Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

Михайло Драй-Хмара

Dray Hmara1

В історію української літератури М. Драй-Хмара ввійшов як учасник літературного угруповання «неокласиків». Втім, у свідомості сучасників він, здається, стояв трохи осібно. Цьому сприяла і порівняно невелика поетична продуктивність М. Драй-Хмари, і менш активна, ніж у М. Зерова, П. Филиповича чи М. Рильського участь у поточному літературному житті. Та й стилістикою, поетикою письма він не в усьому відповідав виробленому вже на той час стереотипові «неокласика».

Народився М.О. Драй-Хмара 28 вересня (10 жовтня) 1889 р. у селі Малі Канівці Золотоніського повіту на Черкащині, в козацькій родині. Початкову освіту здобув у Золотоноші, потім закінчив чотири класи Черкаської гімназії. Багато дало йому навчання в Колегії Павла Галагана в Києві (1906—1910рр.), де він досконало опанував французьку, німецьку, латинську й грецьку мови. Вступив 1910 року на історико-філологічний факультет Київського університету. Через два роки за відрядженням Київського університету та «Славянского общества» відбуває у закордонну подорож, працює в бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста, студіює слов'янські мови, пише розвідку про хорватського письменника А. Качіча-Міошича, за яку був удостоєний золотої медалі університету.

Українська національна ідея була домінуючою у життєтворчості М.Драй-Хмари. Національне в ній поєднується із загальнолюдським при певній наявності соціально-гуманістичного стержня. За свідченням його доньки О.Ашер, справжнім українцем відчув себе М.Драй-Хмара в 1915 — 1917 роках у Петрограді, де він студіював славістику в Петроградському університеті в статусі професорського стипендіата. Своїй дружині Ніні Петрівні зізнався, що у російському північному місті він відчув себе українцем і що, ставши на цей шлях, скорше помре, ніж зійде з нього.

Українізація поета проявилася у зміні прізвища: з Михайла Драя він став Драй-Хмарою, прізвище Драй чомусь звучало у Петрограді як німецьке. У Петрограді він брав участь в об’єднанні студентів-українців, ходив на лекції з української історії, там викладав українською мовою брат Михайла Грушевського Олександр Грушевський. «Батько почав по-новому думати й жити», — зазначає О.Ашер.

Упродовж 1918 — 1923 років працює в Кам’янець-Подільському державному університеті спочатку приват-доцентом, згодом професором кафедри загального слов’янознавства. У протоколі допиту він «охарактеризував» свою діяльність в ньому як контрреволюційну, а свій світогляд як націоналістичний: «В 1918 — 1923 гг. я находился в составе профессуры Каменец-Подольського университета, где не националистов не было».

В 1923 р. повертається до Києва, де співпрацює в багатьох вузах та науково-дослідних центрах україністики.

Друкувати вірші українською мовою М. Драй-Хмара почав 1919 р. У 20-ті роки його поезії друкуються в журналах «Червоний шлях» та «Життя й революція». Перша (і остання за життя) збірка «Проростень» вийшла 1926 р.

«Я світ увесь сприймаю оком, бо лінію і цвіт люблю» — це щире й скромне авторове свідчення про те, з чого він може порадіти в своєму душевному складі й поетичному хистові. Характерною є його символіка (тут треба нагадати, що М. Драй-Хмара, як і більшість українських ліриків 20-х років, вийшов із символізму). Один із найчастіше вживаних у М. Драй-Хмари символічних образів — вітер, в якому, крім імпульсів змінності, свободи, вчуваються і незатишність буття, і якась небезпека, неочікуваність і, сказати б, неясність, незбагненність.

Українські митці. Київ. 1923 р.

Зустріч харківських і київських митців (Київ, 1923). Перший ряд, зліва направо: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять (зліва): Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко. Більшість - репресовані. Дехто навіть посмертно - саме так, карали вже мертвих людей.

На горі розцвітає яблуня,
Розцвітає білим шатром.
Вітер їй: - Стережись! на зваблювання,
На чари твої – буруном! 

А вже небо в квітчастих паволоках:
Хмарна галич біду пасе.
Ой, ярує вітер в червоних таволга:
Як зірветься – ввесь цвіт знесе!

М. Драй-Хмара зовсім не був аж таким далеким від життя, як це йому закидали войовничі вульгаризатори. Просто поет бачив трохи «не ту» дійсність, і враження його дещо опосередковані особливим типом сприймання та образного відтворення. Зрештою, і догмат обов'язкової декоративної реакції на дійсність — надуманий і неперспективний для мистецтва. Це був парадоксальний «герметизм» навиворіт: не через естетичну невиражальність «я» для світу, а через політичну невиражальність навколишньої дійсності. У пізніших віршах М. Драй-Хмари (другої книжки поет так і не зміг видати, хоч підготував її, вона мала назву «Сонячні марші») помітний розвиток цих тенденцій. Помітним твором у його спадщині є поема «Поворот» (1922-1927).

Як і всі «неокласики», М. Драй-Хмара багато сил і хисту віддавав перекладам. Коло його перекладацьких інтересів широке, але вабила переважно французька поезія.

З літературознавчих праць найважливішою є монографія «Леся Українка» (1926). Це дослідження не втратило свого значення й нині. Лесі Українці М. Драй-Хмара присвятив і ряд інших матеріалів, зокрема студію «Поема Лесі Українки «Віла Посестра» на тлі сербського та українського епосу». Приділив увагу М. Драй-Хмара й шевченкознавству, проблемам сучасної славістики.

Певно багато зробив би він і на ниві науки, і в царині поезії. Але не забарилося те, що він відчував уже давно: «Я бачу, що моя прийшла черга».

Його двічі арештовували. Першого разу в 1933 р., а вдруге він був ув'язнений 5 вересня 1935 р., засуджений за «контрреволюційну діяльність» і засланий у концтабори на Колиму, де й помер наприкінці 1938 р.

Драй-Хмара... Як гарно звучить.

А чому б нам не поговорити про суть? Чому б не поговорити про смерть? Вона не менш важлива за життя. Бо в ній героїзм і любов. І останній порив. В ній - наш народ роздертий, розстріляний, забитий. З інтелігенцією, викресленою з родоводу.

Чому б нам не відкрити спогади друзів:

«Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, — український поет, професор — знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга — українська. Якщо ж перекласти російською, то буде «три тучи»…

Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.

З «Емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев'яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в'язня, — трах, до п'ятого — трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам'янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя…

Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима...»

gulag1

Концтабір ГУЛАГ.

Офіційно 19 січня (а за свідченням його табірного товариша Михайла Добровольського - в квітні) 1939 року, в концтаборі ГУЛАГ п'яний енкаведист вбив українського професора і поета Драй-Хмару. До того були арешти за підтримку українських неокласиків і "контрреволюційну боротьбу", заборона друкуватись, виснажливі допити у стилі 30-х, на яких він, втім, не зламався і нікого не видав. А потім – фатальне заслання.

Михайло Опанасович Драй-Хмара професор кафедри слов'янознавства, знав дев'ятнадцять мов, загинув на засланні, офіційно – «від ослаблення серцевої діяльності».

«Я в кам'янім, у кам'янім мішку» — цей вражаючої сили вірш залишився відлунням його страждань. Та ще листи до родини.

Джерела:

site.ua – клуб українських топ-блогерів

http://md-eksperiment.org

Московія, Історія, Україна, Українська література, Неокласики, Михайло Драй-Хмара

Допомога проекту

На сайті 111 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2019 ПроСвіт 
Всі права застережені