РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ

Про королівські кошти, покладені на комедію; про відхід турків з Кам’янця-Подільського і про віддання його полякам; про вальний Варшавський шеститижневий сейм; про смерть Лежайського, новгородського архімандрита, з надгробком, йому написаним; про тодішній голод та дорожнечу; про сонячне мінення; про елекцію і вибрання на ній на пожиттєве київське війтівство Дмитра Полоцького; про гетьманське перебування у Воронежі над Доном і про його повернення звідтіля назад.

¹⁸²¹ Договір зветься Карловицький.

¹⁸²² До 1 жовтня.

¹⁸²³ Опис сейму подано в перекладі з польської мови.

¹⁸²⁴ Печаткарі — оберігачі печаток.

¹⁸²⁵ Чопове і шеляжне — податок за право продажу спиртних напоїв.

¹⁸²⁶ Тютюнові відкупи — плата за право вирощувати тютюн.

¹⁸²⁷ Поголовне — подушна подать.

¹⁸²⁸ Жидівське і татарське — податок, накладений на євреїв і татар.

¹⁸²⁹ Тимфа — срібна монета, 38 польських грошів.

¹⁸³⁰ Компут — реєстр, число вписаних у військо.

¹⁸³¹ Казимиру Сапізі.

¹⁸³² фіскальні суди — казначейські суди.

¹⁸³³ Кварта — 1/4 прибутків від королівських маєтків, яка йде на заплату війську, тому і військо зветься кварцяним.

¹⁸³⁴ Вірш подано в перекладі з книжної української мови.

¹⁸³⁵ Тобто надав духовні чини.

¹⁸³⁶ Ліки —хори.

¹⁸³⁷ Лазар-єрарх — Лазар Баранович.

¹⁸³⁸ Осьмачка — 2,3 кг,

¹⁸³⁹ Копа — 60, півкопи — 30 золотих.

¹⁸⁴⁰ У тексті пропуск, вірша не вставлено.

¹⁸⁴¹ Іван Биковський — був довгий час київським війтом, ставши ним, очевидно, після Ф. Ждана (Тадрини), який був скинутий з цієї посади в 1677 р. Посада війта була дожиттєва, і тільки в окремих випадках з неї скидали.

¹⁸⁴² Магістрат, чи ратуша, складалася з війта, бургомістрів (бурмистрів), райців (радців), шаферів та лавників.

¹⁸⁴³ Григорій Коровченко — колишній київський полковник (1682— 1690).

¹⁸⁴⁴ Вота — голоси.

¹⁸⁴⁵ Йдеться про правовий звід, так зване «Саксонське зерцало», в якому викладалося Магдебурзьке право — ряд узаконень щодо судочинства й управління містом.

¹⁸⁴⁶ Субделегат — той, що виконував обов’язки війта, коли сам війт не міг керувати містом через хворобу чи відсутність.

¹⁸⁴⁷ У 1660—1667 рр. київським війтом був Данило Полоцький, очевидно, родич Дмитра.

¹⁸⁴⁸ За І. Биковського Д. Полоцький був бургомістром і постраждав, відстоюючи інтереси міста. Дмитру пробили голову під час відомої бійки київських міщан зі студентами колегіуму.

¹⁸⁴⁹ Тобто таких членів лави, які вибиралися на рік.

¹⁸⁵⁰ Цехів у Києві на той час було багато, а у виборах брали участь тільки чотири цехмістри, бо перелічені цехи вважалися головними, а решта їм підлягала.

¹⁸⁵¹ У цей час міщани боролися проти захоплення духовенством і козацькою старшиною багатьох місцевостей (Кожум’яків, Оболоні, Приварки, о. Муромця, Осетчини, Труханового острова).

¹⁸⁵² Д. Полоцький був війтом до смерті, тобто до 1733 р.

Року від початку світу 7207, а від господнього плотського з’явлення у світ 1699. Цього року хоч і відправлялися значні справи в навколишніх європейських країнах і в нашій Росії, однак мало про те дійшло до мого знаття. Через те не зміг я їх описати, а сторонні події, менш нам потрібні, особливо ж непевні, залишив не описуючи. Те тільки кладу тут з «Варшавських відомостей», писаних 17 січня, що новопоставлений король Август Саксон, бажаючи потішитися з сенаторами і сенаторками польськими, велів ученим людям готувати комедію і, як пан багатий, видав на потрібні до того речі зі своєї шкатули десять тисяч битих талярів. Ця комедія мала розігруватися з участю самого короля Августа та інших кавалерів і сенаторів, які мали виходити в машкарах, із сенаторськими дамами по парі, відтак кидано на те жеребки, кому з якою панею випаде комедіальний акт. Випав відтак жеребок самому королю Августу виходити в парі з панею литовською підскарбиною, а іншим панам та сенаторам з іншими панами та сенаторками.

Того ж таки року, згідно минулорічного трактату Карловицького, чи Петерварадинського ¹⁸²¹, турків з поляками, турки від першого березня до 15 травня вивозилися із Кам’янця-Подільського і відступили його полякам з усім Поділлям та тамтешньою Україною, що прилягає до Поділля, в давнішнє володіння. І хоч в наших козацьких літописцях вихід турків з Кам’янця-Подільського кладеться перед Покровою ¹⁸²², однак то річ непевна, ліпше тому вірити, що написано в минулорічних пактах поляків з турками. А оскільки в тих пактах не сказано, на скільки саме літ лишився постановлений той польський мир із турками, скажу, що згадані «Варшавські відомості» твердили, що той мир постановлено на тридцять років, про що час майбутній звістить по-справедливому.

16 червня почавсь у Варшаві вальний шеститижневий сейм, на якому новий король Август із сенаторами та Річчю Посполитою справляв те, чого вимагала тоді власна потреба. І хоч цей сейм тут мало потрібен, я, однак, вигоджуючи дійшлим курйозам, кладу тут його від слова до слова, отак :

Вальний сейм Варшавський шеститижневий,

початий 16 червня року божого 1699.

АВГУСТ ДРУГИЙ,

з божої ласки король польський,

великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький,

жмудський, київський, волинський, подільський, підляський,

інфлянтський, смоленський, сіверський, чернігівський,

дідичний князь саський і електор тощо.

Усім узагалі і кожному зосібна чинимо до відома, кому про те відати належить. Оскільки ми за ласкою та поміччю божою вільними голосами шляхетних народів Корони Польської і Великого Князівства Литовського обрані на короля, лишились короновані і на троні осаджені, також відаючи, що тільки ті держави та королівства найщасливіші й найтриваліші, котрі захищаються протекцією найвищого Пана, через якого королі владарюють, і ті, яких стверджує людська любов, віддаємо тому ж пану Богу заступництво в початках нашого панування в опіку й беремо, перш за все, не інакший намір у нашій дбайливості, а тільки те, щоб хвала божа, віра свята католицька римська, якнайбільше процвітала за нашого панування, нами поприсяжені права ні в чому не були порушені й була утримана обопільна згода поміж станами. Для такого угрунтування скликаємо вальний шеститижневий сейм, а що на ньому постановили, з’являємо нижче.

Забезпечення нашої достойності і заспокоєння станів,

як Корони Польської, так і Великого Князівства Литовського.

Хоч ми і заклали найміцнішу основу нашого панування на любові шляхетних станів тієї вітчизни і на їхніх твердих через віру та поштивість до своїх панів грудях, однак, запобігаючи всіляким оказіям, котрі з незгоди на елекційнім полі могли б зрости чи з підтримки нехоті та з якихось інших приводів супроти нашого маєстату та Річі Посполитої через певні претексти, всі стани, зібрані на теперішній сейм Корони Польської і Великого Князівства Литовського, також і держав, приєднаних з правдивої до нас своєї прихильності, постановили своїм та цілої Річі Посполитої іменем такий особливий обов’язок при особі нашій та королівській достойності, що, обравши нас собі вільними голосами і за прикладом стародавніх предків визнавши за пана загальним визнанням через написане зобов’язання у будь-якій, боронь Боже, небезпеці, не тільки від нас не відступатимуть, а через обов’язок віри, цноти й сумління лишатимуться при особі нашій і достойності королівської гідності та обіцяють віддавати кров і здоров’я своє, як належить цнотливим полякам. Для того зголошують для цілковитого запевнення непорушно утримувати поміж собою любов та мир як у цивільному стані, так і у воєнному, і виказуватимуть належну справедливість щодо винних на подальшім суді. Кожного ж такого, котрий супроти нас або нашої елекції починав би щось явно чи ховано, або ж важився протекцію таким давати, оголошуємо за противенця та ворога вітчизни — треба віддати такого на вічну ганьбу і заборонити такому затяги всіляких приватних осіб. Окрім того, різні листи, супротивні згаданій нашій елекції, де тільки і в який тільки спосіб складені, також проекти і листи, котрі побуджували до загального недовір’я щодо нашої особи, касуються й анулюються, щоб на потім така поспішність у складанні подібних скриптів у Річі Посполитій не приносила б якихось незгод і замішанини при суспільному мирі. Відтак уміцнюємо, що переступи суспільного права, постережені нашою особою, належатимуть до процесуального вирішення, згідно до конституції 1609 року, де описано про «невиконання підлеглості»,— це право зберігаємо у своїй повазі на вічні часи. А для досконалішого і непорушнішого заспокоєння наших держав зсередини, застерігаючи всілякі гризоти сумління щодо нашої особи, чинимо від нашої особи вічний на потомні часи Короні Польській та Великому Князівству Литовському таке забезпечення за нас і наших наслідників, що, при збереженні цілості святої католицької римської віри, вільна елекція тих шляхетних народів, згідно звичаїв і давніх та новіших прав, а особливо конституції 1609 року, має залишатись у всьому непорушна. Пакти конвенту, також давні права і ті, які установлюватимемо, вольності і свободи народів, котрі заприсягли, згідно форми, трикрат щирою присягою, будуть утримані без порушень в усіх пунктах.

Зараз-таки всі наші чужоземні війська, затягнені з потреби оборони і запроваджені під Гданськ, а потім шляхетним духом послані під Кам’янець і для відібрання Волох та Мултян затримані, нарешті, через насталу зиму, розташовані на зимівлю в державах Корони Польської та Великого Князівства Литовського, одні вже частково вийшли за кордон, інші до кордонів сягають, інші виходять, інші до виходу відбирають розпорядження. Тому декларуємо, що їх усіх, також і ті шість тисяч, про яких ідеться в пактах конвенту, оскільки зобов’язання відносно них тепер уже закінчилися, виведемо за кордон як з Корони, так і з Великого Князівства Литовського й приєднаних провінцій продовж двох тижнів після щасливого докінчення сейму. Ніяких регіментів ані людей при нас не залишаємо, опріч особистої гвардії на своєму власному кошті, а не Річі Посполитої,— тисячу двісті людей, дозволених згідно пакта конвенту, і те, щоб старші над ними лишилися так, як у тих пактах укріплено. Також, згідно конституції 1646 року під назвою «про затяги нового війська», у всьому тому не інакше будемо справляти та залишати, тільки так, як обіцяли королівським словом найясніші королі, їхні милості наші попередники; навіть німці, що перебувають при нашому боці, котрі лишаються через те, що є тут те ж таки чужоземне військо, щоб не множилися супротивно раді й догляду,— всіх їх зобов’язуємося від нас віддалити, окрім саської канцелярії, без якої аж ніяк обійтися не можемо, але при тій умові, щоб у ній було не більше шести осіб і щоб вони в жодні ради, цивільні справи, воєнні, й економічні, і в промоційні, не наважувались удаватися, за чим вельможні печаткарі ¹⁸²⁴ обох народів повинні наглядати під описаною правом карою, окрім осіб, що мають за пакта конвенту нижчі посади. Відтак бажаємо, щоб універсали й ординанси наші, за інстанцією Посольської ізби нами підписані, всім, хто того потребує, видавала наша канцелярія. А коли б у згаданім часі наші війська не винеслися з меж Коронних, Великого Князівства Литовського та Прусських воєводств, або під якимось незаконним приводом повернули назад, або коли б десь супроти дозволу цілої Річі Посполитої, навперекір теперішній постанові, чи з поради сенату, чи якимось іншим способом, чи з чужих держав, чи з наших власних затягів входили, важилися підносити хоругви, то після того, як мине визначений час, за чотири тижні або відразу ж по оголошенні, дозволяю всім, згідно давніх прав, під страхом утрати честі й маєтності, за постановленням про воєнну висилку, всідати на коні, як Короні, так і Великому Князівству Литовському посполитим рушенням, без усіляких уже наших універсалів, і не матимемо це за якусь уразу нашого маєстату,— чинити це, однак, тільки за обвіщенням та звідомленням від тих, кому це належить; дозволяємо, щоб один другому міг допомагати і таких, що виступають супроти тієї нашої обітниці, або повертаються, чи якимось поданим оманним способом чинять, як ворогів вітчизни, частково чи загалом, як у Короні, так і у Великім Князівстві Литовськім, дозволяємо зносити. За те мститися як за образу маєстату і зломисля аж ніяк не будемо, взагалі приймемо це за слушне право, що випливає як з теперішнього права, так і з вищеназваної конституції 1646 року, котру примінено до того випадку, і її в цілості, як і всі інші права, висловлені в тій конституції, підтверджуємо.

Приступаючи до встановлених новим правом податків і зичачи в тім найдосконаліше виконати нове право і подані через їхніх милостей панів комісарів воєводств та повітів Великого Князівства Литовського документи відносно плати чотирьох чвертей і на утримання трьох чвертей, так і для податків, ухвалених новим урівняльним правом, також щодо щедрих зимових кватир та держав, з дібр духовних чопового, шеляжного ¹⁸²⁵, тютюнових відкупів ¹⁸²⁶, поголовного ¹⁸²⁷, жидівського і татарського ¹⁸²⁸, які є у віданні скарбових судів воєводств та повітів Великого Князівства Литовського, також відбираючи рахунок усім провіантам і задоволення за захист у минулому, ми роздивилися згідно із замирювальним публічним договором, щоб війську Великого Князівства Литовського було виплачено обіцяні чотири чверті боргових, так і три чверті на утримання нерозпущеного війська, особливо домагаючись того, щоб стани Річі Посполитої з часом могли заспокоїтися. І на майбутнім, дасть Бог, сеймі, за внесенням до скарбу Великого Князівства Литовського через панів комісарів, щоб все це можна було обчислити й вияснити. Ми приступили до розгляду дій їхніх милостей панів комісарів та інших збирачів податків з будь-якого маєтку, ухвалених новим королівським законом, але через нещасливі часи у Великому Князівстві Литовському, при виникненні незгоди серед декого було покладено всьому тому заваду і через велику опірність деяких комісарів воєводств та повітів, які для того прибули на суди наші скарбового трибуналу Великого Князівства Литовського і не виконали право минулого сейму, взагалі спротивилися публічному праву всієї Річі Посполитої, хоч з інших воєводств та повітів комісари, а в деяких справці та збирачі, ухвалених за новим урівняльним правом податків зібралися, однак при підрахунках виявилися великі утруднення, особливо — різниця тарифів, складених під час виборчого сейму його милістю паном Михалом, вітебським [каштеляном]. Відтак у деяких воєводствах у видрукованих тарифах стоїть інша сума і в тимфах ¹⁸²⁹ — це все підписано рукою того ж його милості пана, каштеляна вітебського, а до деяких воєводств та повітів в оригіналах, ним посланих, кладеться інша сума, з чого виходить, що той тариф недостатній. Їхні милості пани комісари, справці і збирачі таких сум у своїх поборах не подають на калькуляцію, і навіть з поданих поборів виявилися неслушні видатки, знесені через декрети фіскальних судів воєводств та повітів Великого Князівства Литовського, тобто покладено видаток на заплату їхнім милостям суддям, панам адміністраторам, збирачам, їхнім канцеляріям, слугам тощо; отож через такі витрати здійснилося через їхніх милостей панів з суми вибраних податків велике зменшення тарифів, відтак податків не вистачає не тільки на виплату чотирьох четвертей боргових, але й трьох чвертей на платню. В іншому виявилося, що його вельможність милостивий пан Коцел, каштелян вітебський, видав назначену плату деяким хоругвам, які не входили в компут ¹⁸³⁰ війська, що воювало супроти ворога святого хреста для їхнього заспокоєння, а іншим хоругвам, хоч вони й були у вищеназваному компуті, не дав ніякого асигнування, а іншим свавільно асигнував далеко більше від належного, а його милості панові воєводі віденському, гетьману Великого Князівства Литовського ¹⁸³¹, не захотів заплатити й повернути в 1696 році під Берестям війську Великого Князівства Литовського за дві чверті заслуг, уже виданих і апробованих, згідно убезпечення з найпершої плати для тих-таки хоругов Великого Князівства Литовського. Через це фіскальні ¹⁸³² суди воєводств та повітів при одержанні плати депутатами тих хоругов, які ті дві чверті взяли і повинні були повернути, не присудили їм того, відтак, вчинивши дуже велику шкоду, він, [Коцел], став негідний своєї достойності. Навіть і війську Великого Князівства Литовського з його заслуг за претендовані шкоди малися видатися кошти від його милості ксьондза, біскупа віленського, і духовенства тієї ж таки Віленської дієцензії на ім’я його вельможності, його милості пана каштеляна вітебського та панів збирачів на зимові кватири Віленського воєводства — він заплатив за згадані шкоди з гіберни духовних добр, а на відшкодування тієї суми його милость пан вітебський каштелян не видав іншого асигнування, і не видав плати на булави за два роки обом їхнім милостям панам гетьманам, і не зробив замирення з військом, не дотримав тарифу і не розташував війська. Ще таке виявилося при тих-таки обрахунках; його милість пан Огінський, староста жмудський, не маючи ніякої сили і влади на роздавання грошей, протизаконно взяв великі та значні суми з призначених на заплату за домовленістю чотирьох четвертей розпущеному і на плату трьох четвертей нерозпущеному війську під час примирення з військом на свої хоругви, свіжозатягнуті під час замішанини, яке не було в компуті добре заслуженого Річі Посполитій війська і не було в жодній кампанії з тими хоругвами супроти ворога святого хреста. А хоругвам, котрим щиро належали призначені чотири чверті боргових і три чверті на заплату, дійшла дуже мала й куца сума, а деяким ніяка не дійшла плата, й асигнування від його вельможності милостивого пана каштеляна вітебського, видані на заплату, висякли, і на виплату їх, згідно згаданого надрукованого тарифу, через такі різні нестатки, збитки й розтратні й непотрібні видатки, не виявилися достатніми, а деякі воєводства понад тарифи від його милості пана вітебського каштеляна були утяжені і скаржилися Вольбинському; тому треба обдумати, як їх задовольнити за такі шкоди, оскільки асигнуваннями його милості пана каштеляна вітебського, виданими на те, не були задоволені, а Річ Посполита була упевнена тарифами податків Великого Князівства Литовського, що їх вистачить цілком для добре заслуженого війська за їхні належні заслуги, та ще над те мало лишитися Річі Посполитій на знищення утяжень та на власні потреби, і що Річ Посполита, коли настане високий мир, буде звільнена від подальших податків та тяжарів. І тому, з огляду на нове право недавно минулого сейму й урівняння прав Великого Князівства Литовського з Короною Польською, наскільки дозволяли нещасні часи та інші обставини, ми уважаємо й хочемо, і жоден того не заперечить, привести при тому до сподіваного вирішення нове постановлення для депутатів скарбового трибуналу Великого Князівства Литовського, згідно нашого розпорядження, даного їхнім милостям панам комісарам, їхнім милостям панам збирачам і людям усякого звання й маєтку, [тим], які перевищують усі податки Річі Посполитій з воєводств та повітів Великого Князівства Литовського. Вони, будучи неслухняні й упірні новому праву цілої неподільної Річі Посполитої, не з’явилися перед нашим судом у визначений термін, покладений новим уложенням через постанову, і досі не виставили доказів про призначення плати чотирьох четвертей і на платню, також щедрих податків на зимові кватирі з держав та добр духовних, також чопового, шеляжного, тютюнового відкупу, поголовщини, жидівського й татарського, що є у віданні скарбових судів воєводства та повітів Великого Князівства Литовського, не виявили рахунків усього провіанту і не учинили розшуку, не повідомили про причини неявки до нашого суду — всі вони гідні кари права, в законі описаної. Їхнім милостям панам комісарам, збирачам воєводств та повітів Великого Князівства Литовського, котрі подали причини, чому не з’явилися на перше наше скликання перед нашим судом, і які теж не могли учинити досконалого рахунку й розшуку права, але просили відкласти до наступних наших судів скарбового трибуналу другого скликання, ми, не вказуючи на той час їхнім милостям майже ніякого порушення судів, що висловлено в конституціях недавно минулого сейму, відкладаємо розгляд справ їхніх милостей до наступного другого скликання судів нашого скарбового трибуналу. На цьому терміні як на остаточному, хай би їхні милості панове комісари, збирачі всіляких податків з воєводств та повітів Великого Князівства Литовського зупинилися і той наш декрет виконали під загрозою кари — наказуємо від сьогодні той термін установити й оголосити цей наш декрет. Що ж стосується їхніх милостей панів комісарів або їхніх милостей панів збирачів і делегатів воєводств на повітів Великого Князівства Литовського, котрі, бувши слухняні новому праву та нашому розпорядженню, перед судом скарбового трибуналу постановилися і подали калькуляцію щодо скарбу, брали і звітували про все (оскільки в присутності їхніх милостей панів писарів з усього Великого Князівства Литовського стало нашому суду ясно, що тарифи деяких воєводств та повітів Великого Князівства Литовського писано від його вельможності, його милості каштеляна вітебського і рукою його милості підписані й прислані, не узгоджувалися з друкованими тарифами, звідки й пішла різниця в податках, що їх ухвалено на заплату заслуг війська Великого Князівства Литовського), то у тому пункті тепер не чинити жодної нашої справи до другого скликання наших судів скарбового трибуналу. А що в тій-таки реляції їхніх милостей панів скарбових писарів виявилася велика нестача в датках, згідно визначених законом урівнювальних прав, яких велика і значна виявилася кількість, і тільки з тих воєводств та повітів, відкрилося, що тоді учинено ще й недосконалі обрахунки і для побору на їхніх милостей панів фіскальних судей та збирачів, для канцелярії, на слуг та на інші потреби викладених видатків, яких згідно теперішнього обрахунку виявилася немала кількість, то чинимо таку реляцію, щоб для поборів, належних на фіскальні суди, по воєводствах та судах Великого Князівства Литовського не більше, як по п’ять тисяч могло бути принято від усіх на всі потреби, а коли виявиться більше того, те має піти на заплату його ясновельможності. З огляду на видатки на слуг, канцелярії, єнералів та інше, виказане в обрахунках не повинно прийматися, а тільки те, що має бути обернене на заплату війська, а коли б через їхніх милостей панів фіскальних судей та збирачів виявилися відбирання й наїзди, то вони за скаргами кожного ображеного мали б відповідати за те на майбутньому засіданні. А щодо фіскальних суддів, оскільки призначено публічним правом, щоб судив скарбові справи скарбовий трибунал по воєводствах та повітах Великого Князівства Литовського, і оскільки при теперішньому становищі під маркою фіскальних судів обивателі терплять великі наруги та кривди, то, зваживши на те, фіскальні суди відкладаємо по воєводствах та повітах Великого Князівства Литовського аж до наступного засідання наших судів, укріплюючи, щоб ніякі справи не вирішувалися поміж строками засідань під загрозою зневаження наших рішень і карою за розглядом. Отже, як виявилося з відчитів, його милість пан Коцел, каштелян вітебський (незважаючи на постановлений через публічну згоду мир, учинений з військом Великого Князівства Литовського, за яким після відступлення сорока і кількох чвертей за виказані з пролиттям крові заслуги Великому Князівству Литовському декларовано з тих податків виплатити Річі Посполитій розпущеному війську чотири чверті, а нерозпущеному на плату три чверті), асигнував одним хоругвам, які в компуті війська давно не ходили, на послуги Річі Посполитій на війну супроти ворога святого хреста, повидавав неналежні до всіляких воєводств та повітів асигнування, а відтак хоругви дістали чималу платню, і тієї платні виявилося після теперішнього підрахунку велика сума, а іншим хоругвам, що залишились у компуті старого війська, видав асигнування не на чотири чверті боргових і не три за платню, як їм належало, і це чинив не згідно до мирової угоди, а відповідно своєї схильності до різних воєводств та повітів. За тими асигнуваннями ті хоругви таки дістали чималу плату, і тієї заплати виявилася велика сума, але тільки зі звітів тих повітів та воєводств, які перед нами справувалися щодо тих сум. А оскільки Коцел неправильно видавав на різні хоругви і всілякі неординарні потреби задовольняв, через що неслушно було забрано великі суми, за те пан Коцел відповість. Відтак хай не зневажить цього нашого генерального декрету, як і позову на наступні другого скликання суди скарбового трибуналу згодом на третій поклик — призначаємо останній термін. На ньому має справуватися під загрозою правового покарання так само й Огінський, староста жмудський, оскільки він не мав взагалі ніякої влади видавати асигнування, але забрав, видерши на різні свіжозатягнені хоругви, які не були в жодній кампанії і не входять у компут війська Великого Князівства Литовського, з податків на заплату чотири чверті боргових і три чверті на плату військові — він має також на прийдешньому засіданні скарбового трибуналу справитися. Що ж до сум, які вимагає віленський воєвода, гетьман Великого Князівства Литовського, їх він витратив з власних грошей під Берестям у 1697 році на хоругви Великого Князівства Литовського дві чверті і які з першої виплати за заслуги хоругвам, згідно до своїх обітниць, даних на те, повинні були йому повернути, а на те його милість пан Коцел не видав ніяких асигнувань, то і про те відкладаємо наше рішення до прийдешніх засідань.

Після учинення тієї розправи тарифи ганебно зібраних у насильницький спосіб податків на заплату чотирьох четвертей боргових і трьох платіжних ухвалених видатків лишилися без асигнувань через панів комісарів та збирачів і то в численних повітах та воєводствах. При розгляді виявилося, що все, що тільки збирачі вибрали, те за асигнуванням пана Коцела належно виплачено на різні хоругви і на плату, вони показали документи виплати і за тих, що не платять, підписами, як твердять, посвідчили, але й після цього не звільняємо комісарів та збирачів, оскільки ще нема остаточного асигнаційного постановлення.

Тим часом їхні милості пани комісари та збирачі, котрі на теперішньому трибуналі витягали недоплату згідно донесення, і панове неплатильники під потрібною карою платили; їхні милості комісари та збирачі мають ще заплатити видане хоругвам асигнування і на прийдешньому зібранні нашого суду справуватися якнайбільше щодо суми п’ятдесят тисяч, що належить на булаву його милості панові віленському воєводі, гетьманові Великого Князівства Литовського, оскільки його милість пан каштелян вітебський ніяких асигнувань на винагороду тієї сатисфакції його милості панові віленському воєводі не видав, а по праву його милість пан віленський воєвода на війська власні гроші платити не повинен. Отже, хай із тих чотирьох четвертей, відповідно до замирення, постановленого з військом Річі Посполитої, ті п’ятдесят тисяч будуть віддані його милості пану віленському воєводі, присуджуємо те здоровою розправою і розшуком щодо тих згаданих п’ятдесяти тисяч і стало, й невимушено стверджуємо.

Отже, недобір простої кварти ¹⁸³³, якого скарб Річі Посполитої вимагає велику суму як у теперішнім, так і в минулім часі, на комісіях та трибуналах скарбових на більший занепад казни Річі Посполитої багатьма не був внесений і заплачений на комісіях та скарбових трибуналах в силу постанов, які були щодо того затверджені. Відтак, усіх таких, за особливим поданням скарбу Великого Князівства Литовського їхніми милостями визначеними, треба визнати неплатильниками, допускаючи, а добра держав їхніх милостей декларуємо вакантними і, відкладаючи це на розгляд його королівської милості, постановляємо опублікувати згадане подання на прийдешнім, дасть Бог, сеймі.

Відтак, зваживши всі теперішні обставини справ та часів, друге засідання наших судів скарбового трибуналу призначаємо у Вільні на день 10 травня, року 1700, і омежуємо, щоб тим швидше всім узагалі і кожному зосібна до відомості мало прийти, урядам міських воєводств та повітів Великого Князівства Литовського той декрет, прийнявши до своїх актів, розіслати скрізь по парафіях — бажаємо їхньої публікації.

Писано у Вільні, року 1700, дня 1 лютого

Того-таки літа 16 липня відійшла від цього життя знаменита духовна особа, малоросійський новгородський архімандрит отець Михайло Лежайський, котрому його друг і по духу брат преосвященний Варлаам Ясинський, київський митрополит, написав і велів видрукувати такий надгробок ¹⁸³⁴:

Надгробок пречесному отцю Михайлу Лежайському,

архімандриту Новгорода-Сіверського,

який помер року 1699, місяця липня, дня 16

Ліг Михайло Лежайський відпочить в це літо,

Сіверським-Новгородським був архімандритом.

Не лежав він — трудився в подвигах духовних,

Лишав мертво лежати страсті діл гріховних.

Хай же з Лазарем ляже в лоні Авраама

Новгородського Спаса оновитель храма.

В дев’ятсот і дев’ятий тисяча шістсотий

Рік дочасний змінив він у вічноживотний.

Дев’яносто і дев’ять овечат покинув,

І безплотних він дев’ять в плоть чинів сповинув ¹⁸³⁵.

До безплотних святих вождь їхній молитвами

Хай Михайла причислить, котрий жив із нами.

В липні місяці в шостий день, а по десятім

У неділю святотчу в небо був узятим.

Тож нехай цей лежачий спочива вовіки,

Де на ложі щасливі чують вишні ліки ¹⁸³⁶.

Помолітеся: молить брат у дусі дбалий —

Від Лазаря-єрарха разом постриг брали.

Пише це митрополита києво-російський

Варлаам Ясинський.

Після минулорічного неврожаю в Малій Росії настала дорожнеча в пашні і голод між простим народом, так що осьмачка ⁸ житнього і пшеничного борошна була по вісім талярів і дорожче, а по деяких полках осьмачка житнього борошна була по десять золотих, гречки мішок по півкопи ¹⁸³⁹, а пшеничного борошна мішок по таляру і по три з половиною золотих. Ця дорожнеча та голод цілий рік мучили убогих малоросійських людей від минулорічних жнив аж до жнив цьогорічних, які за божою благодаттю почасти звеселили бідний люд. Цей голод і людські біди один малоросійський поет з’явив римами [...] ¹⁸⁴⁰.

Того-таки літа тринадцятого вересня мінилося сонце.

Того-таки року по смерті в ченцях у монастирі Києво-Печерському київського війта Іоанна Биковського ¹⁸⁴¹ бурмистри, райці і всі київські урядники ¹⁸⁴² писали до гетьмана Мазепи, просячи дозволу на елекцію — вибрання собі нового війта. Після того гетьман дозволив бути тій елекції, згідно до стародавніх київських звичаїв, а зі свого боку зосібна ординував на неї двох значних військових товаришів — Захарію Шийкевича і Григорія Коровченка ¹⁸⁴³, котрі, прибувши в Київ і зібравши всіх київських урядників з цехмістрами та поспільством до київського ратушу для елекції, чинили ту елекцію, згідно давніх звичаїв, 13 жовтня, її саму оригінальну, хоч вона й мало належить до мого літописання, докладаю тут для знаття в потомних віках того елекційного порядку. На тій ото елекції одноголосними вотами ¹⁸⁴⁴ вибрано на дожиттєве київське війтівство тодішнього бурмистра, вченого і знаменитого мужа Дмитра Полоцького. Ця елекція має в собі таке:

«Бо ім’я боже — амінь!

Року тисяча шістсот дев’яносто дев’ятого,

жовтня тринадцятого дня.

У столичному місті Києві, який лишається під великодержавною рукою пресвітлого нашого монарха, великого государя-царя і великого князя Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержця і численних держав та земель східних, західних та північних отчича та дідича й наслідника, і государя, й володаря, його царської пресвітлої величності, до того ж під рейментом його ж царської пресвітлої величності Запорозького війська обох боків Дніпра гетьмана, ясновельможного його милості пана Іоанна Мазепи, що щасливо над нами панує, як і раніше, за старовічних часів обирали, згідно прав і вольностей, здавна наданих від їхніх милостей панів польських місту Києву численними привілеями, так і тепер після смерті панів київських війтів старші бурмистрове, панове райці, лавники, цехмістри і все поспільство, зібравшись на публічне місце в магістрат його царської пресвітлої величності київський, вільними голосами вибирають з-поміж себе для управління тим славетним містом Києвом на київський уряд чотирьох кандидатів, панів бурмистрів, а з них одного гідного, повного всіляких, описаних у праві, цнот. Так само і ми, нижче поіменно названі бурмистрове, старші райці, шафарі, лавники, урядники нової лавиці і старих лавиць, цехмістри і все поспільство після смерті славної пам’яті небіжчика пана Іоанна Биковського, київського війта, який недавно відійшов у чернечому чині, маючи у вакансії війтівське місце і бажаючи вибрати на нього гідного з-поміж себе чоловіка, спершу вдалися щодо того до премилосердного свого патрона, ясновельможного його милості пана гетьмана, просячи дозволу на елекцію, щоб вибрати, згідно стародавніх прав, з-поміж себе на той війтівський уряд здібного і гідного чоловіка.

На те ми одержали на свій лист від ясновельможного його милості пана гетьмана таку милостиву панську відповідь, щоб ми, згідно до своїх прав, безборонно вибрали з-поміж себе вільними голосами війтом, кого пошле Господь. На ту війтівську елекцію прислано тепер від рейментарського боку ясновельможного пана гетьмана його милість пана Захарія Шийкевича і його милість пана Григорія Карповича — значних військових товаришів, щоб прислухатися до виданого від нас усіх вотуму. Відтак ми разом і з вищезгаданими висланими особами від боку ясновельможного його милості пана гетьмана, дня теперішнього, тринадцятого жовтня 1699 року, засівши в магістраті його царської пресвітлої величності київськім при згромадженні всього посполитого народу спершу винайшли в судових магістратських книгах київських війтівську елекцію, яка відправлялася в давніх часах у 1643 році, і згідно неї, взявши у поміч Бога, умислили вести те діло за порядком.

Перш за все ми наказали з Магдебурзького права, котрим здавна судиться київський магістрат, прочитати описані статті, що належать до обрання на уряд гідного чоловіка, котрий квітне цнотами. Магдебурзьке право в порядку на листі восьмому і дев’ятому в Саксоні ¹⁸⁴⁵ під титулом суддя, на листі чотириста першому в Саксоні, право муніципальне, в статті сорок четвертій учить, як вибирати на той уряд. А після прочитання таких просторо написаних у праві статей всі під присягою видавали ми свої вота, що маємо обирати війта не з приятельства, не з боязні, ні для здобуття ласки, ні для дарів чи інших подібних речей. Потім з-поміж себе на той війтівський уряд ми електували чотирьох кандидатів: славетних бурмистрів пана Василя Зименка, бувшого субделегата ¹⁸⁴⁶ київського війтівства, пана Гордія Минцевича, пана Дмитра Полоцького і пана Романа Тихоновича.

На самому початку пан Василь Зименко, перший кандидат, пропонуючи пана Дмитра Полоцького, як ученого і знаючого право чоловіка, до того ж і з роду, що відзначається доброю славою ¹⁸⁴⁷, і гідного бути на такому поважному уряді, видав на нього свій вотум, щоб війтом був він.

Другий кандидат, пан Гордій Минцевич, бурмистр, слідуючи за першим вотумом пана Василя і признаючи пану Полоцькому в усьому гідність, видав свій вотум, щоб він, а не хто інший, був пошанований тим війтівським гонором.

Третій кандидат, сам пан Дмитро Полоцький, відводячи себе від вот виданими двома першими панами кандидатами, давав свій вотум на пана Василя Зименка, щоб він, як ще при житті небіжчика пана київського війта, котрий на той час хорував, а після відходу його в монастир бувши субделегатом, пристойно управляв тим урядом, так і тепер лишався на повному війтівському уряді і користувався ним пожиттєво.

Четвертий кандидат, пан Роман Тихонович, видавав неодмінно свій вотум, як і два перші панове кандидати, щоб на той війтівський уряд був вибраний пан Полоцький, бо він достойний того уряду з огляду на його добрі вчинки ¹⁸⁴⁸ і може стояти й боронити занепалі міські цілості.

До пана Тараса Петровича, що до цієї елекції конечно належить, як старовинний бурмистр, а відсутній тепер у магістраті через неміч, було прецінь послано від нас, щоб відібрати від нього голос, річних присяглих урядників, які були на елекції,— Кипріяна Даниловича і Федора Хомича,— і вони видали про його, пана Тараса, правдивий вотум під присягою в магістраті реляцію, що він, пан Тарас, вихваляючи цнотливі вчинки пана Полоцького і в усьому приписуючи його особі належне старання в управлінні містом, його, пана Полоцького, електував, аби був війтом він.

Шостий бурмистр, пан Тихін Данилович, спершу сказав так, щоб обрали війтом того, кого улюблять і оберуть на війта посполиті люди, а потім, коли йому звеліли повідати свій особистий вотум, тоді й він признав гідність на такий уряд пану Полоцькому і видав на нього ж таки вотум, щоб він був вибраний війтом.

Сьомий бурмистр, пан Петро Левкович, від’їхав в дорогу, отож, не можучи чекати на його вотум, зупинилися на цих вотумах, виданих від шести панів бурмистрів.

По цій першій бурмистрівській лавиці друга магістратська лавиця — старші райці пан Іван Войнич, пан Мартин Сич, пан Йосип Корнієвич, пан Теодор Софонович і пан Теодор Іванович (а два райці померли), хоч були питані кожен із них поодинці про воту, однак усі вони, ніби одними вустами, склали вотум на пана Полоцького, щоб він, як заслужений з родичів у цьому славетному місті Києві і ударований від Бога наукою і справністю, був удостоєний такого війтівського гонору.

Третя магістратська лавиця — шафарі, котрі після панів бурмістрів та райців є особливими господарями й дозорцями міських добр і які походять з броварів та корчем міських, а саме: пан Григорій Михайлович, пан Фома Тиховець, пан Петро Тиховець, пан Василь Ладній, пан Василь Уласович, пан Сава Бараненко й пан Роман Гуринович, також були питані всі поодинці, кого б вони зі своєї шафарської лавиці вважали гідним бути на війтівстві. На те всі одностайно обирали на війтівство пана Полоцького, і жоден із них у вотах своїх не давали відміни.

Четверта магістратська лавиця, старші лавники, котрі передусім належать до судів, тобто пан Григорій Софонович — пан Василь Єкимович, пан Стефан Сичевич, пан Онисим Антонович і пан Ян Влодковський, згідно з вищеописаними вотами бурмистровськими, радяцькими і шаферськими, свої воту складали на одну гідну особу, пана Полоцького і пошановували його цим урядом.

Цьогорічні присяглі урядники судової лавиці і минулих рокових лавиць ¹⁸⁴⁹ по кількадесят чоловік, одним словом, кожен із них, скільки їх було зібрано в магістраті до такого акту, визнавали всі свої вота також на пана Полоцького і вибирали його собі на дожиттєвого начальника.

Чотири цехмістри ¹⁸⁵⁰ — перший, кравецький, пан Іван Хибський, другий, кушнірський, пан Іван Деньга, третій, шевський, пан Іван Уласович, четвертий, ковальський, пан Іван Павлович,— спершу самі поодинці, як старші, давали вотум на пана Полоцького, щоб був війтом, а потім кожен із тих цехмістрів разом із братією волали, висуваючи пана Полоцького на війтівство.

Нарешті, до зібраного народу, що стояв перед ратушею у великій юрбі, виходили їхні милості панове, вислані від боку ясновельможного його милості пана гетьмана, питаючи у них, кого б вони хотіли для загального міського ладу вибрати війтом, але все поспільство одностайними голосами волали за пана Полоцького, щоб був той війтом. По таких усіх однодумних і однослівних вотах, хоч пан Дмитро Полоцький чимало заперечував нездалістю до такого поважного уряду, а особливо відмагався через труднощі з огляду на порушення міських цілостей ¹⁸⁵¹, однак ми всі, вищеописані особи, зібрані на цю елекцію, бачачи, що пану Полоцькому даровано на той чин достоїнство від Бога, взявши його з бурмистерського місця, спершу оголосили всьому народу, що обрали його, пана Полоцького, на пожиттєвого війта в місті Києві ¹⁸⁵², потім посадили на належному війтівському місці і вручили йому весь міський і магістратський порядок.

Отож відтоді ми всі, ново вибравши війтом пана Дмитра Полоцького, згідно давнього звичаю, відклали на інший час присягу, яку він мав виконати, належну на той уряд, а цю елекцію, що відбулася погідно, наказали для пам’яті записати в міські київські книги, а з книг видати під магістратовою печаткою.

Писано в Київській ратуші, року і дня вищепозначеного

Кориговано за книгами його царської пресвітлої величності отчини міста Києва,

бурмистри, райці й лавники з усім магістратом, цехмістри й усе поспільство

Того ж року восени пресвітлий государ цар Петро Олексійович був у Воронежі, що над Доном, де споряджався знову на Чорне море корабельний та галерний ніколи перед тим у Московському царстві небувалий і небачений флот. Він прикликав туди до себе і гетьмана Мазепу, звідки гетьман повернувсь у Гадяче до Різдва Господнього, а з Гадячого до Батурина прибув на Всеїдну.