«Поезія українська» Поля де Сент-Вісента

flyer imageПочинаючи з 1605-го року і аж до 1860 року у Франції вийшли і багато разів перевидавались чудові книги про Україну, а також регулярно виходили газети, які часто розповідали про європейські звитяги козаків і Україну, а тому французи цілком добре були обізнані щодо нашої країни і народу:

  • Відома книга і мапи Г. Боплана (1595-1685) про Україну;
  • Не менш цікаві праці про Україну його сучасника і також француза П.Шевальє (в т.ч. рукописи, які автор даного матеріалу досліджує одним з перших в Україні);
  • Ще одна цікава і маловідома згадка про Україну з 1672 року  Жана Шардена (Jean Chardin; Франція, 1643-1713);
  • З повідомлень французького місіонера Філіппа Авріля (1654-1698) про запорозьких козаків (1692 рік);
  • Про шикарне життя в Україні - з маловідомої книги 1824 року француза Шарля де Лагарда, який здійснив в 1811 році подорож нашими землями.

Отже це були не поодинокі випадки для французів.

Навіть на рівні Сенату ці дійсні історичні знання пропонували впровадити у французьких навчальних закладах, як відповідь на московитську брехню, що за гроші активно поширювалась Європою:

Французький сенатор Казимир Делямара в 1868 році видав книгу про український народ «забутий в історії» та доводив в Сєнаті право України на історичну назву Русь.

Проте зараз пропонуємо ознайомитись з роботою «Поезія українська» за авторством Paul de Saint-Vicent від 1860 року.

«Між українцями і московитами наявна дуже чітка різниця; існує навіть багатовікова антипатія створена взаємними вторгненнями. Вони відрізняються походженням своїх народів, звичаями, давніми традиціями, модерною і середньовічною історією та релігійними настроями, далеко не такими схожими, як це намагались показати…

Серед московитів азійська душа відкидала європейські ідеї, тому з часом сформувалась релігія особливого характеру, а світська влада, вторгнувшись у духовну, поглинула її цілком, анулювала і принизила духовенство.

Боплан, описуючи Україну, характеризує такий стан речей простим ствердженням: “Русини мають свого митрополита в Києві, а московити - в Москві”.

Здається, сама природа проводить чіткі межі між двома народами. Європа довгий час продовжує підтримувати таку традицію розрізнення цих народів і назв, і, не зважаючи на титул “імператора Русі”, який сам взяв собі Петро І, офіційно Людовик XIV ніколи не називав його інакше, як “Sa Majeste moscovite”.

Імперія московитів нібито ніколи і не претендувала в Європі на ім’я Руси, до початку царювання Катерини ІІ.

Катерина була німкою, вона ненавиділа і зневажала назву Moscovites. Їй вдалося донести свою неприязнь і презирство до знаті та освіченої частини нації. Вона навіть переконала деяких впертих вчених прийняти її ідеї щодо зміни походження московитів.

Дивне та химерне явище, яке стосується народу, що звик підкорюватись найбільш екстравагантним капризам влади, нехтуючи своїми віруваннями, традиціями, навіть найглибшим, найінтимнішим, найдорожчим. Цей акт сліпого підкорення, слухняності, продемонстрував би, якщо потрібно, азійське походження народу, яке на думку М.de Custin, проникло так глибоко.

Відтоді назву “московит” почали витісняти…

Нова назва Russie була нав’язана офіційно, її використання швидко поширилось завдяки сприянню відомих письменників, друзів та шанувальників імператриці.

Ми далекі від того, щоб хотіти виправити цю безперечну помилку; ми тут претендуємо лише на аналіз наслідків з історичної та літературної точок зору, і, в той же час, констатації факту плутанини, яка з названого часу поширюється в усіх поняттях історичних, статистичних та етнографічних.

Ретроспективний огляд це підтверджує. Все, що було сказано і написано про ці…провінції під деномінацією Russia, неминуче стало жертвою імперії, яка прийняла Їх назву, щоб здійснити вторгнення в них.

Історичні документи, хроніки, давні традиції, розповіді мандрівників, всі титули тепер були на користь загарбника. Нікчемні письменники, навчені дипломатією, навіть підміняли в перекладах назву Moscovites на Russes, щоб в результаті цих маніпуляцій історію народу, яка починається лише з кінця XII ст. на берегах Клязьми і Москви, відтягнути аж у IX ст. і на береги Дніпра. В результаті цієї підміни вийшов химерний історичний парадокс…

Завойовник вміло використав усі матеріали минулого, щоб створити свою нову генеалогію; лише пам’ятники мистецтва уникли цієї долі. Він привласнив їх, правда, вони лишались інертними, мовчали в його руках. Письменники та поети нової імперії не зуміли черпати натхнення з давнього джерела української поезії та втілювати в життя її гармонійні акценти…

Україна сама втекла. Вона врятувала себе в мистецтві і завдяки мистецтву. Уражена іноземним вторгненням, позбавлена найдорожчих традицій, під загрозою знищення своїх історичних витоків, Вона раптом прокинулась від голосів своїх поетів…

Ця пісня вібрувала всім відгомоном степів України, перетинала рівнини Волині, західні краї Поділля і котилася аж до Вісли…

Випробування, яке народило національність українців, було несподіваним і вирішальним. Отже, саме мистецтво, поезія, українські поети першими освітили горизонти своєї країни, затемнені темрявою дипломатії. У всіх своїх дослідженнях, вчені та історики, з тієї пори, стежили очима за тим світлом маяка, який поети змусили сяяти...»(с)

«Поезія українська», автор: Paul de Saint-Vicent. 1860 рік. Франція. Париж.

Переклад #historybyigorpoluektov

Московія, Історія, Русь, Полуектов

Підрив Дніпрогесу в 1941 р.

Розмову про оборону Запоріжжя потрібно почати з двох вибухів. Одним був зруйнований міст через Новий Дніпро (з лівого берега на острів Хортицю), а іншим — гребля Дніпрогесу. Без цих двох подій Запоріжжя спіткала б доля всіх інших міст Придніпров’я, тобто і його втратили б уже в серпні 1941 року. Адже 15 серпня радянські війська залишили Кривий Ріг, 16-го – Миколаїв, Нікополь — 17-го, Херсон — 19-го. Дніпропетровськ захищала ціла Резервна армія із трьох дивізій. Однак 25 серпня гітлерівці не тільки захопили правобережне місто, а ще й плацдарм на лівому березі. Трагедія військ Червоної армії у Центральній та Південній Україні стала наслідком загибелі в «Уманському котлі» двох армій — 12-ї та 6-ї. До полону там потрапили 103 тисячі бійців, обидва командувачі армій, 5 командирів корпусів, однієї дивізії, ще 3 комдиви — загинули. Отже 10 серпня фронт оголився, і німецькі танки без будь-якого опору котилися на Схід із зупинками на спочинок, обслуговування техніки і харчування...

Московія, Війни, Історія, Друга світова війна, Дніпрогес, Запоріжжя

Детальніше:Підрив Дніпрогесу в 1941 р.

Київ 1943 року: Криваве визволення

Переправа Через ДніпроКиївська наступальна операція, яка тривала з 3-го до 13 листопада 1943 року, була складовою частиною Битви за Дніпро – так називають ряд пов'язаних військових операцій військ СРСР проти армій Третього рейху та Румунії.

Загалом битва за Дніпро тривала з серпня по грудень 1943 року, ставши однією з наймасштабніших операцій Другої світової війни. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін, а лінія фронту становила приблизно 1 400 км.

Московія, Війни, Історія, Друга світова війна, Німеччина, Жуков, Ватутін, Чорна піхота

Детальніше:Київ 1943 року: Криваве визволення

Знищення Києва восени 1941 року

khreschatyk 41
Хрещатик після пожежі 24–28 вересня 1941 року.

Вражаюче, але це факт: стільки років минуло з часу трагедії в Києві, але до сих пір мало кому відомі обставини і топографія знищення більшовиками будівель і населення Києва восени 1941 року. Незнання правди і напівправда під личиною правди про трагедію закономірно породжують численні міфи. Судячи з усього, прийшов час сказати правду про те, що ж сталося в Києві в кінці вересня - початку жовтня 1941 року.

В своєму радіо зверненні 3 липня 1941 р. Йосип Сталін закликав радянських громадян до всенародної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Вона передбачала, зокрема, знищення перед наступаючим ворогом мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв'язку, підпал лісів, складів. Робилося це з однією метою: створити нестерпні умови ворогові (про мирних жителів ніхто не думав).

Московія, Історія, Друга світова війна, Злочини проти людяності, Знищення Києва, Звірства радянської армії

Детальніше:Знищення Києва восени 1941 року

Восстание в ГДР 17 июня 1953 года

protestuyushchie rabochie na ulicah berlinaПервое восстание стран «восточного блока» началось 17 июня 1953 года в ГДР. Несмотря на наличие многочисленных сотрудников КГБ, руководство страны плохо представляло настроение народных масс. Официальной причиной восстания стало увеличение норм выработки на 10%, но реальной было недовольство построением социализма на советский манер. 

Московія, Історія, Берлін-1953, Німеччина, Повстання

Детальніше:Восстание в ГДР 17 июня 1953 года

Право на Батьківщину. Крим 1944 року

Qirymly

Є злочини проти людяності, що навіки вписуються в світову історію: геноцид вірменів в Османській імперії за часів Першої світової війни і Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, Голокост євреїв у Європі під час Другої світової війни та, звичайно ж, насильницька сталінська депортація сотень тисяч людей з політичних і етнічних міркувань. Існує чимало версій щодо дійсних мотивів Кремля стосовно примусового переселення кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Кримського півострова до степів Центральної Азії, Сибіру й на Урал.

Московія, Крим, Депортація, Киримли

Детальніше:Право на Батьківщину. Крим 1944 року

Звірства радянської армії

00389606 n2Документи, які відкривають справжнє обличчя «визволителів». Документи, які не дають ніякого морального права вшановувати армію, яка повністю себе збезчестила тотальними зґвалтуваннями дітей на очах їхніх батьків, масовими вбивствами і катуваннями безвинних цивільних осіб, грабунком і узаконеним мародерством.

Звірствами над населенням (зґвалтуваннями та катуваннями з подальшим вбивством мирних громадян) «визволителі» стали займатися ще в Криму. Так, командувач 4-м Українським фронтом генерал армії Петров в наказі №074 від 8 червня 1944 р затаврував

«обурливі витівки» військовослужбовців свого фронту на радянській території Криму, «які доходять навіть до збройних пограбувань і вбивства місцевих жителів».

/Йоахім Гофман «Сталінська винищувальна війна» (в німецькому варіанті - «Stalins Vernichtungskrieg 1941-1945»/

Московія, Війни, Історія, Друга світова війна, Злочини проти людяності, Круппа-Мюле

Детальніше:Звірства радянської армії

Будапешт 1956 року: осінь червоного кольору

Совєтські танки в Будапешті 1956

Згідно з Паризьким мирним договором країн антигітлерівської коаліції СРСР отримав право тримати на території Угорщини свої збройні сили, проте був зобов'язаний їх вивести після виведення військ союзників з Австрії. Війська союзників були виведені з Австрії в 1955 році.

4 листопада 1945 року в Угорщині були проведені загальні вибори, передбачені Ялтинськими угодами. На них 57% голосів отримала Незалежна партія дрібних господарів і лише 17% - комуністи. Однак контрольна комісія, яку очолював радянський маршал Ворошилов, віддала переможцям тільки половину місць в Кабінеті міністрів, а ключові пости залишились за Угорською комуністичною партією. В результаті в 1947 році комуністична УПТ (Угорська партія трудящих) шляхом терору, шантажу і махінацій на виборах стала єдиною легальною політичною силою. Окупаційні радянські війська стали силою, на яку спиралися угорські комуністи в своїй боротьбі з опонентами.

Московія, Історія, Угорщина, Повстання, Будапешт, Танки, СРСР

Детальніше:Будапешт 1956 року: осінь червоного кольору

Радянсько-фінська війна 1939-1940 років

viipuri sturm1Радянсько-фінська війна (1939-1940), відома в Фінляндії як Зимова війна (фін. Talvisota) - збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією під час Другої світової війни в період з 30 листопада 1939 по 12 березня 1940 року. Ця війна виникла внаслідок неспровокованої радянської агресії проти Фінляндії. У радянській історіографії ця війна розглядається як окремий двосторонній локальний конфлікт, який не є частиною світової війни, так само як і неоголошена війна на Халхін-Голі.

Московія, Історія, Сталін, СРСР, Зимова війна, Talvisota, Маннергейм, Фінляндія

Детальніше:Радянсько-фінська війна 1939-1940 років

Война 1812 года

Battle of Borodino panorama fragment 1

История войны 1812 г. с самого начала стала преподноситься российскими царскими официозами в сильно идеологизированном виде. Вторая мощная волна фальсификации (первая приходится на царствование Николая Павловича) обрушилась при Сталине. Война должна была стать «справедливой» и «освободительной». За последние пятнадцать лет наука сделала большой шаг вперед в деле объективного изучения и деидеологизирования истории, однако и до сих пор остаются белые пятна (тем более, если это касается «героических страниц» прошлого), особенно в сознании массового читателя, не имеющего возможности знакомиться со специальной литературой.

Московія, Історія

Детальніше:Война 1812 года

ПОСИЛАННЯ

На сайті 57 гостей та 0 користувачів

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2022 ПроСвіт 
Всі права застережені