Порівняльний аналіз однокореневих слів

Вже котрий рік підряд точаться суперечки і «ламаються списи» навколо «мови» і «языка». Суперечки настільки запеклі і жорстокі, що більше нагадують бойові дії. Де-факто, так воно і є. Росія оголосила інформаційну війну Україні. Точніше, ніколи її не припиняла. Від 1654 року… 

Слова «мова» і «язык» на усіляких інтернет-форумах вживаються останнім часом так часто, що стали вже іменами власними. Врешті-решт, щоб додати ясності в це питання, було вирішено їх порівняти. Безпосередньо, буквально, віч на віч! Отже, «Мова» проти «Языка»! 

У світі нараховується близько 7000 мов. Не зважаючи на таке розмаїття, серед них можна виділити певні закономірності, які будуть, тим не менше, характерні для кожної. Одна із них полягає в тому, що чим довше вживається слово носіями якоїсь мови – тим більше похідних від нього утворюється. Тобто, із плином часу, одинокий паросток перетворюється на цілий кущ однокореневих слів, який буде продовжувати збільшуватись і розростатись, доки не заповнить усі можливі сфери застосування. 

Позначення мови, процесу мовлення є одними із перших понять, що з’являються в процесі виникнення і формування будь-якої мови. Відповідно, ланцюжок однокореневих слів пов’язаних із цими поняттями має бути одним із найдовших. Проте справедливим буде і зворотне твердження – чим довший ланцюжок, тим більший вік має сама мова! Нижче наведений доробок обох націй в цьому питанні. Як то кажуть, feel the difference, тобто, відчуйте різницю! 

– До таблиці не потрапили наступні слова із коренем «-язык-»: «безъязыкость», «безъязычие», «безъязыкий», «безъязычный», «язычество», «языческий», «язычничать», «языкастый», «язычно-небный»(лінгв.), «язычный»(анат.,лінгв.), «языковый»(анат.), «языкоглоточный»(анат.), «подъязычный»(анат.), «переднеязычный»(анат.), «среднеязычный»(анат.), «заднеязычный»(анат.), «языкообразный»(анат.), «костеязычные»(іхт.). (19)

– Порядковий номер російського кореню/ кількість однокореневих слів в даній таблиці/ загальна кількість російських слів наростаючим підсумком.

- Застаріле.

ФАКТ. Таких довгих рядів однокореневих слів не має ЖОДНА інша нація! НАША Мова заслуговує на те, щоб нею пишалися!

Давайте підведемо підсумки. Як Ви бачите, спочатку український корінь «мов» впевнено долає психологічну позначку у 100(!), а згодом і у 200(!) однокореневих слів та закінчується аж на 242(!) похідній! У його опонента – російської основи «язык», результат більш скромний: лише 46 похідних. В абсолютних цифрах РОЗРИВ між цими двома рядами однокореневих слів СКЛАДАЄ БІЛЬШЕ ніж П’ЯТЬ РАЗІВ!

Цікаво, що якщо прийняти швидкість мовотворення за якусь константу, що буде приблизно однаковою у двох сусідніх, і, як стверджують російські ідеологи – братніх народах, то версія про спільне походження української, білоруської та російської мови, що так дбайливо плекається російською пропагандою, не витримує бодай найменшої критики! Являючись, по суті, міфом! А твердження про те, що українська походить від російської на цьому фоні, взагалі, викликає лише щиру посмішку. Швидше, все якраз навпаки…

Проте, давайте повернемося до нашого порівняння. Якщо пильніше придивитися до рядочку із коренем «-язык-», то стає очевидним, що майже ⅔ слів у ньому – 29 із 46, є не результатом народної творчості, а науковими термінами(!) з різних галузей знань: «праязык», «языковед», «языкотворец», «языкоглоточный», «заднеязычный», «костеязычные» тощо. Приблизний час створення більшості з них – це середина XX(!) ст. Тобто, начебто за 800(!) років своєї історії* росіяни спромоглися утворити лише СІМНАДЦЯТЬ(!) похідних: «язык», «языковой», «косноязычный», «косноязычие», «иноязычность», «иноязычный», «многоязычность», «многоязычный», «язычество», «язычник», «языческий», «язычничать», «языкастый», «безъязыкость», «безъязычие», «безъязыкий» та «безъязычный»! Іншими словами, до втручання у процес словотворення вчених-лінгвістів, анатомів та іхтіологів ситуація для головного слова «русского языка» була відверто ганебною. В сухому залишку, на початок ХХ століття в його активі нараховувалося лише вісім іменників, дев’ять прикметників та одне-єдине, мало відоме і вкрай рідко вживане дієслово.

До речі, цікавий факт, на відміну від української мови, у «языку» і досі є тільки одна(!) однокоренева похідна, яка позначає процес розмови цим самим «языком». Ще більш цікавим виявляється її значення. За дивним збігом обставин дієслово «язычничать» означає не «розмовляти» чи «про щось розповідати», а «сваритися», «лаятися», «лихословити» або ж «плести плітки». Інших застосувань для свого «языка» «русския», мабуть, просто не знайшли. Чи навіть і не уявляли? Між тим, українською мовою можна мовити, мовчати, замовчати, перемовчати, помовчати, промовчати, вимовчати, примовчати, змовчати, умовчати, відмовчатися, намовчатися, попомовчати, мовкнути, умовкати, змовкати, замовкати, примовкати, помовкувати, помовчувати, вимовити, вимовитися, домовити, домовитися, примовити, обмовляти, обмовлятися, недомовити, недомовитися, відмовляти, відмовитися, перемовити, перемовлятися, порозмовляти, підмовити, намовити, примовляти, промовити, промовитися, розмовляти, змовитися, намовитися, умовити та замовити. Загалом, 44(!) дієслова! СОРОК ЧОТИРИ! Де-факто, так званий «великий и могучий», насправді виявився «МАЛЕНЬКИМ і ЖАЛЮГІДНИМ»!!!

Комплекс меншовартості… Це така річ, яку обов’язково треба якось компенсувати… Пригадайте, жодна інша нація, за більш-менш слушної нагоди, свою мову великою і могутньою не називає! Вони – це ЗНАЮТЬ! Росіяни ж, як мантру, раз у раз повторюють це твердження. Мабуть, десь на підсвідомому рівні, вони і самі розуміють, що, насправді, їх «король» крокує по світу ГОЛИМ!

Але рушаймо далі. Оцініть логічність і довершеність українського ланцюга, де слова, як намистини, нанизуються на нитку ОДНОГО КОРЕНЯ, описуючи різні аспекти сфери мовлення… І порівняйте це із вінегретом, по іншому і не скажеш, який панує у російській мові. 22 кореня! ДВАДЦЯТЬ ДВА! Тут Логіка і поруч не стояла! І навряд чи така мішанина могла утворитися природнім шляхом. Це більше схоже на масове і безсистемне запозичення. Там фразу, тут слівце, ось і вийшов… так званий «язычок»!

Найбільш очевидно це простежується на прикладі трьох, майже однакових російських коренів: «-молв-», «-молч-» та «-молк-». Про їх запозичення свідчать наступні факти:

• Етногенез. Корінним населенням Залісся**, яке потім прозвалося Московією, а ще пізніше Росією були і є численні фінські племена. Слов’яни ж були на цих землях лише зайдами. Тим не менше, внаслідок культурної асиміляції цих територій Києвом, – сьогодні фіни (так звані русскіє) розмовляють мовою, яка відноситься до східнослов’янської групи, а населення цієї місцевості поголовно вважає себе слов’янами. Найкумеднішим у цій ситуації є те, що майже всі характерні ознаки їхньої культури – на 90%(!) так і залишилися фінськими! Але якщо Ви вважаєте, що бодай останні 10% є слов’янськими, то дуже помиляєтеся. У повній відповідності до приказки: «Пошкреби русского – знайдеш татарина» ця частина «русскої» культури має тюркське походження! В підсумку, у культурі «русскіх» слов’янських елементів майже немає ВЗАГАЛІ! Тому вважати себе слов’янами вони мають підстав не більше ніж африканські тубільці, якби ті, з якогось доброго дива, раптом вивчили одну зі слов’янських мов!
• Зверніть увагу на перший із трьох коренів: «-молв-». Ця основа, беззаперечно, має слов’янське походження. Але оскільки з можливими джерелами запозичень слов’янської лексики «русскімі» ми вже визначилися вище, то напрямок пошуку суттєво звужується… І ось, з’ясовується, що у «языку» існує значний прошарок болгаризмів, однією з головних ознак яких є неповноголосся. Тобто, на місці болгарських *or, *ol, *er, *el («влас», «глас», «глад», «злат», «млад», «млек(о)», «плат», «хлад» та багатьох інших) мало б бути -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: волос, голос, голод, золото, молодий, молоко, полотно, холодний, які, в свою чергу, були запозичені «русскімі» вже з української мови. До цього ж ряду відноситься і болгарська основа «молвь». Єдине, що для неї, як і для іншої болгарської лексеми – «младенец», яка присутня у нашій таблиці під номером 234, повноголосної похідної в«русском языке» так і не було створено або ж запозичено.

Про те, що «молвь» та її однокореневі похідні є болгарськими словами свідчить також і перший зі словено-руськіх словників – «Лексис» Лаврентія Зизанія, виданий ще у 1596(!) р. Зазначу, що словенською у ті часи звалася болгарська мова (слова знаходяться у лівій колонці словника), а руською – українська (права колонка). В тому, що це і справді так Ви можете переконатися на власні очі. Щоб не виникало плутанини, нагадаю – офіційною назвою наших північних сусідів на той момент була «Московія» і, відповідно, московська мова, а до введення Петром І назви «Росія» і появи «русского языка» залишалося ще 125 років!

Мал.1. Фотокопія з «Лексису». Літера «М», 56 сторінка. «Молва».

Верхній рядок права колонка. «Молва» з болгарської перекладається як «гóмонъ, гу(к) ω(т) мóвы лю(д)скои, óкри(к) и ты(ж) трвóга». В лівій колонці Ви бачите слово «мирование», яке перекладається як «помирéнье, пои(д)на(н)е».

Мал.2. Фотокопія з «Лексису». Літера «М», 57 сторінка. «Молвлю».

Ліва колонка, другий ряд зверху. Переклад «молвлю» – «гомоню̀, гучỳ». Зверніть увагу на верхній рядочок. Слово «мотьíло» перекладається як «ла(й)нò».Чи не від того, що в ополонці мотиляється? Нижче, в тій же колонці. «Мрак» то є «морок». Права колонка. «Ма(х)рáма, махіва(р)» ці слова «русскіє» позичати не стали, але український відповідник зберігся і донині – «кóлъдра áльбо простирало».

Мал. 3. Фотокопія з «Лексису». Літера «М», 56 сторінка. «Младенец».

Права колонка, середня строка. «Младенец» перекладається як «дитА̀, и ты(ж) вьíростокъ». Ліва колонка. «МщýсА» – «пó(м)сту чиню̀» та «мщéніе» – «пó(м)сты чинéнье».

Взагалі, словник сам по собі дуже цікавий, раджу перечитати на дозвіллі адаптований варіант чи фотокопію. Об’єм запозичень болгарської лексики «русскімі» просто вражаючий…

Цікаво, що деякі слова із коренем «-молв-» у наших сусідів вже встигли стати застарілими і перестали використовуватися у широкому вжитку. А це, в свою чергу, вже свідчить про давність запозичення! Окремо хочеться зупинитися на слові «помолвка». Воно цікаве тим, що входить до групи понять, які описують один із НАЙДАВНІШИХ людських звичаїв – весілля. Тобто, якщо слідувати за логікою, виходить, що всі ці слова із коренем «-молв-» були запозичені під час виникнення і формування російської мови як такої! Таким чином, відбувається наочне підтвердження історичних даних лінгвістичними знахідками.

Тепер щодо коренів «-молч-» та «-молк-». Слова із цими коренями настільки подібні до українських, що мимоволі виникає думка про їх запозичення. Але окрім історичних передумов є ще й декілька інших моментів:

1. Слова з цих російських ланцюжочків описують виключно процес мовчання. Натомість, український ланцюг охоплює не тільки ВСЮ СФЕРУ МОВЛЕННЯ, але й виходить за її межі!

2. Оцініть кількість і різноманіття суфіксів та префіксів у оригіналі, та практично повну відсутність похідних у коренів «-молч-» та «-молк-»: 26 та 27 (до таблиці не потрапило ще з десяток) однокореневих слів відповідно. В той час як українській рядочок нараховує аж 242 лексеми! Грубий підрахунок доводить, що для створення ланцюга подібної довжини знадобилось приблизно 6 тис. років. На перший погляд ця цифра звучить фантастично, але, наприклад, землеробством, яке є провідним способом існування усіх слов’ян, люди на теренах сучасної України почали займатися вже близько 6-7 тис. років тому.За такої численної переваги, питання про напрямок запозичення, гадаю, можна вважати риторичним!

Напрямок освоєння територій християнством: «Київ-Залісся». Цього факту не можуть спростувати навіть російські історики. Звідси логічний висновок, що усі слов’янські слова, серед яких переважає болгарська та українська лексика, потрапили на Залісся з території нашої країни. При цьому треба зазначити, що «болгарський слід» в«русском языке» був виключно опосередкованим, оскільки спільних кордонів та значних культурних контактів між цими двома країнами НІКОЛИ(!) не було. Головним чином слов’янізація фінів відбувалася через релігійні тексти написані церковнослов’янською чи за іншою її назвою – староболгарською мовою. Де-факто, крім Болгарії нею ніде не розмовляли, але вона була єдиною мовою, для якої на той час був створений алфавіт і, відповідно, писемність. Що і обумовило її широке поширення церквою серед усіх слов’ян та підлеглих їм народів.

Слов’янське есперанто або так званий «русскій язик» на 99,9% складається із запозичень, бо для нації, у культурі якої замість слов’янських елементів присутні виключно(!) фінські та тюркські складові, слов’янська мова, апріорі, не може бути рідною*!

Загальновідомо, що християнство в Києві – столиці Русі, з’явилось у 988 році. Проте на Залісся**, яке до складу Русі, всупереч поширеному російською пропагандою міту, ніколи не входило, християнство, як масове і обов’язкове явище, прийшло на 150(!) років пізніше ніж у Київ.

Цікаво, що вирішальну роль в асиміляції фінів відіграла не верхівка суспільства, яку собою представляли дружини князів, а церква. Одним із свідчень цього є назва найбільшої верстви населення на цій території: «крестьяне», яке є нічим іншим ніж похідною від слова «христиане».

Врешті-решт, щоб встигнути за експресом цивілізації, на який їх, буквально, силоміць запхнули, фіни були змушені масово позичати нові ПОНЯТТЯ! Що цікаво, вони, не зупиняючись, продовжують робити це і досі. З невеликою частинкою подібних запозичень Ви можете познайомитися сьогодні, просто поглянувши на таблицю.

– Порядковий номер російського кореню/Кількість однокореневих слів в даній таблиці.

Досконалість української мови, як логічної системи вражає! Ряди однокореневих слів у якій, справляють враження монолітної стіни. Де слова, неначе щільно припасовані одна до одної цеглини, що утворюються із одного, спільного кореня! Довершеність і Досконалість усієї конструкції! Мимоволі відчуваєш гордість за свою Мову!

Лише за 1000 років, від поняття «дзвін» русини/українці створили 38 однокореневих слів. Як можна побачити, відповідником до українського слова «дзвін» у російській мові є слово «колокол». Цілком слов’янське слово. Однак, у «язику» є така цікава закономірність – усі наявні в ньому слов’янські слова є запозиченнями або з болгарської або ж з української мови. Якщо спробувати розбити слово «колокол» на складові, то виявляється, що воно складається з двох інших слів: «коло» та «кол». Фактично, це опис його зовнішнього вигляду у проекції знизу. Тобто, у тому положенні в якому його практично завжди і бачить людина, коли починає бити в дзвін. Родзинка в тому, що у «русскому язику» ніколи не було такого слова, як «коло»! Натомість, у ньому є ще багато інших, утворених від цього слова похідних: «колобок», «кольчуга», «колодец», «колода», «колобродить», «кольцо», «колесо», «около», «околица» та «коляска»!

Щоб остаточно підтвердити здогадку про запозичення слова «колокол» з болгарської, звернемося до словено-руських(!) словників: «Лексису» 1596(!) року видання за авторством Лаврентія Зизанія та «Лексикону» 1627(!) р., автором якого є Памво Беринда. Зазначу, що словенською у ті часи звалася староболгарська мова (слова знаходяться у лівій колонці словника), а руською – українська (права колонка). Щоб не виникало плутанини, нагадаю – на момент видання словників офіційною назвою наших північних сусідів була «Московія» і, відповідно, московська мова, а до введення Петром І назви «Росія» і появи русського язика залишалося ще 125 років! Успіх принесли пошуки у «Лексиконі» П. Беринди (7000 слів). Літера «К», 54 фотокопія, кінець лівої колонки.

Продовжуючи аналіз нашої таблиці приходимо до очевидного, в принципі, висновку, що всі інші слова з російської сторони є лише калькою з українських. Таким чином, російський рядочок на 100%(!!!)… Замисліться на секундочку… НА СТО ВІДСОТКІВ СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ЗАПОЗИЧЕНИХ – УКРАЇНСЬКИХ (76%), БОЛГАРСЬКИХ (24%) СЛІВ! Тобто, для одного з найголовніших символів християнства у російській мові(?!) немає власного поняття! Зважаючи на історичне підґрунтя, у цьому немає нічого дивного, але… Все одно, якось несподівано?!

Однак, крім кількісної характеристики, є ще й якісна. Ви, напевно, звернули увагу, що українському слову «дзвін» у російській мові відповідає аж 4 поняття: «колокол», «звон», «колокольный звон» та «звон колоколов». «Русскіє» вважають це хибою української мови, адже на 4 їхніх поняття припадає лише одне наше, українське. Але при цьому чомусь «забувають», що «звон» - це пряма калька від українського слова «дзвін», що наочно доводить, наведений вище рядок однокореневих слів. «Колокол» - це болгарське слово, а от щодо двох різних за формою, але однакових за змістом словосполучень – то тут теж не все так райдужно, як здається. І Ви зараз у цьому переконаєтеся!

Однак для початку давайте розглянемо, чому в українській мові склалася саме така ситуація. Зараз важко сказати, яке із двох понять виникло першим: «дзвін», як інструмент, джерело звуку чи «дзвін», як звук. Головне інше – в Україні ці два поняття ніколи не відокремлювалися одне від одного! Оскільки у цьому просто не було потреби. «Дзвін» міг бути лише «дзвоновим»! Для всіх інших звуків, схожих за звучанням із дзвоном, український народ створив свої, окремі поняття!

В «русскому язику», завдяки масовим запозиченням з одночасними спрощеннями, які після цього були помножені, до купи, на іншу ментальність, склалася зовсім інша ситуація. Тут поняття «звон» набуло набагато ширшого значення, зробивши можливими наступні вирази:

1. «колокольный звон»=«звон колоколов» - «дзвін». Цікаво, росіян не бентежить той факт, що їхні «колокола» саме «(д)звонят(ь)», а не «колоколят»?

2. «поминальный звон» - «подзвін». Де-факто, ВІДСУТНІСТЬ ОКРЕМИХ ПОНЯТЬ для "русського язика" є типовим явищем. Замість цього, у "русскіх" поширені словосполучення, які мають ОПИСОВИЙ(!) ХАРАКТЕР! Що СВІДЧИТЬ ЛИШЕ ПРО БІДНІСТЬ цього недолугого «язика»! Найкумедніше у цьому те, що окремі шовіністи, навіть не розуміючи, що саме вони роблять, навмисно підкреслюють цю ваду, намагаючись видати її, навпаки, за перевагу російської. Одним словом – НЕ-У-КИ!

3. «звон оружия» - «брязкіт зброї».

4. «звон стекла» - див. нижче.

5. «звон металла» - див. ще нижче. )))

6. «звон звонка» - «дзенькіт, дзвенькіт, дзеньк, дзенькання, дзеленькання, дзенькотання, дзенькотіння, дзеленчання, дзеленькотіння, брязк, брязкіт, бряцання, бряжчання».

7. «звон» (звучание, гудение) – «дзвеніння».

8. «звон» (о процессе) – «дзвоніння», «калатання». Зверніть увагу, відповідників до дієслів «дзвеніння», «дзвоніння» та «калатання» «русськіє» не спромоглася навіть запозичити! Аналоги відсутні(!), натомість спостерігаємо чергове розширення змісту слова «звон»!

При такому розмаїтті змістів, яке «русскіє» гордо йменують «багатством(?!) русского язика», приховуючи за цим виразом, банальну бідність понять, і справді, необхідно ОБОВ’ЯЗКОВО додавати УТОЧНЮЮЧИЙ іменник чи прикметник. Інакше співрозмовник просто не зрозуміє, ЯКИЙ САМЕ «звон» Ви мали на увазі!

Типовою помилкою є дослівний переклад виразів «колокольный звон» (дзвоновий дзвін) та «звон колоколов» (дзвін дзвонів). По суті – це буде дорівнювати загальновідомій ідіомі «масло-масляне»! ДЗВІН може бути ЛИШЕ ДЗВОНОВИМ!

Цікавим буде порівняння двох понять: «дзвін» та «дзвіниця», серед інших слов’янських мов. Результат, між іншим, цілком передбачуваний і вельми красномовний!

- походить від лат. слова «campana» - дзвін.

 © Дмитро Пташка

 Джерело: gazeta.ua

* За висновками російських(!) істориків, «русскіє», як назва народу, а можливо і нація, з’явилися лише в  ХVIІІ(!) ст. Хоча слід зазначити, що кожен з тих «істориків» у повній відповідності до української приказки: «брехав, як москаль». У своїх працях вони систематично підмінювали поняття, тим самим вводячи неуважних чи необізнаних читачів в оману. Ніяких великоросів у ХІІ ст. не існувало і не могло існувати в принципі! На той період актуальною могла бути хіба що назва «залішанці» від слова Залісся. Назви «Росія», «росіяни» для цієї території почала вживатися лише через 600(!) р. Петром І (з 1721 р.).

** Ніколи не замислювались, чому саме «Залісся», «Залісська земля»? Бо За-лісом. Але ВІД КОГО за лісом? Звичайно ж, ВІД Києва! Власне, звідси і походить назва російського міста: Переяслав-Заліський! До речі, залишки цього легендарного лісового масиву існують і досі, один із яких – знаменита Біловезька Пуща!