проставлено.

¹⁸¹² Польща постановила мир з Туреччиною 16 січня 1699 р.

¹⁸¹³ Росія уклала договір із Туреччиною 21 січня 1699 р., який пізніше був замінений Константинопольським мирним договором 1700 р.

¹⁸¹⁴ тобто Мекка і Медіна — священні міста мусульман.

¹⁸¹⁵ Біле море — Середземне море.

¹⁸¹⁶ Тобто Абісінських провінцій і Арабської землі.

¹⁸¹⁷ Кіпр, Родос та Кріт.

¹⁸¹⁸ Скотський — шотландський.

¹⁸¹⁹ У попередньому документі Я. Колжерті названий Камертом і саме йому приписано титул барона.

¹⁸²⁰ Приміт. С. Величка: «Кожухи і гарач — це одне, його поляки платили кримцям впродовж багатьох років, бажаючи від них собі миру, коли після війни Хмельницького їхніх захисників козаків не стало під їхньою владою».

Року від світотворення 7206, а від пришестя у світ Будівного слова божого 1698 року. На цей рік краківський астроном Томаш Франтішек Ормінський, видавши свої мінуції ¹⁷⁷⁹, поклав у них під кожним місяцем такі дані про великість землі та всіх вод, котрі є у піднебесній, які хоч подібні до байки та неправди і не належать до літописних речей, а однак, вигоджуючи потребі в курйозах, кладу їх від слова до слова в моєму теперішньому літописанні.

а) Округ земний, з води та землі складений, по латині glubus terra quem, має навкруг німецьких миль 5400, а польських ¹⁷⁸° 3600. Відтак, коли б не було ніяких перешкод, тобто ні лісів, ні гір, ані моря, то піша людина обійшла б його за два роки і 350 днів, а кінний об’їхав би за один рік і 175 днів.

в) Бо піший, коли пройде на день 5 миль, то, йдучи довкола землі, може за той час пройти 5400 німецьких миль, а потім повернеться на те саме місце, звідки вийшов, а кінний, коли проїде таких миль 10, то легко це зможе доказати в половину тих днів.

с) Розтягнувши той глоб ¹⁷⁸¹ в лінію, яка має пласких німецьких миль 9 277 200, то матиме краківських ліктів ¹⁷⁸² 15 168 222 000, тобто п’ятнадцять тисяч мільйонів сто шістдесят вісім мільйонів двісті двадцять дві тисячі, згідно Бросціуша ¹⁷⁸³.

d) Коли б цілий округ земний було розтягнено в лінію і не мав би він на собі вод, гір, лісів, щоб на ній люди могли стати, то може їх поміститися (давши кожному не тільки стати, але щоб лежати міг безпечно такий плац) 48 608 000 000 000, тобто сорок вісім мільйонів шістсот і вісім тисяч мільйонів.

е) Давши отже таке місце, яке кожен зможе заступити стоячи, то всіх може стати на землі в такій широчіні, як і вище, 168 217 082 000 000, тобто сто шістдесят і вісім мільйонів двісті сімнадцять тисяч мільйонів вісімдесят і два мільйони ¹⁷⁸⁴, але вже на такому місці ледве зможе обернутися.

f) Коли б в глобу, складеного із землі та води, могли б бути такі частини, як макове зерно, було б його 80000000000000000000000 000000000000, тобто вісімдесят тисяч мільйонів мільйонів, мільйонів, мільйонів.

g) Вода та земля, прирівняні до себе, дуже малу мають щодо себе пропорцію так що вода до землі виступає як єдине до числа 1290, тому деякі математики твердять, що більше є сухої землі, як води, і на вагу землі більше, ніж води, бо глибина морська, бувши тільки на дві милі, не може собою покрити землі.

h) Всієї води, котра є в усіх морях, річках та озерах, таких крапельок, як макове зернятко, буде всіх 12167000000000000000000 000000000000, тобто дванадцять тисяч мільйонів мільйонів, мільйонів, мільйонів, мільйонів, сто шістдесят і сім мільйонів, мільйонів, мільйонів, мільйонів мільйонів.

i) Землі всієї буде, опріч води, таких часток, як макове зерно, 67833000000000000000000000000000000, тобто шістдесят і сім тисяч п’ять раз мільйонів, вісімсот тридцять і три п’ять разів мільйонів.

k) Зерен таких великих, як ячмінні, цілої землі з водою буде 20000000000000000000000000000000000, тобто двадцять тисяч п’ять разів мільйонів. Землі ж самої тих зерен буде 16 958 250 000 000 000 000 000 000 000 000 000, тобто шістнадцять тисяч п’ять разів мільйонів, дев’ятсот п’ятдесят вісім п’ять разів мільйонів, двісті п’ятдесят тисяч чотири рази мільйонів.

l) Також води самої всієї, що є на землі, таких крапель, величиною, як ячмінні зерна, буде всіх у сумі 3041750000000000000000 000000000000, тобто три тисячі сорок і один п’ять разів мільйонів, сімсот п’ятдесят тисяч чотири рази мільйонів.

m) Менших же частин, ніж макові зерна, пише Бростіум, теж було б 1000000000000000000000000000000000000, тобто мільйон п’ять разів мільйонів.

Того-таки року, хоч зима була люта і на сніги щедра, однак голодні вовки, кримські татари, її не боялися і в останніх числах січня вторгнулися в Ізюмський полк під Печеніги та під городок Солтів ¹⁷⁸⁵ і по Інших численних тамтешніх селах учинили немалу школу, загорнувши в полон християнський народ, і тим-таки шляхом безборонне повернули назад, але через зимову лютість немало покидали на дорозі замерзлих полоняників.

А в Польщі новий король Август Саксон, влаштовуючи свої королівські з поляками справи, звелів бути перед вальним прийдешнім сеймом єдиному сеймику, на який виправив і свого посла, давши йому з коронної канцелярії 3 лютого таку свою інструкцію ¹⁷⁸⁶:

ІНСТРУКЦІЯ ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ МИЛОСТІ,

нашого милостивого пана,

на сеймик передсеймовий вального шеститижневого,

пацифікаційного сейму ¹⁷⁸⁷

послові його королівської милості.

Дано в коронній канцелярії у Варшаві дня 3, місяця лютого, року божого 1698.

Складаючи вперше сейм, дай Боже, щоб щасливо його королівська милість, наш милостивий пан, радий був би не листом цього паперу, але зичливим серцем, з відкритою душею виявити шляхетним станам вільних народів, який він удячний перш за все тому найвищому, котрий роздає королівства, що виніс його на таке, а бажанішого від цього не міг він відібрати для своїх героїчних забав супроти ворогів християнства, а також і самим виборцям, що визнали його найдогіднішим з-поміж такої численної свити конкурентів. Отож, відновивши сповідання святої католицької віри, зобов’язуючись обороняти божі святині супроти ворогів святого хреста, обіцяю із псальмистою: «Принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться його» ¹⁷⁸⁸. Тому-то освячую після поприсяження свободам та вольностям усе, що покривається загальною любов’ю; адже кожному вже явно і зголошено навіть самим ворогам, що учинено це для загального добра. Його обрано, але не захищено, бо коли б не захистився власним військом від небезпеки з Балтійського моря, впало б на всі землі тієї вітчизни невіджалюване нещастя — зле руйнується республіка, коли вона розділена. Він видав мільйони війську і не затримався засвідчити через те свій гуманізм, що тільки б могло служити для заспокоєння станів Річі Посполитої. Однак не може знати цей вдячний і щедрий діяч, яке чекає його майбутнє, тому ніхто не може дорікати його королівській милості за те, що впровадив у середину держави своє військо, бо чи може бути королівська достойність без оборони в той час, коли сила і право, йому зобов’язані, можуть репрезентувати не тільки образ злого, але й саме зло,— для цього не треба довгого часу: зло росте найлегше. Правда, що люд незнайомий, не знаючи мови, через зимові навчаси, хоч би був янголом, може поводитися під дахами як ворог. Але в тій потребі його королівська милість сподівається, що всі розсудливі серця визнають його невинність, а коли б треба було б щось задовольнити при певних кримінальних учинках (про що не знаю), обіцяє його королівська милість усіляку справедливість та увагу. В цьому також ніхто не може бачити зловживання владою його королівської милості у вітчизні, відтак освідчую зі щирим почуттям, що виявлятиму силу у вітчизні не тільки однією обороною, якою користуватимуться громадяни при ненарушеному утриманні старожитної волі, звичаїв та прав, але й виявлю свою міць та потугу там, де тільки виявиться вороже уярмлення, щоб забрати віддалені провінції королівства, поклавши працю на те діло для повернення, яке потрібне, а найперше для вирвання з поганських рук Кам’янця, на що його королівська милість присягнув.

Наостаток, коли б були якісь суперечні думки супроти його королівської милості, чого не сподівається, він у тому свідчить, що невинному все шкодить. Він уже дав докази твердості присяжного зобов’язання на щасливій своїй коронації, лишивши відкрите поле на декларованому сеймі миру, що свою державну особу, королівську достойність та акції хоче мати поєднані зі свободою та згаданими вольностями і навіть готовий пожертвувати своїми правами, щоб приподобитися звичаям Річі Посполитої.

Отож його королівська милість щиро зволив скласти при такій своїй обітниці той вальний мировий шеститижневий сейм у Варшаві на день шістнадцятий квітня у теперішньому році, щоб якнайшвидше звільнитися від завад і досягти при порозумінні бажаного з’єднання сердець; і хоч його королівська милість повний надії, що та пожадана єдність станів та сердець утвердиться ще перед сеймом, однак, шукаючи щастя, зичить, щоб якнайліпше догодити всьому внутрішньому заспокоєнню в Короні і у Великім Князівстві Литовськім, так як це утверджено рецесом ¹⁷⁸⁹ коронаційного, щасливо відбутого сейму. Коли ж вітчизна заспокоїться зсередини, його королівська милість сміливо, при Божій помочі, не на словах, як обіцяв, а щасливим успіхом кампанії, зараз-таки після сейму виконає своє державне слово. Через це не зичить його королівська милість, щоб, не тільки з огляду на право, а й через потребу кампанії, сейм не протягся хоч би днем більше над шеститижневий строк. Коли б, боронь Боже, лиха доля перешкодила б Річі Посполитій замішаннями, не було б нічого важчого тепер од цього вдіяно його королівській милості і було б смертоподібно віднаджувати його королівську милість від геройського чину. Що значить скіпетр і людські справи без подвигів, що значать подвиги без доброго Божого сприяння! А коли б теперішній заклик розбився об скелю чиєїсь завзятості, його королівська милість зволить вимагати від згаданих шляхетних послів дати в такому випадку здорову пораду. Заслуги коронного війська і Великого Князівства Литовського забезпечено за тим-таки рецесом коронації, але щоб міг його королівська милість предметніше виявити свою схильність перед рицарськими заслугами і щоб не могло бути ніякої шкоди Річі Посполитій, зичить, щоб стани наперед схотіли визначити раз назавжди той порядок, аби, звільнившись од боргових виплат, могли пунктуально виплачувати дві четвертини війську, що виходить у поле, і дві четвертини війську, що з поля бою вийшло. Тим самим і військова вправність не буде невідзначена і не буде ніякої перепони кампаніям через непевність війська, як це вже не раз бувало треба чинити за постановою його королівської величності, щоб навчив, як покутою уникнути кари.

Його королівська милість визнає за найліпший той спосіб улагодження, коли б однаково зачіпав меншого і більшого в рівній Річі Посполитій, а не той, який витискує кривавий піт та сльози в убогих або в самих рільників.

Також гиберний, чи консистенційний, спосіб його королівська милість не може випробовувати, коли в одних добрах той самий тяжар є з пільгою, а в других мусять терпіти неподобства: жовнір, діставшись як до щедрих, так і до убогих добр, мусить допоминатися свого, тому його королівська милість не сумнівається, що Річ Посполита зверне на це увагу і захоче знайти спосіб усе владнати, зовсім не чіпаючи ніяких запасів у закордонних фортецях. Військо не може задовольнитися самою платою, хай би як пунктуально вона доходила, бо там дорожнеча, а через заборону продавати провіант з-за ворожих кордонів купити його аж ніяк не можна, окрім того, там ходить не шеляжна °, а добра монета. Річі Посполитій належить дбати про провіант на ті місця, так само і на піхоту, що піде на прийдешню, дасть Бог, кампанію, оскільки в порожнім краю без того обійтися не можна і мусили б усі від голоду впасти.

Щодо козаків, котрі на послугах Річі Посполитій. Для затримання влади над тим народом, щоб не віддалялись у ворожий бік, оскільки дідичні добра, як було доти, не можуть нести тяжарів з огляду на давнє коронаційне право, хай при своїх оборотах та розміщеннях на зимових кватирях дістануть із повинності військової служби своє певне місце, виділене від Річі Посполитої.

Його королівська милість не хотів би відновлювати жорсткого жалю з приводу прибуття під Гданськ князя де Конте ¹⁷⁹¹, але оскільки його милість, король французький, маніфестує певні ворожі дії частково через захоплення кораблів, частково через арешти та інші неслушні учинки супроти міста Гданська, яке вірно пробував біля коронованої голови його королівської милості і при Річі Посполитій, відповідно до своєї повинності та звичаїв, його королівська милість хоче мати певні думки сенаторів, як у тому має вчинити.

А оскільки його королівська величність бажає у цій шляхетній вітчизні впровадити золоті віки через зниження лихої монети (а вона — наче моровиця, яка нагло заражає) і хоче, згідно до свого державного слова, відзначити свої дні ліпшим металом, то зволить потребувати: хай уроджені посли піднімуть мову про відкриття монетного двору.

Кінчаючи, його королівська милість, наш милостивий пан, закликає всіх до згоди та єдності не тільки для того, щоб через назгоду та замішання не виросла хвороба, сильніша за лікарів, але і щоб панування його королівської милості було презентом теперішнього віку, який має у собі не марну надію, тобто, щоб зараз-таки після сейму народ утішився через щасливо зажиті успіхи стосовно Кам’янця. Все інше, що треба говорити, доручається широкому усному донесенню нашого посла і його належній оборотності.

Минулого літа, оскільки при Божій помочі Тавань та розорений Казикермен не далися через добрих молодців козаків бути опанованими, то на відновлення Казикермена і на поправу попсованого турками Таванського замку за царським указом було спущено першою весняною водою від Києва до Казикермена багато байдаків з вапном, і зараз-таки, навесні, обидва ті замки, Тавань та Казикермен, почато робити і фортифікувати. Отже того літа замки укріплено і обведено кам’яними стінами, землею та глибокими фосами ¹⁷⁹², чого не було і за Турецької держави. А гетьман Мазепа зі всіма козацькими військами свого регіменту, також і білогородський боярин князь Яків Федорович Долгоруков з військами московськими та слобїдськими козацькими у травні місяці ¹⁷⁹³ рушили з домів у воєнний похід. Всі війська скупилися за рікою Ореллю і, перейшовши ріку Самар, простували цим боком Дніпра аж до самого турецького городка Аслама над рікою Кінською, що лежить на кримському березі проти Казикермена, а прибувши туди, станули обозами непоодаль один від одного і відразу ж вислали з обох військ значні частини людей для реставрації Тавані й Казикермена: пізніше випроводжували постійно й інші такі ж частини свіжих людей на зміну втомлених працею, аж доки обидва тамтешні замки не доозброїли й не докінчили. Там-таки, під Аслам-Керменом, стоячи чималий час обозами і не чинячи супроти Криму жодного воєнного промислу, дочекалися до себе з Криму ханського прибуття з ордами, який, хоч двічі (не чіпаючи козацьких обозів) кусився на обози московські, однак, нічого там сподіваного не досягши, повернув назад до Криму. В той-таки час, тобто другого дня, полтавський полковник Іскра ¹⁷⁹⁴ з охочим як свого полку, так і з інших полків товариством, уганяючись за ординськими рештками і віддалившись від свого обозу на чверть милі, побачив на одній могилі татарина, який застромив спис з листом, і цей лист він, Іскра, взявши, привіз ув обоз і віддав гетьману. Той лист писав до гетьмана козацький гетьман ханський Іван Богатій, бажаючи і старанно просячи ханським іменем, щоб гетьман Мазепа з козацькими військами відступив від московських військ і не допомагав їм супроти ханського наступу. Але гетьман те листовне ханське бажання відкинув і заховав нерушну вірність всього козацького війська разом з ним, гетьманом, своєму православному російському монарху.

Після закінчення таванської та казикерменської фортифікації гетьман та боярин переправилися через Дніпро з усіма військами з кримського боку на бік казикерменський та білогородський і, добре узапасивши ті замки амуніцією, військом, а також усілякими харчовими запасами, рушили тим боком від Казикермена назад додому ¹⁷⁹⁵, а під городком Орлом переправилися на цей бік Дніпра і розійшлися з боярином у свої домівки.

А кримські орди, звідомившись про повернення й розпущення по домах нашого війська, повторно вторглися того літа в Російську державу і, оминувши полкове місто Ізюм, вдарили на слободи, що були понад рікою Осколом ¹⁷⁹⁶, і в інші тамтешні місця, аж під московський городок Волуйки, загорнувши там усюди багато людей та їхнього добра і несподівано забравши в полон слобідку Колодяжну; потім без перешкод повернулися до Криму.

Ще раніше, перед гетьманським виходом у вищезгаданий похід, принесено з Кракова у Батурин усілякі чужоземні відомості, писані 17 травня, з котрих одні, для нас дальші і менше потрібні залишивши, кладу тут такі, які до нас ближчі, а саме: що боярин Борис Петрович Шеремет, відправлений від свого государя з Москви в Малтію, щоб узяти там кавалерію, перебував під час святої неділі в Римі, де в папській каплиці, названій од гори Капалло, з великоросійськими людьми та іншими панами молячися, був обдарований від папи золотим хрестом, обсадженим дорогим камінням, в тому хресті була частка животворящого господнього дерева — хреста. Обдарував при тому святий отець папа його, Шеремета, одним образом, так само осадженим дорогим камінням, з персонами ¹⁷⁹⁷, золотими ланцюгами та іншими клейнодами приоздобленим. А папський кардинал, званий Корнаро тоді ж таки дарував йому, Шеремету, ліску ¹⁷⁹⁸, знаменитої роботи, яка мала руків’я, обсаджене сутими ¹⁷⁹⁹ діамантами. Шеремет, подячно прийнявши ті подарунки, від’їхав з Риму до Малтії, а повертаючись звідти назад, знову обіцяв бути в Римі. Коли ж виїжджав з Риму, начебто дав слово отцю папі, що за своїм поворотом з Малтії прийме римську віру чи унію, для чого лишив був у Римі і свого повіреного єзуїта Россого, щоб у його відсутність починав трактувати діло про прийняття з’єднання віри костьолу католицького римського з православною східною церквою, що мав начебто потвердити і сам Шеремет у Римі, повернувшись із Малтії, а в Російській державі, також в особистих московських військах ознаймувати й розголосити про те з’єднання православної російської церкви з римським костьолом ¹⁸⁰⁰. Прощаючись із кардиналом Цибонієм, начебто просив, щоб той зволив прийняти його вибачення перед римським законом, що не привітав його згідно звичаю, однак начебто мав те виконати, повернувшись у Рим із Малтії. У той-таки час він, Шеремет, у своїй розмові із згаданим кардиналом Цибонієм згадав якусь велику персону, очевидно, свого принципала, схильного до прийняття римської віри.

Хоч султан, цар турецький, минулого літа програв баталію у Венграх, лишившись переможений від цісарських військ, однак, стоячи при своєму завзятті і в це літо (як свідчили венетійські відомості ¹⁸⁰¹), прибирався з численними військами на ту ж таки війну супроти цісаря, бажаючи допомогти тій кампанії і своєю султанською персоною. Він розіслав розпорядження в усю Турецьку державу, що і сам хоче виходити на війну за магометанську віру, і заохочує до тієї кампанії всіх магометан, пропонуючи, щоб кожен магометанин разом із ним, султаном, царем турецьким, не страшився постати за свою віру супроти цісарських християнських військ. А осібно він, турецький цар, тієї ж таки весни видав розпорядження до своїх панів, щоб вони давали відсіч на Чорному морі військам московським та козацьким, від яких, як і минулого року, заходила до нього не менша тривога. Для цього ординував він на Чорне море зі своїм військом 29 своїх великих султанських кораблів, між якими два було найбільших, які мали в собі по вісімдесят і вісім гармат, а при тих кораблях осібно ординував на те ж Чорне море супроти наших згаданих християнських військ і свої галери. А що з Александрії припливло було до Константинополя 5 кораблів з янчарами, то тих янчар було виправлено до головного турецького війська під Андріанополь.

Хоч цар турецький прибирався тоді, з весни того року, з сильними військами на війну проти цісаря, однак, будучи перестрашений минулорічним своїм нещастям, чинив те приготування до війни тільки про око, а в тім часі більше думав про мир та згоду з цісарем і з іншими християнськими монархами, який цього ж таки літа і учинив з ними в Карловичах, як про те оповісться нижче.

Того-таки літа пресвітлий государ наш цар, Петро Олексійович, гостив був у Англії , і йому англійський король подарував один свій корабель, а другий звелів там-таки зробити сам на свої гроші і затягав тоді до себе англійських корабельних майстрів, щоб робити собі кораблі у Воронежі і на інших місцях по річці Дону, потрібні на Чорне море супроти турчина.

Того-таки літа турецький цар, відмінивши свій вищеописаний намір до війни, прислав у Карловичі ¹⁸⁰³ чи у Варадин повноважних своїх послів, щоб учинити мир із християнським цісарем, від якого також прибули до тих-таки Карлович чи до Комори повноважні посли і вчинили з турками такий трактат, список якого прислав у Москву 3 липня 1698 року дяк Волков. Він має в собі таке:

Во ім’я господнє — амінь!

СТАТТІ МИРНОГО ДОГОВОРУ

між обома самодержавствами, спершу поміж нашими висланими

з Віни у підгороднім монастирі отців августианів ¹⁸⁰⁴

в епоху гетсхику, тобто магометанського літа 1101,

інакше 19 числа місяця січня від Різдва Христового 1690 ¹⁸⁰⁵,

пропозиція обох наших посланців за спільною згодою

превисокому кардиналу Аколонітех, знову ж таки у загородньому місці міста Комори ¹⁸⁰⁶,

28 числа квітня, чи по-їхньому третього числа травня того ж року,

пану Андрію Девендербургу оголошення.

Для того, щоб люб’язний мир заквітнув поміж двома самодержавцями і піддані обох мирно пробували в цій безпеці, потрібно, щоб було визначено явними рубежами кордони, аби попередити випадки якогось сум’яття та загонів,— хай будуть рубежами великі ріки Дунай та Сава ¹⁸⁰⁷.

Потім від Залізних воріт ¹⁸⁰⁸ аж до гирла ріки Сави вся Задунайська сторона, також від гирла ріки Сави аж до нинішніх Кроацьких ¹⁸⁰⁹ рубежів Засавські краї хай будуть повернені під Оттоманське самодержавство. Щодо Альта Грецького, тобто Бюг-града ¹⁸¹⁰, та інших місць, які будь-де утримувалися в раніше названих Задунайських та Засавських краях цісарськими військовими залогами від колишніх кроацьких рубежів до кінця Сави-ріки, звідти аж до долішніх місць у краях Задунайських та Засавських, щоб не було ніяких претензій у цісарської величності. Все ж разом од Залізних воріт до гирла Сави, і від гирла Сави аж до колишніх Кроацьких рубежів на тому боці Дунаю, і Засавські краї з поверненням тих окраїнних місць, які тримаються в Задунайських краях оттоманською зброєю, хай буде під владою цісарської величності, і хай не буде про те від сяючої Порти ніяких претензій.

Мултянські та Молдавські задунайські рубежі до Венгерських країв хай будуть в тому-таки стані, як були перед цією війною.

Семигородська земля хай буде повернена у той-таки стан, в якому була раніше перед теперішньою війною, і хай платить в цілості сіятельній Порті річну данину, і хай користується своїми стародавніми привілеями під захистом обох самодержавств.

Рубежі Кроацькі хай пробувають у тому ж таки стані, в якому були раніше, ще перед теперішньою війною.

Цими договорами припиняються військові дії, а чи на численні, чи на малі літа, хай про те учиниться вічний мир.

Від обох самодержавств хай здійсниться по волі обох самодержців у порубіжних місцях їхніх те, щоб воїни та жителі лишалися під такими генералами і начальними людьми, які були б вірні і цілком досвідчені у ратному ділі, і щоб зберегли в цілості мир і не порушували загальної тиші ніякими сум’яттями та загонами.

Будь-які договори, написані в давніх священних статтях і збережені навіть до теперішньої війни, мають протиставитися вищевисловленим вісьмом статтям і хай так у майбутньому збережуться.

Кінець чи додаток

Справа про союзні з цісарською величністю держави лишається на його ж розгляд, хай, коли хоче, відлучить чи приєднає до тих договорів миру, він матиме змогу те вчинити, і це можна владнати особливим положенням чи хай буде викладено генеральними термінами в осібній статті. Отож, коли між обома самодержавствами буде відновлено мир та дружбу, хай і польський пресвітлий король та Річ Посполита учинять чесними договорами в сорокаденний чи п’ятидесятиденний термін мир чи договір, і хай це справді буде заявлено осібною статтею, щоб кордони були в такому стані, в якому перебували раніше, перед цією війною. Щодо облоги і взяття Кам’янця і замішанини у тих-таки порубіжних місцях, які були невдовзі перед теперішньою війною, то хай буде залишено в тому стані, в якому було раніше, перед сум’яттям цієї війни, і хай учиниться міцна дружба між Сіятельною Портою, і пресвітлим королем польським, та Річчю Посполитою. А щодо Венеціан, то все можна здійснити таким же чином, щоб, затримавши взяте, учинили з сіятельною Портою мир.

Того-таки літа, в жовтні місяці, завелися жителі опішнянські та зіньківські з жителями бурковськими за грунти та польові межі. З доручення гетьмана генеральний військовий писар Василь Леонтійович Кочубей чинив розгляд, через що, приводячи до згоди всіх згаданих обивателів, написав того-таки жовтня місяця їм такий свій універсальний лист:

Його царської пресвітлої величності Запорозького війська генеральний писар Василь Кочубей.

Ознаймовуємо цим моїм листом усіх, кому тільки належить про те відати, як тепер, так і в прийдешньому часі, що я, маючи доручення від ясновельможного його милості пана Іоанна Мазепи, гетьмана війська його царської пресвітлої величності Запорозького, мого добродія, щоб заспокоїти деякі утруднення, що виникли в Гадяцькому полку, виїздив на суперечні поля, що лежать поміж Опошним, Зіньковом та Бурками проти Бузових Могил, про які й чинилися свари та звади поміж обивателями згаданих міст.

Отож нині, за згідним зізволенням тих-таки обивателів про межі при мені, писареві, і при його милості пану Михайлу Боруховичу, полковнику його царської пресвітлої величності Запорозького війська гадяцькім, виїхав я на ті ж таки місця, і за моєю пропозицією згідно й одноголосно приговорено й постановлено, щоб ті межі та границі було держано, як чинив перед цим за указом старших небіжчик пан Стефан Гречаний з товаришами.

Тобто, взявши від шляху з Бурок до Опошного і до того, що лежить до Будищ, через першу стовпову могилу просто через балку та рудку, названу [...] ¹⁸¹¹, до другої ж стовпової могили, розташованої у степу близько Ковалівського шляху,— цю лінію позначено копцями. При тій згаданій балці — Мацовський хутір згаданого його милості пана полковника, що лежить в опішнянській стороні, набутий за гроші,— має належати в його посесії до Бурківської границі.

Отож як ми те розмежування утвердили від себе на потомні часи, так мають його неодмінно тримати назавжди всі загалом, і як опішняни, так і бурковці не мають і не повинні будуть жодними мірами входити і втручатися перші через згадану границю в бурківськім полі, а другі в опішнянський бік, заховуючи поміж себе згідну сусідську любов та зупільний мир під запорукою тисячі талярів на ясновельможного його милість пана гетьмана.

А оскільки в бурківських полях є хутори згаданого пана гадяцького полковника і його синів, прилеглі до граничної лінії, то укріплено їх при цьому ж з’їзді, щоб вони непорушно перебували в своїй повноті згідно до свого розміру, оскільки вони, здавна набуті через купівлю, знаходяться в їхній посесії та володінні. Також зіньківські обивателі з обивателями опішнянськими, як мають свої поля, хутори та всілякі грунти з угіддями, хай, тримаючи таку ж любов та дружбу, заживають їх без суперечок та турбацій, як заживали перед цим досі, не втручаючись у грунти одне до одного і не чинячи ніяких шкод та прикростей. А коли б хто з опішнянських, бурківських та зіньківських обивателів з тієї чи з тієї сторони втрутився б у чужі грунти в порушення цієї постанови і в будь-який спосіб чинив би у них шкоди, той не тільки має поповняти ті шкоди, але й заплатить вищезголошену запоруку.

При цьому ділі були з нами такі люди, які тут перечислюються. З Опошного: Филон Лихопой, Роман Корицький — сотники, Василь Кирилович, Лесько Череватій, Павло Конюшій, Сидір Лисенко, Василь Уманець, Іван Рева, Маць Солошенко. Із Зінькова: Павло Ващенко, сотник зіньківський, Іван Зеленій, Іван Чупринський. З Ковалівки: Степан Григорович, городовий отаман, Дацько Логвин, Грицько Таран, Василь Куценко, Лук’ян Холоденко. З Бурків: Лесько Дубина, городовий отаман, Іван Лисій, Мартин Бут.

Я наказав тоді для ліпшої твердості й потомної пам’яті те постановлення цим писанням моїм з’явити і дав його в бурківську сторону, це ж саме слово в слово віддано і в опішнянську сторону.

Писано 26 жовтня 1698 року

Того ж 1698 року чи 1699 року ¹⁸¹², як свідчить на 395 листі німецький історик Пуфендорфій, у тих-таки Карловичах турки постановили мир з поляками і через тодішній трактат виторгували у турчина Кам’янець-Подільський з усім Поділлям та Україною так, що той мусив відступити його полякам після двадцятишестилітнього панування над ним, а що взяв його не війною, а зговором (як про те оповідалось у тринадцятім розділі), через зраду тодішнього коменданта, так мусив і відступити його без війни. Трактат же лядський з турками нижче цього кладеться.

Того-таки року і в тих-таки Карловичах був московський посол Возніцин, який 25 вересня чи 25 грудня ¹⁸¹³ договорив з турецькими послами і постановив мир на два роки, після якого малося б постановити й повний мир з обох боків. Той Возніцин постановив той дволітній мир певними пунктами, які десь пропали, дістався мені тільки такий початок тих пунктів:

Це є Бог всечинний, всемогутній, який усіма володіє!

В ім’я Бога милостивого, що завжди нас милує!

Початок цього правдивого постановлення і потреба досконалого його описання на цьому письмі, тобто нетлінного Господасотворителя і несмертельного справителя щедротлива воля господа Бога (котрому хай буде хвала на всі подобенства) і дозвіл вічного потвердження та ласка оберігача і піклувальника святих міст і місць Макії, Медіни ¹⁸¹⁴ і святого Ієрусалима, султана і царя Чорного та Білого моря ¹⁸¹⁵, володаря Єгипту, Абізинських провінцій, і Арапської ¹⁸¹⁶ та Адоненської землі, і цісарії Африканської, і Триполя, і Тунети, і островів Ципру, і Роду, і Крети ¹⁸¹⁷ та інших островів Білого моря, царя вавілонського, Бастрі і Лякеї, Іревані та Кареї, і Ерзира, і Сехрезира, і Мисала, і Деярбергера, і Дамаска, і султана перського та арабського, Іарахинських провінцій, і короля кгурдистанського, дагнистанського, тухистанського, кгірзістанського та Трапезунта, і государя держав Риму, і Булхарії, і Масир, і царя держав Татарських, черкеський, кримський цар, східних та західних держав і земель Анатолії та Румелії, наслідника та володаря Цариграда та інших провінцій, міст государя, султана султанів, короля королів, найяснішого й найміцнішого государя нашого царя, султана сина султанів, султана Муштафи, короля, сина султана Махмет-короля, котрого держави нехай Бог благословить і утвердить до судного дня межи високою державою і найславнішими, межи виборними християнськими монархами справником високих діл християнських, Річей Посполитих шатою монаршою та рицарською, найоздобнішими доказами слави та хвали — найоздобнішим царем московським і всіх руських держав государем та володарем земель і підлеглих міст, високим царем московським Петром Олексійовичем (державу якого нехай Бог благословить). Як з обидвох боків через певні літа тривала замішанина і війна була з пролиттям крові підданих, так тепер щоб все те було припинено й оберенено Божим зізволенням на з’їзді в Карловичах за приятельською згодою в добру приязнь. Про примирення трактовано з ясновельможним між ясновельможними, з паном Прокопієм Богдановичем Вознічином, високим довіреним згаданого царя, комісаром, послом і близьким секретарем, призначеним від того ж царя і депутованим для трактування миру, а посередниками для цих-таки трактатів є найславніші поміж християнськими монархами король англійський та скотський ¹⁸¹⁸ Вільгельм Третій і нідерландські генерали ясновельможні Вільгельм Лорд Пакгет, та барон Якуб Камерт. Хоч з обох боків була схильність до постановлення миру, однак, через короткий час, не могли всі речі добре і досконало запропонувати й довершити, отож, щоб ці початі трактати взяли своє завершення й пожаданий кінець, з обопільного дозволу та постанови від дня 25 вересня 1698 року призначено час для докінчення цих високих трактатів, а з них слово в слово, переписавши копію латинською мовою, віддали з підписом рук і ствердженням печатками. Я ж, за даною мені владою, ті записані договори, на копії переведені латинською та руською мовами, підписавши рукою та ствердивши печаткою, віддав стороні [...].

Того-таки року літо було сухе, а через те був і великий неврожай земних плодів, якими людина харчується. По тому настала дорожнеча хліба, а за нею зараз-таки почався і голод поміж посполитим народом, який тиснув бідних малоросійських людей цілий рік, бо перед жнивами цього року почався, а наступного року (коли Бог з милосердя свого ублагословив нашу землю її плодами) у жнива закінчився.

ЛЯДСЬКИЙ ТРАКТАТ З ТУРКАМИ В КАРЛОВИЧАХ.

Книга публічна перемир’я поміж пресвітлим

і державним королем польським,

Річчю Посполитою і між високою Оттоманською державою,

постановленого в Карловичах 1698 року при зібранні

генеральних колегатів-посланників.

В ім’я пресвятої і завжди нероздільної в трьох особах тройці!

Хай буде відомо на вічну пам’ять, кому належить про те знати, що оскільки між Польським королівством та високою Оттоманською державою заходила й точилася війна, за погодженістю посередників пресвітлого і державного англійського короля Вільгельма Третього, так і ясновельможних нідерландських генералів, зі старанням своїм постановити мир, щоб більше людська кров не проливалася, щиро трудилися посланці Вільгельм Пакгет, барон, і Якуб Колжерті ¹⁸¹⁹, за божим зізволенням вступили в трактати з ясновельможним паном Мехмет Ефенді, великим канцлером високої держави Турецької, також і з ясновельможним паном МавроКордатим, ближнім секретарем, послами та посланниками для утвердження миру. Після кількох засідань та по добре виважених радах таке потрібне діло дійшло до свого сподіваного завершення з обох боків і мир та давня приязнь привернулися між пресвітлим та державним оттоманським государем, сином султана Махмета, султаном Мустафою і між пресвітлим та державним королем Августом Другим та Річчю Посполитою Польською, все було згідно умовлено з обох боків. Отож ті нижчеподані артикули мають непорушно лишатись у своїх пунктах та умовах, розглянених від обох сторін. Відтак кожен із них, зосібна виписаний, має в собі таке:

Артикули.

1. Оскільки за Божим дбанням межи державою Оттоманською та Річчю Посполитою Польською настав мир і всяка війна вже віддалена та заспокоєна, а давня приязнь з обох боків привернена й умовлена, то щоб були привернені до Оттоманської держави й омежені давні кордони, як від Молдавської землі, так і від інших провінцій, котрі мають лишатися непорушно в своїх околицях.

2. Всілякі оборонні місця, як великі, так і малі, що були між давніми молдавськими межами, а через війну були захоплені поляками, мають бути привернені до Молдавської провінції, а своїх воєнних людей з них відправити.

3. Кам’янець-Подільський непорушно, як у собі є, має бути відданий Короні. До Поділля й України щоб Оттоманська Порта також не мала претензій. Гетьмана українського, котрий тепер резидує в Молдавії, щоб Порта скасувала. Звільнення Кам’янця має початися від 1 березня, а тривати до 15 травня. Жителям Кам’янця вільно без насилля йти на мешкання, куди хто хоче, а тим, котрі хочуть вивозитися до Порти зі своїми тяжарами та худобою, лядські люди мають їх відпровадити. І мають дати поміч у підводах сторонніх для гармат у Кам’янці — про те послати спеціального посла до турецького султана.

4. Жоден із оттоманських підданих, а особливо з татар, щоб не чинив наскоків до Польщі і шкод, і людей в неволю щоб не брано,— те пильно має стерегти хан, солтани, вейзири і молдавський воєвода, аби була в прикордонних місцях усіляка безпека людям та статкам без порушення миру. А коли б було інакше, то кожен такий за донесенням до старших горлом має бути покараний. Взаємно і ляхи вирікають дотримуватися того ж таки.

5. Королівство Польське відвіку є вільне, отож, щоб за найменшою претензією та оказією не переслідувалося від Порти війною — те собі укріплює.

6. Татари, котрі поосідали в Молдавії, щоб конечно винеслися на свої давні місця, оскільки, знаходячись так близько, взимку і влітку можуть упадати наскоком за границю.

7. Християнські духовні-католики, згідно з султанським договором, мають вільно залишатися при своїх костьолах, а далі про їхні інтереси великий посол буде домагатись у султана.

8. Щоб купцям з коронними та литовськими товарами вільно було гендлювати в Турецькій державі, так само і турецьким у Польщі; гарач ¹⁸²⁰ навічно скасований.

9. Про християнських невільників, які лишаються в Турецькій державі, має старатися великий посол у султана.

10. Бунтівники, котрі хотіли б держави зіштовхувати і до незгоди приводити, навіть із Волох та Мултян, мають бути видані з Турецьких держав: чи лях то, чи козак.

11. А оскільки мир між пресвітлим державним польським королем і Річчю Посполитою та пресвітлим турським султаном учинено і постановлено, нерушно має бути дотриманий з обох боків. Його оце ясновельможні повноважні посли згаданої Оттоманської держави, по-турецькому написавши, подали. Я також, силою мені наданої влади, рукою власною його підписавши і печаткою ствердивши, віддаю.

Під час тих Карловицьких трактатів з турками цісарчики й поляки (як звіщали тодішні «Варшавські відомості», писані 20 січня) міцно домовлялися і стояли за те, щоб місця страстей Христа господа у святому місті Ієрусалимі відступлено було від турків їм, християнам римо-католицької віри. Але не могли того аж ніяк виторгувати через те, що східної православної віри гречин Мавро-Кордатий, таємний секретар турецького царя, який був з турчином, султанським канцлером, при тих переговорах, кріпко застановився, щоб господній гріб та інші святі місця не були відступлені від турків католикам і щоб віра православна грецька в Єрусалимі не була в той спосіб римлянами зневажена та скасована, але щоб той живоносний гріб господній неодмінно був при блюстителях грецького православ’я, як рожа в терні між невірним поганським родом, що досі без шкоди процвітає,— так воно й сталося.