Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

Битва під Монастирищем 1653 року

Monasterzyska in 1653Під козацькою фортецею Монастирищами 20–21 березня 1653 року відбулась одна з найзнаменитіших битв визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Подвиг українських козаків та самого полковника Івана Богуна можна сміливо прирівняти до подвигу спартанців та їх царя Леоніда під Фермопілами (480 р. до н.е.). Адже як свідчать перекази, Кальницький (Вінницький) полковник Іван Богун мав в своєму підпорядкуванні трохи більше 400 козаків, а польський магнат Стефан Чарнецький понад 15 000 шляхти та найманців – тобто відбірного професійного війська.

Проте історики  не додають до загальної чисельності польського війська озброєних пахолків, так званих обозних слуг, цебто конюхів, фуражирів, кухарів, ковалів, шевців, теслярів та іншу панську челядь.  Ці пахолки (обозні слуги та челядь) були добре озброєні та при нагальній потребі брались за зброю. Такої озброєної челяді (обозних слуг) у корпусі Стефана Чарнецького могло нараховуватись ще додатково до основного професійного війська понад 10 тисяч чоловік. Таким чином на кожного козака з загону Івана Богуна приходилось біля 50–60 супротивників… 

Як відомо з історії, цар Леонід та його спартанці мужньо загинули від рук воїнів перського царя Ксеркса (480 р. до н.е.). Натомість Іван Богун та його козаки, перебуваючи в меншості, зуміли вирвати перемогу у більш чисельнішого супротивника, таким чином  битву козаків під Монастирищами у 1653 році можна сміливо назвати «Черкаськими Фермопілами».

В реєстрі Кальницького (Вінницького) полку затвердженого Богданом Хмельницьким восени 1649 року зазначено 3970 прізвищ козаків. Але починаючи з 1649 і по 1653 рр. полк приймав жваву участь у постійних кровопролитних прикордонних сутичках, а також у великих та малих битвах, в тому числі і під Берестечком, втративши за вказаний період  щонайменше 30–40% особового складу. 

Кальницький полк  був прикордонним, тобто буферним.  Всі дев‘ятнадцять сотень цього полку розташовувались обіч «Чорного татарського шляху» на відстані 40–50 км одна від одної, себто одноденного кінного переходу.  Полк обіймав територію на північ від середньої течії Південного Бугу до витоків річки Рось, а на південному сході витоків річки Соб, Сороки, Конилки та Гірського Тікича. Таке його розташування робило Кальницький полк надзвичайно важливим у стратегічному значенні для оборони кордонів козацької Держави від Польського королівства. Відстань між крайніми сотнями полку становила близько 250 км, а це щонайменше п‘ять денних кінних переходів. Таким чином, аби зібрати полк по тривозі у повному складі потрібно було не менше півтора-два тижні.

На момент битви під Монастирищем навесні 1653 року у підпорядкуванні  Івана Богуна було біля 2500 тисячі козаків.  Враховуючи весняне бездоріжжя, розливи рік та струмків, рівно як і значну відстань між сотнями, а також хвороби та інші поважні причини, козаки Кальницького полку не мали фізичної можливості вчасно прибути на збірні пункти. За таких критичних умов Іван Богун зміг зібрати лише козаків найближчих сотень. Польський магнат Стефан Чарнецький не дарма вважався одним із найкращих полководців Речі Посполитої. Будучи  не аби яким стратегом, він заздалегідь передбачив дані обставини. Тож керований ним корпус, практично без перешкод просувався «Чорним шляхом» по території Кальницького полку в березні 1653 року. 

monastyryscheШляхетські панцирні хоругви Речі Посполитої нараховували більше 15 000 шляхти, жовнірів та німецьких ландцкнехтів, цебто добре вишколеного найманого професійного війська, а також більше 10 000 обозних слуг та добре озброєної челяді. Цей 25 000 польський каральний корпус, використовуючи тактику пересувних кінних загонів, рухався «Чорним шляхом» надзвичайно швидким маршем із Північно-Східної Волині (тепер Житомирська обл.).  З метою навести жах на козаків, Чарнецький дав наказ «огнем і мечем» плюндрувати територію. Чоловіків та жінок, дітей та старих жорстоко катували, вішали та садили на палі. Майно грабували, оселі випалювали… Летючі польські загони нищили дрібні козацькі застави та укріплені містечка. Так були до тла випалені невеликі козацькі фортеці Самгородок, Погребище, Прилука, Липовець та багато інших козацьких сіл та хуторів.  Полковник Іван Богун дізнався про навальне просування ворога своєю територією вже тоді, коли поляки були практично «на порозі» полкового міста Кальника (тепер село Іллінецького р-ну Вінницької обл.).

На збори не було часу, адже ранньою весною майже всі козаки були по домівках.  Заскочений зненацька полковник Іван Богун, розіслав гінців до найближчих від Кальника сотень, аби їх силами перекрити  просування польських підрозділів «Чорним шляхом»  до Умані.  По тривозі було зібрано лише три сотні козаків Кальницького полку: Кальницька, Балабанівська і Терлицька сотні та Цибулівська сотня Уманського полку, тобто разом близько 400 козаків. Маючи такий малочислений загін, полковник Іван Богун, будучи одним із найкращих стратегів Запорозького Війська, прийняв єдине правильне рішення – заблокувати «Чорний шлях» у напрямку Умані.

На півдорозі до Умані, на відстані одноденного кінного переходу від містечка Кальник, обіч «Чорного шляху», над річкою Конилкою, здавна стояло козацьке містечко – Монастирища (тепер Монастирище). На той час містечко було добре укріпленою фортецею, оперезане численними вовчими ямами, шанцями, ровами та частоколом, головним опорним пунктом фортеці був замок. Укріплення козацької твердині стояли на узвищі природного мису, оточеного  з трьох сторін урвищами  ярів, по яких з південного та північного боку  серед боліт протікала  річка Конилка зі своєю притокою. На пагорбі протилежного берега річки Конилки, також оточеному крутими ярами, знаходилась укріплена палісадом фортеця козацької слободи Аврамівка. Саме за її оборонними валами Іван Богун, як то було раніше під Вінницею, завбачливо розташував частину своєї кінноти. Таким чином, панцерні хоругви Стефана Чарнецького могли приступитись до Монастирищенської фортеці лише із рівнинної місцевості західного боку, яка зараз називається Завалля. Запеклі бої під Монастирищами між польськими карателями та козаками розпочались 20 березня і тривали без зупинку дві доби.

Bohun vs CzerneckiІз середини  фортецю захищала Цибулівська сотня Уманського полку сотника Кгрозденка та частина кінноти Івана Богуна. Після дводенного штурму, як пише Самійло Величко, поляки підпалили в кількох місцях частокіл, підпалили також і замок. В ночі під прикриттям диму, що густо застеляв фортецю та околиці, Іван Богун вивів близько сотні кінноти з Аврамівського укріплення. Цей невеликий козацький підрозділ одягнув на себе кожухи, вивернуті по-татарськи вовною наверх і зайшов до поляків у тил, використавши «Галайову греблю», котра через глибокий яр сполучала село із фортецею. Козаки спільно з Богуном в найдраматичніший момент битви вдарили полякам у тил.  Ось як пишуть про це учасники тієї битви – польські шляхтичі В. Каховський та Твардовський: «Військо вдерлось в міські пригороди, уже захопили фортечний вал, уже сотник Кгрозденко був убитий, уже повидирали кілля (частокіл валу). Всі сподівались, що місто ось-ось буде захоплено…». Шляхтич Твардовський також пригадав, що після несподіваної появи Івана Богуна в тилу польського обозу, польське військо охопив жах. Козаки у вивернутих навиворіт кожухах з татарськими хижими криками та завиванням, навально вдарили розпашілим від бою польським хоругвам у спину: «Наші, як ошпарені, кинули свої обози і вантажі, поранених і хворих. Тікали так, що за ніч сім миль пробігли…».  Літописець часів визвольної війни писав, що «військо польське насмерть перелякане, не тільки штурм свій облишило, але як ошпарене вози свої з усіма достатками і багатою здобиччю, а також із людьми хворими і пораненими покинувши, від Монастирища назад до Ковеля побігло, і... велику шкоду, і сором свій побачило і пізнало...»

Шлях втечі коронного війська проходив дорогою повз козацьку слободу Летичівку та густий дубовий ліс. Впродовж шести верст (близько 7 км) вся дорога в сторону сотенного містечка Цибулів, якою «до лясу» дременули поляки, рясно була вкрита, посіченими на пень, тілами німецьких найманців та польських гонорових карателів…

Самійло Величко сповіщає, що поляки панічно тікали в сторону містечка Цибулів (Черкаська обл.) і називає втрати поляків понад 6 тисяч убитими, та обоз, який вони кинули під Монастирищами.  Польські хоругви, хоча і панікуючи зазнали переляку, проте не втратили повну керованість. З боями відступаючи вони зробили так-званий маневр «відворот». Тікаючи в сторону козацької слободи Цибулів, повернули лісовою дорогою по відгалуженню «Соколівського шляху», що тепер проходе через село Антоніна до переправи і бродів через Гірський Тікич в районі села Княжа Криниця, аби мати змогу і надалі грабувати ще не випалені козацькі села та хутори, здобуваючи провіант для жовнірів та фураж для коней. Недобитки польського карального корпусу знову вийшли на «Чорний шлях» та спішним маршем вирушили на Волинь, у межі Речі Посполитої…

В той же час з Умані на допомогу Івану Богуну із кількома полками спішив сам Гетьман Богдан Хмельницький, проте запізнився. Довідавшись про блискучу перемогу козаків під орудою Івана Богуна – «Був дуже задоволений і реготав з польської шляхти».

Гора, на якій після боєвиська стояло Запорозьке Військо, напевне на чолі з самим Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким, поруч із Монастирищенською фортецею й донині називається Кошовою. Тобто горою, де розташовувався козацький Кіш (табір).

«Каральний» похід шляхетського війська на чолі з Чарнецьким, завдяки мужності українського війська і воєнній майстерності Івана Богуна, закінчився цілковитою поразкою.

За основу взято статтю Костянтина Олійника
Козака Левушківського куреня Війська Запорозького Низового

Джерела:

Мамаєва слобода

Вікіпедія. Вільна енциклопедія

Історія, Польща, Україна, Іван Богун, Стефан Чарнецький, Битва під Монастирищем

Допомога проекту

На сайті 249 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені